Жизнь і творчість І.А. Крилова

У багатющої галереї російських письменників-класиків образ письменника — басенника — Крилова одна із самих своєрідних і красочных.

Іван Анд-рійович Крилов народився 1769 року і помер 21 листопада 1844 року. Роки його життя, як б розділилися між двома століттями. Але, будучи однією з останніх найбільших представників російської літератури ХVIII століття, Крилов став водночас котра першою великої сім'ї російських письменників-реалістів ХIХ століття. Творчість Крилова стало свого роду ланкою, связавшим воєдино два кінця золотий літературної ланцюга — передові традиції Новикова, Фонвізіна, Радіщева має з доробком Грибоєдова, Пушкіна, Гоголя.

Найстрашніше значне з усього літературної спадщини Крилова — байки, писавшиеся їм, за деякими винятками, XIX століття, кілька заступили собою ранній період його творчості. Тим часом саме цей ранній період йдуть корені і Крылова-баснописца.

У літературу Крилов прийшов з демократичних, трудових верств українського суспільства. Його раннє дитинство минуло серед тривог і заворушень похідної, бойової життя. Батько нього був зроблений офіцери після тринадцятирічної солдатської служби у одному з армійських піхотних полков.

Невдовзі, в 1778 року, він помер. Мати Крилова, хоча вона була жінкою малоученой, дуже хотіла дати старшому сину хорошу освіту; Рвався до вченню і саме Крилов. Однак довелося думати щодо тому, аби навчатися, йдеться про тому, щоб забезпечити існування сім'ї. У віці максимально восьми років він був «записано» на чиновницьку службу. Перед хлопчиком відкривалася маловтішна перспектива «зав'язнути в писарях». Але погодитися з цим Крилов не захотів. Від батька йому дістався скринька з книжками. Хлопчик жадібно ними накинувся. Звідси, певне, і пішла перше потяг його до литературе.

Завдяки сміливості та наполегливості Крилову вдалося здійснити свої мрії - вирватися на простір. У 1782 року тринадцятирічний подканцелярист перебирається із сім'єю Петербург, що й влаштовується нові службу — канцеляристом в Казенну палату, з річним платнею лише у дев’яносто рублів. Але всі помисли Крилова вже було звернено тим часом до литературе.

Однією з найпоширеніших тоді драматичних жанрів була така звана «комічна опера». Комічну оперу під назвою «Кофейница» пише і Крылов.

П'єса початківця юного автора, природно, була слабка у художній відношенні, але з тим сам Крилов пізніше, вже найближчими роками своєї слави, помічав, що йому вдалося вірно замалювати у ній «звичаї епохи». Крилов сміливо і соціалістів впевнено накидає різко викривальні картини дикого поміщицького свавілля та насильства. Молодій автору змогла за-цікавити п'єсою однієї з петербурзьких книгопродавцев, який купив за шістдесят рублів. Ні на друку, і сцені «Кофейница» й не народилася, але літературна діяльність Крилова, обрадуваного і натхненого першої удачею, початку розгортатися дедалі енергійніше. Після «Кофейницей» він пише одну одною дві трагедії, оперу, комедию.

Проте Крилов не захотів підстроюватися до тодішнім верховодам петербурзького театру. Через війну жодна з цих ранніх його п'єс на сцені немає. І все-таки Крилов сміливо вирішує кинути службу й цілком віддатися литературе!

Літературна діяльність Крилова у період, котрий обіймає приблизно десятиліття (1786 — 1796), показує виняткову обдарованість молодого автора. Двадцятирічний Крилов, не який одержав ніякого систематичного освіти, не навчався в жодній школі, виявляє прекрасну обізнаність у найпередовіших явищах сучасної йому освітній літератури та ставить за свою творчість, особливо у своєї сатиричної публіцистиці, всі проблеми, які хвилювали уми наших просвітителів. Визначним є це діяльність Крилова у тому відношенні, що й письменник як пробує свої сили переважають у всіх літературних пологах і видах. Крім театральних п'єс, він пише тим часом найрізноманітніші віршовані твори (цивільні вірші, дружні послання, любовні пісеньки), прозові повісті, сатиричні нариси, театральні рецензії тощо, буд. Але всьому, що пише у роки Крилов, хоч би які відрізнялися між його твори формою, властива спільна риса — різке обличительно-сатирическое ставлення до феодально-кріпосницької действительности.

Носій передових ідей століття Просвітництва, Крилов за своєю натурою був переконаним і послідовним гуманістом. У період жорстокого придушення самодержавством і кріпосництвом людської особистості він високо подымал прапор людини, людського достоинства.

Піднесено дивився Крилов на завдання літератури, на громадську роль письменника. Крилов прагне до свою творчість явити істину — показати дійсність такий, якою вона є насправді: без одичних перебільшень і ідилічного прикрашивания. Прагнення це, сутнісно, дуже близько до тим завданням, які згодом ставитимуть собі наші письменники-реалісти. Це, природно, штовхало Крилова в конструктивне русло однієї з значних течій що передувала та сучасного йому літератури — сатиричного течії, у якого поступово накопичувалися елементи майбутнього критичного реалізму, здавна підготовлялося пізніше, «гоголівський направление».

Сатиричне протягом виникає в самих витоків російської літератури XVIII століття, починаючись сатираvи Кантемира, які створили стійку, яка стелиться крізь ці століття традицию.

Сатирична струмінь проникає все творчість молодого Крилова, відчутно прозирає у низці його віршів, різко проступає у драматургії. Але із найбільшою яскравістю і блиском величезне сатиричне обдарування й винятковий сатиричний темперамент Крилова розгорнулись у його сатирико-публицистической прозі зі сторінок «Пошти духів» (1789) й у двох інших журналах — «Глядач» (1792) і «Санкт-Петербурзький Меркурій» (1793).

Криловська сатира стала вищим злетом у розвитку сатиричного напрями російської літератури ХVIII століття. У Крилова були безумовно всі дані, щоб стати великим сатириком. Але час при цьому був дуже неблагоприятное.

Наступні десять років є найменш освітленим періодом в біографії Крилова. Попри все зовнішні зміни й найчастіше малосприйнятливі обставини, багатосторонньо обдарований Крилов й у такі роки продовжував жити діяльної внутрішньої життям: вивчав мови, посилено займався малюванням, грою на скрипці, у яких досяг дуже великої майстерності. Але його літературна діяльність зовсім замерла.

У тому 1801 року «увінчаний лиходій» — Павло I про — було вбито в себе у палаці. Новий російський самодержець — його син Олек-сандр І, — бажаючи заручитися підтримкою думку, почав було витрачати час на лібералізм, зокрема значно послабив цензурний гне. Це дозволило Крилову відновити свою літературну діяльність. Але повне повернення Крилова у літературу, хіба що друге його літературна народження, сталося в 180б року. На той час Крилов перевів дві-три байки з Лафонтена і показав своїм перекладам поетові І. І. Дмитрієву, пользовавшемуся тоді репутацією найбільшого байкаря. Дмитрієв прийшов у досконалий захоплення. «Це ваш рід, ви побачили його», — сказав Крылову.

У журналах почали з’являтися нові і призначає нові байки Крилова. Збірники його байок стали виходити окремими виданнями, загальний наклад яких ще за життя Крилова досяг цифри, на той час цілком нечуваної і небувалою, — 77 тисячі примірників. Натомість ж брешемо байки Крилова було переведено до 10 зыков.

До рівному, спокійному плину приходить і повна на той час хвилювань і змін життя Крилова. У 1812 року вона діє бібліотекарем в Петербурзьку Публічну бібліотеку, залишаючись в цій роботі до самої своєї смерти.

Пушкін назвав Крилова як не глянь «самим народним нашим поетом», тобто й самим національним, й найбільш популярним. Та особливо популярним Крилов став саме оскільки до Пушкіна він була в б нас і самим національним письменником. У його байках, кажучи словами Бєлінського, «висловилася сторона духу всього народу», «сторона життя миллионов».

Басенный жанр привертав до собі Крилова своїм найширшим демократизмом — загальної доходчивостью, загальнодоступністю. Коли хтось запитав в письменника, що він створює лише байки. Крилов відповів: «Цей рід зрозумілий кожному: його читають i слуги, і дети».

Байки — одне з найстародавніших, можна сказати початкових, видів тварин і форм художньої творчості, своїм корінням вони йдуть у область первісних уявлень, у світ казкового епосу про тварин. Тісно пов’язана байка і з українськими народними прислів'ями і приказками. Усе це робить байку особливо близька до народному творчеству.

Байки з’явилися творчим результатом, вінцем тривалої і різноманітної літературній діяльності Крилова. Він перетворив на неї і весь свій початковий творчий досвід — драматурга, сатирика, ліричного поета. «Байки Крилова, — помічає Бєлінський, — непросто байки: це повість, комедія, гумористичний нарис, зла сатира — словом, що хочете, тільки просто басня». «.

У дуже великому числі своїх байок, як-от «Ворона і лисиця», «Жаба і вовк», «Синиця», «Мавпа і окуляри», «Перехожі і собаки», «Брехун», «Півень і перлинною зерно», «Свиня під дубом» та інших., Крилов висміює заздрість, скнарість, брехливість, хвастощі, лестощі, жадібність, невігластво, егоїзм. Інші його байки дають блискучі образи побутової сатири, сатири на звичаї («Селянин у розмові», «Тришкин каптан», «Демьянова вуха» та інших.) Нарешті, у низці байок Крилов від сатиричного викриття приватних пороків піднімається до сатири політичної, соціальної («Вовк і мишеня», «Риб'яча танець», «Строкаті овцы»).

Крылову-баснописцу, як і Крылову-сатирику, притаманний глибокий демократизм. У зіткненні між «вівцями» «вовками», «слабкими» і «сильними», скромними трудівниками і нахабними трутнями-тунеядцами словом, між народом та її гнобителями, — у тому споконвічному конфлікті класового суспільства, який всі лади, під різними обличиями розігрується маємо в стількох байках Крилова, вона завжди за народу. Він невпинно нападає на різноманітних «злодюжок» і «злодіїв» народного добра, усім цих хижаків, які «багаті чи пазуром, чи зубком», — тигрів, ведмедів, жадібних вовків, хитрих лисиць. У цьому Крилов недвозначно розкриває баєчні псевдоніми, прямо вказуючи, хто під ними приховується: неправі судді, корисливі і продажні чиновники, нахабні грабители-вельможи.

Переважна більшість сатира крыловских байок носить не отвлеченно-общий характер, а проникнута самої пекучої, животрепетної злободенністю. Багато байок Крилова є безпосередній відгук на події суспільно-політичного життя, глибоко затрагивавшие його як патріота і гражданина.

«Але великий народолюбец Крилов як малює в байках безправ’я та гноблення народу, він і свою глибоку віру межи простих людей, свою думку, що став саме народу належить головна роль життя в країні. Цю саму гаряче переконання Крилова є хіба що лейбмотивом його басенного творчества.

Усі наші письменники і критики, починаючи з Пушкіна та Бєлінського, вбачають у байках Крилова особливу «веселу насмішкуватість» російського розуму, «вміння суто російською оцінювати речі й схоплювати їх смішну бік в міткою иронии.

Крилов додав басенному жанру найяскравіше національну своєрідність; навіть у перекладні свої байки вона незгладимий російський відбиток. «Звірі в нього мислять і чинять занадто російською, — писав про Крилову Гоголь. -…Крім вірного звіриного подібності, яке в нього доти сильно, що українці лисиця, ведмідь, вовк, і навіть сам горщик повертається як цілющої, вони зробили у собі й російську природу… Усюди в нього Русь і пахне Руссю». Ці відгуки підхоплює і розвиває Бєлінський: «Хтось і сказав, що „в байках у Крилова ведмідь — російський ведмідь, курка — російська курка“: слова ці всіх насмішили, але у нього є ділове підставу, хоч і смішно вырожденное. Річ у тім, що у кращих байках Крилова немає ведмедів, ні лисиць, хоча ці тварини, здається, і у них, але є такі, до того ж російські люди». У словах Гоголя і Бєлінського влучно розкрило реалістична природа басенных образів Крылова.

Образи звірів в байках мають характер свого роду постійних масок: лисиця завжди знаменує собою хитрість, осів — дурість, вовк — жадібність, тощо. Крилов вперше під всієї в світовій літературі зумів перетворити байку на справді реалістичний жанр.

Байки Крилова глибоко народні і в формі, зі свого художньому матеріалу — слову, мови. Молодий Пушкін вважав Крилова єдиним письменником, «якого стиль російський». І Крилов справді - перший з нашого літературі до Пушкіна повністю злив літературну мову з живою народної промовою, наситив свої байки народними формами, словами, «крилатими» народними висловлюваннями, прислів'ями. Значна кількість окремих місць і висловів з крыловских байок, своєю чергою, стало свого роду прислів'ями. («А скринька просто відкривався», «А Мурий їсть собі, так їсть», «Слона я не помітив» і з другие).

Небувалого майстерності сягає Крилов у мистецькій обробці своїх байок: в ліпленні образів, у яскравій живописність мови, в дивовижної зображальності «вільного» басенного вірша, який його пером стає надзвичайно пластичним, здатним приймати будь-яку форму.

І зразки як і «істинної живопису» звуків, словом, нарешті, самим рухом вірша можна знайти у кожної криловської басне.

Значення Крилова російського мистецтва слова не лише областю байки. Так Ломоносов, як Пушкін, Крилов надав глибоке вплив, повідомив потужний поштовх всьому руху нашої літератури. Байки Крилова з’явилися ми першими, кажучи словами Пушкіна «істинно народними» й справді реалістичні творами. Це визначає їх винятково важливу роль. Від байок Крилова, які всотали і претворивших у собі досягнення нашої літератури XVIII століття, тягнуться прямі нитки до таких найбільшим створінням нашої художньої реалізму, як «Горі з розуму», «Євґєній Онєґін», «Мертві душі». Ще за життя Крилова Бєлінський натхненно провіщав: «Слава… Крилова усе почне вона зростатиме і пишнішими расцветать…».

Нині слава Крилова вийшла далеко за національні межі. Крилов звучить як російською і мовами народів Радянського Союзу, а й на всіх язиках світу. Байки Крилова переведені понад п’ятдесят мов. У Крилова були великі попередники у світовому баєчної літературі, але й од нього їх зірвалася доповнити свої байки лише справді народного духу, стільки внутрішньої реалістичної правдивості! У цьому відношенні великого русского байкар Крилов є найбільшим байкарем мира.