Традиционные мирні кошти врегулювання суперечок

Традиционные мирні кошти врегулювання споров

Государства-члены ООН прийняли він зобов’язання «проводити мирними засобами, у порозумінні до основних засад справедливості і мп, залагоджування або дозволу міжнародних суперечок і ситуацій, які можуть опинитися призводити до порушень світу» (п. 1, ст. 1 Статуту ООН). (Суперечка — коли держави взаємно пред’являють претензії щодо однієї й тієї ж предмета спору. Ситуація — коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред’явленням претензій, хоч і породжує тертя з-поміж них. Цього визначення в Статуті ООН немає, визначає її доктрина.).

Средства, застосовувані суб'єктами МП залишилася в цілях врегулювання міжнародних суперечок у відповідність до принципом мирного рішення міжнародних суперечок. У ст. 33 УООН як такі коштів названі переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судове розгляд, звернення до регіональних органам чи угодам. Цей перелік далеко не вичерпаний: мп відомі й інші кошти — добрі послуги, консультації, комісії з вирішенню суперечок. Під обстеженням є у вигляді слідча процедура, під примиренням — погоджувальні комісії. Крім цього у відповідність до статутом ООН дозволом міжнародних суперечок можуть займатися ГА і РБ ООН.

В відповідно до принципу мирного вирішення суперечок, стосовним в сучасному МП до основним, спорящие боку зобов’язані врегулювати свої розбіжності виключно мирним шляхом з допомогою перелічених вище або інших коштів за їхньому власному вибору. Принцип свободи вибору цих коштів закріплений ст. 33 УООН і означає, що використання тієї чи іншої кошти має відбуватися по взаємному злагоди та з урахуванням свободовиявлення волі сторін. Таке згоду на звернення до якогось певному засобу, зазвичай, фіксується в договірному порядку (наприклад, у відповідність до ст. 14 угоди між СРСР і ФРН про культурне співробітництво 1973 г. суперечки з тлумаченню й застосування цього угоди мають вирішуватися у вигляді консультацій між договірними сторонами). Наявний в міжнародне право великий арсенал коштів мирного вирішення суперечок забезпечує вибір найприйнятнішого їх кожному за конкретного спору залежно з його умов і порушених у ньому вопросов.

В сенсі більш докладну розповідь кожного способи вирішення суперечок див. учебник.

Роль Міжнародного Судна ООН в мирне вирішення суперечок (компетенція і Порядок деятельности)

Международный суд — установа, існуюче на основі, що складається з незалежних суддів, покликане вирішувати суперечки з урахуванням міжнародного правничий та приймати юридично обов’язкові рішення. Вперше суверенні держави ризикнули заснувати міжнародний суд 1922 року з урахуванням Статуту Ліги Націй. Є через стала палата міжнародного правосуддя. Протягом часу роботи була розглянуто 37 суперечок і прийнято 28 консультативних висновків за запитами Ради Лиги.

Палату змінив Міжнародний Суд ООН, в основу Статуту якого покладено Статут Постійної палы. Чинний на основі Суд краще, ніж арбітраж, пристосована до послідовності в застосуванні й тлумаченні норм міжнародного права. Відповідно й значніша його впливом геть цього права. Статут суду становить невід'ємну частина Статуту ООН. Тому всі члени ООН є учасниками Статута.

Суд формується як і Постійна палата, складається з 15 суддів, обраних у особистому ролі, тобто. не як представників держав, Генеральної Асамблеєю і РБ терміном на 9 років. Склад Судна має забезпечити представництво основних правових систем світу. Кворум становить 9 суддів. Якщо у складі Судна немає судді громадянства боку у спорі, вона може означати суддю ad hoc.

Суд зазвичай розглядає справи в самісінький повному складі, водночас Статут передбачає можливість установи камер в складі трьох і більше суддів. Такі камери можуть спеціалізуватися на розгляді певних категорій дел.

Особенность компетенції уда у тому, що сторонами у спорі може лише держави, соціальній та тому, що не має обов’язкової юрисдикцією. Це означає, що Суд немає права розглядати справи з власної ініціативи, може розглядати ті справи, які передані йому за угоді сторон.

Суд вирішує суперечки з урахуванням міжнародного права, передбачена також можливістю розгляду час з урахуванням права справедливості у разі згоди сторон.

Помимо вирішення торговельних спорів Суд дає консультативні висновки за кожному юридичному питання. З запитом можуть звертатися лише установи, мають цього право згідно зі Статутом ООН.

Различия між судової та арбітражної процедурою мирного врегулювання споров

В основі своїй судовий розгляд подібно з третейським, подібність в окончательности і обов’язковому характері що виноситься рішення. Відмінності між міжнародним і арбітражем полягають переважно у порядку освіти судових установ (формування чисельного, персонального складу, функціонування і т.п.).

В на відміну від погоджувальних коштів, що є переважно політичними, судові кошти носять юридичний характер, як щодо підстав прийняття рішень, і у відношенні процесу. При погоджувальної процедурі головне полягає у досягненні взаємно прийнятного угоди. Суд приймає рішення тільки із міжнародного права. Проте це зовсім значить, ніби суд зовсім не прагне прийняти таке рішення, яке враховувало б інтереси всіх учасників спора.

Международный арбітраж — це третейський суд до розгляду суперечок, сторонами у яких є держави й міжнародних організацій. Склад і Порядок своєї діяльності визначається угодою сторін, іменованим компромісом. Є й такі способи передачі справи на міжнародний арбітраж, як арбітражна обмовка у договорі і обов’язковий арбітраж, тобто. загальні арбітражні договори між сторонами.

В вона найчастіше арбітраж створюється до розгляду певного спору тобто. арбітраж ad hock). Постійний арбітраж передбачається деякими регіональними угодами. У межах ОАЄ існує африканська комісія посередництва, примирення і арбітражу. На основі Гаагської конвенції 1907 року заснована Постійна палата третейського судна у Гаазі. До 1930 року його розглянула кілька суперечок, після Другої світової війни лише одне (всього — 26 суперечок). Існує вона нині як список арбітрів (по 4 від транспортування кожної країни), із котрих можна формувати арбітраж конкретної спора.

Формируется арбітраж з п’яти членів, призначуваних сторонами, і узгодженого ними суперарбитра. Багатосторонні договори передбачають можливість призначення суперарбитра міжнародним посадовою особою, наприклад Генеральним секретарем ООН. Найчастіше арбітраж складається з трьох арбітрів. Але відомі випадки розв’язання суперечок і одного арбітром. Сторони представлені у арбітражі своїми агентами.

Международный суд — установа, існуюче на основі, що складається з незалежних суддів, покликане вирішувати суперечки з урахуванням міжнародного правничий та приймати юридично обов’язкові рішення. Вперше суверенні держави ризикнули заснувати міжнародний суд 1922 року з урахуванням Статуту Ліги Націй. Є через Постійна палата міжнародного правосуддя. Протягом часу роботи була розглянуто 37 суперечок і прийнято 28 консультативних висновків за запитами Ради Лиги.

Палату змінив Міжнародний Суд ООН, в основу Статуту якого покладено Статут Постійної палы. Чинний на основі Суд краще, ніж арбітраж, пристосована до послідовності в застосуванні й тлумаченні норм міжнародного права. Відповідно й значніша його впливом геть цього права. Статут суду становить невід'ємну частина Статуту ООН. Тому всі члени ООН є учасниками Статута.

Суд формується як і Постійна палата, складається з 15 суддів, обраних у особистому ролі, тобто. не як представників держав, Генеральної Асамблеєю і РБ терміном на 9 років. Склад Судна має забезпечити представництво основних правових систем світу. Кворум становить 9 суддів. Якщо у складі Судна немає судді громадянства боку у спорі, вона може означати суддю ad hoc.

Суд зазвичай розглядає справи в самісінький повному складі, водночас Статут передбачає можливість установи камер в складі трьох і більше суддів. Такі камери можуть спеціалізуватися у певних категорій дел.

Особенность компетенції суду в тому, що сторонами у спорі може лише держави, соціальній та тому, що він не має обов’язкової юрисдикцією. Це означає, що Суд немає права розглядати справи з власної ініціативи, може розглядати ті справи, які передані йому за угоді сторон.

Суд вирішує суперечки з урахуванням міжнародного права, передбачена також можливістю розгляду час з урахуванням права справедливості у разі згоди сторон.

Помимо розв’язання суперечок Суд дає консультативні висновки за кожному юридичному питання. З запитом можуть звертатися лише установи, мають цього право згідно зі Статутом ООН.

Роль ООН в забезпеченні міжнародної безопасности

ООН була створена як інструмент для подержания світу та безпеки з урахуванням співдії держав. У відповідності до Статуту ООН підтримку міжнародного світу та безпеки має будується з урахуванням загальновизнаних принципів, і норм міжнародного правничий та здійснюватися Генеральної Асамблеєю та Ради Безпеки, компетенція що його цій сфері чітко разграничена.

ГА може обговорювати будь-які питання справи які стосуються підтримці світу та безпеки, зокрема розглядати основні засади співробітництва у цієї сфери й робити стосовно них рекомендації державам Раді чи після обсуждения.

На РБ покладено головна відповідальність за підтримання миру та безпеки (ст. 24). Він єдиний органом ООН, який має право розпочинати дії, превентивні і примусові, від імені ООН, зокрема об'єднаними збройних сил держав — членів ООН.

Такие сили можна застосовувати у разі загрози світу, порушень світу і актів агресії підтримки або відновлення світу та безпеки не інакше як і спільних інтересах, у виняткових випадках, як інші заходи може стати або вже виявилися недостатніми, і повинні використовуватися з метою суперечать Уставу.

Статья 43 визначає порядок надання членами ООН у розпорядження РБ необхідних Збройних Сил, допомоги, коштів обслуговування: з урахуванням особливого угоди, заключаемого Радою із державами — членами ООН, із наступним ратифікацією; по вимозі РБ, цебто в підставі його решения.

В ООН було прийнято низку резолюцій і декларацій, вкладених у зміцнення правових підвалин життя і підвищення ефективності механізму ООН із підтримки миру. У тому числі Декларація про зміцнення міжнародної безпеки 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Декларація про запобігання і усуненні суперечок і ситуацій, які можуть опинитися загрожувати міжнародному світу та безпеки, і про роль ООН у цій галузі 1988 року.

Одним із поважних положень сучасної концепції із підтримки миру є і тісне співробітництво і зміцнити взаємодію ООН і регіональних організацій розвиток положень Статуту ООН. У Декларації про вдосконаленні співпраці між ООН і регіональними органами у сфері підтримання миру 1974 року передбачаються різноманітні форми співробітництва: обміну інформацією і консультації, участь, де це доречно, у роботі органів ООН, надання персоналу, матеріальну годі й інший допомоги підтримку з боку ООН регіональних зусиль з підтримці мира.

Операции із підтримки миру — є заходи миротворчого характеру з допомогою військового персоналу, здійснювані з метою стабілізації обстановки у районі конфлікту, створення сприятливих умов мирного її розв’язання, встановлення й підтримання миру.

Роль регіональних організацій підтримці міжнародного світу і безопасности.

Помимо загальної системи міжнародної безпеки Статут ООН передбачає можливість створення регіональних систем підтримки міжнародного світу. Статут, як склала його ст. 52, не перешкоджає існуванню регіональних угод чи до розв’язання таких питань стосовно підтримці міжнародного світу та безпеки, які є підходящими для регіональних дій, за умови, що це угоди чи органи влади та їхня діяльність сумісні з цілями і принципами Статуту ООН.

Из цього треба, що регіональні системи безпеки становлять важливу частину всесвітньої системи безпеки.

В установчих актах таких регіональних організацій, як ЛАД, ОАЄ, ОАГ, містяться положення про колективних заходи в разі збройного нападу проти будь-якого з їхньої членів. Так було в преамбулі Межамериканского договору взаємної допомоги 1947 року (Пакт Ріо-де-Жанейро) обгрунтовується зобов’язання щодо взаємної допомогу й загальної оборони та підкреслюється, що Договір укладено у тому, щоб дати «ефективну взаємну допомогу проти збройних нападів будь-яку американське держава й не допустити загрози агресії проти кожного з них». У Договорі відзначається, що збройне напад із боку кожної держави одне з американського держав розглядатиметься як напад попри всі американські держави, і, кожен із учасників Договору зобов’язується допомогти при відображенні нападу.

Такие ж становища зберігають у Пакті ЛАД й у Хартії ОАЕ.

В практиці діяльності регіональних організацій що ні разу я не створювалися об'єднані збройні сили у порядку колективної самооборони. Разом про те вони почали вдаватися до створенню сил із підтримки миру. Так було в 1971 р. Ліга арабських держав створила межарабские сили з роз'єднання у Лівані («зелені каски»), щоб покласти край сутичкам між різними релігійними угрупованнями. У 1981 р. ОАЄ створила межафриканские сили із підтримки миру, призначені для контролю над виконанням угоди між угрупованнями в Чаді.

В Статут СНД включені положення про колективної безпеки й про запобігання конфліктам та вирішенні суперечок, які з Договору колективної безпеки все від 15 травня 1992 р. і угоди про групах військових спостерігачів і колективних силах з підтримки світу від 20 березня цього року. Статут СНД закріплює в ст. 12 декларація про використання у разі потреби Об'єднаних Збройних Сил гаразд здійснення права на індивідуальну чи колективну самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН, і навіть застосування миротворчих операций.

На основі Договору колективної безпеки 1992 року, учасниками якого є сім держав: Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан М Узбекистан, — створено Рада колективної безпеки все (СКБ). У його складу входять глави держави —учасників Договору і Головнокомандуючий ОВС СНД. СКБ уповноважений проводити консультації з метою координування позицій держав-учасників у разі виникнення загрози національній безпеці, територіальної недоторканності й суверенітету однієї чи кількох держав або загрози світу та «міжнародної безпеки; розглядати питання надання необхідної допомоги, зокрема військової, державі —жертві агресії; приймати необхідні заходи підтримки або відновлення світу і безопасности.

В ОБСЄ поруч із подальшої роботою з проблем загальної безпеки (проведення переговорів із контролю над озброєннями, роззброюванню і зміцненню довіри й безпеки, зменшенню небезпеки виникнення конфліктам та тле,) відбувається певна переорієнтування запобігання і врегулювання локальних і регіональних конфліктів.

Действует ще одне організація, претендує для підтримки міжнародного світу та безпеки, — це Організація північноатлантичного договору (НАТО). Вона полягає в підписаному 4 квітня 1949 р. міждержавному Північноатлантичному договорі, вступив у силу 24 серпня цього ж року. Її t членами є 16 держав: Бельгія, Великобританія, Гер- ! манія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія,, США, Туреччина й Франція.

Анализ Північноатлантичного договору показує, що його текст складено відповідно до положеннями Статуту ООН і / наближений для її термінології., Метою НАТО є об'єднання зусиль її для колективної оборони та задля збереження світу та безпеки. Їх зобов’язання з надання взаємної допомоги, включно із застосуванням збройної сили, встановлюються Договором.

Участники Договору зобов’язалися утримуватися у міжнародних відносинах від загрози силою чи його застосування будь-яким чином, несумісним із цілями ООН, вирішувати всі свої суперечки мирними засобами, сприяти подальшого розвитку мирних і в дружніх міжнародних отношений.

Міжнародні-правові обмеження у сфері ядерних вооружений.

Зак-во.

47. Заборонені по МП виду оружия.

Зак-во.

48. Методи міжнародного контролю над виконанням договорів із щодо обмеження та скорочення вооружений Примеры договорів, потребують контролю над виконанням: ПРО (1972), СНО (1979), Договір про Антарктиці (1959) і т.п.

Контроль у сфері роззброєння може здійснюватися як у двосторонньої (у разі, передбачених договорами), так і багатосторонній основах.

Контроль здійснюється з допомогою контролю над здійсненням договірних зобов’язань та аналізу даних. Проте є протиріччя між необхідністю узгодженого контролю за військовий потенціал і труднощами узгодження заходів перевірки. Його часткове дозвіл забезпечується розвитком технічних засобів збору данных.

К таким засобам ставляться штучні супутники Землі, сейсмічні станції тощо., дозволяють вести контроль ззовні. Вони називаються «національні технічні засоби контролю» (НТСК). Забороняється надавати їм перешкоди, використовувати маскування, затрудняющую здійснення контролю. Зараз також використовують і такі величезні кошти як інспекції дома, причому склад інспекторів може бути міжнародним, причому інспекції стають дедалі більше проникающими.

В СНО-2 (1993) включені положення про спеціальному маркуванню перевірених об'єктів.

Для успішного функціонування НТСК необхідні зміни і такі додаткові заходи, як узгоджені правила підрахунку систем озброєнь, які підлягають контролю, місця розташування, повідомлення про майбутніх действиях.

Пример багатосторонніх форм контролю демонструє Договір нерозповсюдження ядерних озброєнь 1968 року. Перевірка його дотримання державами-учасниками, не з ядерну зброю, покладено на МАГАТЕ, яке здійснює міжнародні інспекції. За інших випадках створюється спеціальний орган перевірки. Так Конвенцією про заборону хімічного зброї 1993 р. передбачено створення організації з забороні хімічного зброї для перевірки дотримання положень Конвенции.

Возможно поєднання національних інтересів та міжнародних коштів перевірки, і навіть багатоступінчастий контроль (напр., Договір заборону розміщення дно якої морів, і океанів у його надрах ЗМУ 1971 г.).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.