Развитие спритності у вигляді спортивних і рухливих игр

ОРЛОВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС РФ.

Кафедра Фізичною подготовки.

ДОКЛАД.

По темі: «Розвиток спритності у вигляді спортивних і рухливих игр».

Подготовил:

________________________________.

________________________________.

Проверил:

________________________________.

________________________________.

ОРЕЛ — 2003.

Період навчання у підлітковому і юнацькому віці збігаються з формуванням духовних і фізичних якостей людини, з підготовкою до виконання соціальних функцій за умов демократичного суспільства. Фізичне виховання — невід'ємний елемент навчально-виховного процесу не може бути розглянуто як другорядний його компонент. Успіхи системи фізичного виховання Андрійовича не виключають необхідності подальшого її розвитку і вдосконалення. Розвиток спритності, і точності рухів — одне з фундаментальних умов вирішення цієї задачи.

Проблема нормування рухової активності учнів має важливе гігієнічний значення, т.к. останнім часом відзначається прогресуюча гіподинамія серед молоді, що з більший обсяг уроків не лише у аудиторіях, а й дома.

Через війну серед школярів та студентів великий відсоток з незадовільним стану здоров’я, надлишкової масою тіла, схильності до частим заболеваниям.

Задля збереження здоров’я дитини і високого рівня фізичних якостей школярам необхідний руховий режим до якого мають входити як фізичні вправи і спеціальна гігієна і дієта, а й розвиваючі спритність спортивні і рухливі игры.

Недостатня рухової активності негативно б'є по багатьох функціях підростаючого організму і є патогенетичним чинником в виникненні низки захворювань. Негативний вплив дефіциту в руховому режимі підлітків погіршується явищем акселерації, властивої цьому возрасту.

Неадекватність норм фізичного виховання до зростання та розвитку організму складається або у стимуляції цих процесів, або у їх пригніченні в залежність від величини нагрузки.

Нормована рухової активності учнів загальноосвітніх шкіл розроблено професором О. Т. Сухаревым (1972 р.). Їм визначено, що довільна рухової активності й не так біологічна потреба у русі (кинезофилия) скільки фізичного виховання, а також місцевих кліматичних условия.

Програма для ВНЗ по фізичного виховання передбачає вивчення учнями як теоретичних, а й практичних питань; оволодівання ними низки практичних фізичних вправ із різних видів спорту игр.

Основний зміст програми фізичного виховання становлять життєво важливі рухові вправи, общеразвивающие і прикладні. У програму фізичного виховання включені і спортивні ігри — баскетбол, волейбол, гандбол, користуються не дуже популярна серед учнів, а також окремі рухливі игры.

Всі ці гри спрямовані на фізичне вдосконалення підлітка, на розвиток рухової системи, пристосованості до мінливим життєвим обставинам, загартованості як фізичної, а й психологічної. З одного боку вони розвивають людини фізично з допомогою життєвих станів організму людини, з другого — розкривають і виявляють певні риси характеру, особисті риси і способности.

Ідеї всебічного гармонійного розвитку людини, виховання його особистості завжди хвилювали передові вузли людства. Деякі вчені (Коробейників О.Н., Міхєєв А.А., Ніколенко І.Т.) унаочнили неможливість розвитку людину тільки у вигляді фізичних вправ. Для розвитку таких якостей, як кмітливість, кмітливість, точна координація рухів, спритність, швидкість — необхідні спеціальні спортивні і розвиваючі игры.

Принцип усвідомленого і почуттєвого мислення та контролю у процесі гри грунтується на закономірною зв’язку рухів і психіки людини, зокрема залежності успіху рухової діяльності від нашої здатності контролювати руху на процесі гри. У процесі виконання певних умов вдається усвідомлено контролюватиме їх структуру лише щодо початкових підсистем. Основну ж функцію контролю перебирає сам руховий апарат. Отже, опанувати руховими діями, розвинути рухові здібності (зокрема спритність) можна, розвинувши здатність контролювати відповідність своїх рухів вирішуваним завданням, правил гри і що складається ситуації та вносити у яких поправки у вигляді усвідомленого і почуттєвого контроля.

На уроках фізичного виховання необхідно чергувати академічну форму вправ з ігровий. Академічна характеризується тим, що увагу людини зосереджено на точному виконанні вправ і фіксується головним чином формі виконуваних рухів, на суворе дотримання їх структуры.

Ігрова містить сюжетність, визначеність рухових завдань і показники її досягнення. Під ігровим методом годі було розуміти організацію змагань чи ігор буквальному сенсі. Він спрямовано пошуки додаткових стимулів, які допомагають вирішувати поставлені завдання. Фізичні вправи загалом і їхні окремі підсистеми розучуються, а вправи у розвиток рухових якостей виконуються у вигляді змагань. Змагання проводяться по довільним правилам, встановленим викладачем і що займаються. І тому методу характерно використання різних снарядів, приладів ігрових вправ. Змагальний метод представляє велику свободу дії які займаються, підвищує їх інтерес, дає можливість виявити ініціативу у пошуках доцільних форм рухів. З іншого боку розвиток рухових здібностей йде з більшою інтенсивністю, коли людина зацікавлений у виконанні більшого обсягу фізичної навантаження. Людина оволодіває як спортивної технікою, а й розвиває функціональні можливості організму. У заняттях видами спорту у спортивних рухливих іграх змагальний (ігровий) метод є основным.

То що таке, все-таки спритність? Спритність як рухове якість — це здатність виконувати руху раціонально й економно у раптово виникаючих ситуаціях. У спритності фізичний і психічний у людині виступають на єдність із найбільшої повнотою. Ступінь розвитку спритності визначається точності, економічності і раціональності движений.

Фізичні вправи, застосовувані у розвиток спритності, діляться на групи: вправи, які мають стереотипних рухів і є елемент раптовості (наприклад, рухливі й спортивні ігри, бокс, фехтування); вправи, які пред’являють високі вимоги до координування й точності рухів (наприклад, жонглювання м’ячем, метання в мета, стрибки в воду, акробатичні вправи на гімнастичних снарядах і т.д.); спеціальні завдання, у яких за сигналом необхідно різко змінювати напрям движений.

При розвитку спритності необхідно керуватися такими методичними рекомендациями:

1) урізноманітнити заняття, систематично вводити у яких нові фізичні вправи, різноманітні форми їх сочетания.

2) варіювати навантаження на організм з перших ознаками погіршення точності движений;

3) регулювати застосовувані зусилля і діяти умови, супутні занятиям;

4) визначати достатність відпочинку між повтореннями окремих завдань за показниками відновлення пульса.

Список використаної литературы.

1. Тер-Ованесян А.А. Педагогічні основи фізичного виховання. — М., 1978.

2. Полиевский Н. А. Фізичне виховання учнівської молоді. — М., 1989.

3. Матвєєв. Теорія й методику фізичної культури. — М., 1983.

4. Зациорский В. М. Основна спортивна методологія. — М., 1989.

5. Фізичне виховання: підручник для студентів вищих закладів. — М., 1983.