1. Вступ
2. Християнізація Русі-України
3. Заснування київської митрополії та перші київські митрополити
4. Основи та етика християнства
5. Висновок
6. Список використаної літератури

Вступ

Християнство почало поширюватися в українській Русі ще за Ігоря й Ольги через зносини з греками. Від греків перейняли християнство варяги, а за ними й русини. В дружинах Ігоря було вже багато християн, і сама Ольга, як ми вже казали, прийняла християнство. Болгарія була вже християнською країною, і зносини з нею за часи Святослава ще дужче поширили християнські впливи, а надто, що болгари вже переклали на свою мову Святе письмо і багато інших духовних книжок і навіть світських.
Наші давні літописці, люди духовного стану – ченці надавали найбільшої ваги справі хрещення Русі. Вони ставили цей факт над усе і Володимира вихваляли як наймудрішого й святого князя. Через це й оповідання в літописі про хрещення Володимира прикрашено цілим рядом легенд. Літопис оповідає, що до Володимира приходили місіонери з різних країв і намовляли кожен прийняти його віру. Щоб переконатись, чия віра краща, Володимир вирядив своїх людей об’їздити чужі сторони, познайомитися на місці з різними вірами, щоб уже потім самому скласти певну думку. Послам Володимира найбільше вподобалася віра греків, на них зробила величезне враження урочиста Служба Божа в Царгороді в храмі св. Софії. Тоді Володимир вирішив охреститися.

Висновок

Прийняття християнства – одна з найважливіших подій історії Київської Русі. Воно не було випадковим, мало передумови і причини, а також велике історичне значення. Передумовами були тісні зносини з християнськими державами. Знайомство слов’ян з християнством у V-VII ст. прийняття християнства сприяло зміцненню держави. Сприяло розвитку писемності, зодчества, іконопису. Підвищило міжнародний авторитет Київської Русі.
Узагальнено оцінюючи характер релігійності в Київській Русі, можемо зробити висновок про те, що старокиївські вчителі сформували на Київському ґрунті синкретичний християнсько-язичницький варіант релігійності. Саме тому, незважаючи на все більш глибоке з плином часу розповсюдження ортодоксального християнства, в Київській Русі ХІ – початку ХІІІ ст. формується власний, відмінний від західно-східних взірців, релігійно-світоглядний ідеал, існує інша – софійна картина світу, в співвідношенні з якими розвивається і суспільна думка.
Розглянувши проблему ролі християнства в культурі і духовному житті Київської Русі, можна з певністю відмітити його прогресивну роль в розвитку вітчизняної писемності, освіти, літератури, науки, архітектури і образотворчого мистецтва тощо. Протягом ХІ – початку ХІІ ст. ідеологи і практики Київського християнства, за допомогою церкви як просвітницької інституції, намагалася створити творчий патріотично-євангельський клімат в країні, що сприяв би суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку Русі-України. Цей підхід мав успіх. Вже до кінця ХІ ст. і на протязі ХІІ ст. києворуська культура досягла рівня передових країн тогочасної Європи, а Київська держава перетворилася в одну з найбільших і наймогутніших держав середньовічного світу. Як писав єпископ Готьє Савейр, посол до князя Ярослава Мудрого у справі подружжя Анни Ярославни з королем Франції: „Це країна більш об’єднана, щасливіша, могутніша, значніша і культурніша ніж Франція” .
Але наявність різних внутрішніх проблем і зовнішніх ідеологічних впливів на політичне і релігійне життя в Русі-Україні заважали здійсненню київської релігійно-політичної мети – побудови таких взаємовідносин між державою і церквою, коли не було б домінування світської державної влади над церквою взагалі і церковних посягань на владу світську зокрема.

Список використаної літератури

1. Д. Дорошенко: Історія України, Київ “Освіта”, 1993.
2. Михайло Грушевський: Історія Русі-України, 11. Т., Київ “Наукова Думка”, 1992.
3. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. А. М. Колодний, П. Л. Яроцький, Б. О. Лобовик та ін., Т-во “Знання”, КОО, 1999.
4. Гнат Хоткевич, Історія України, Київ “Веселка”,1993.
5. Орест Субтельний, Україна – Історія, Київ “Либідь”, 1991.
6. Огієнко І. І. Українська Церква. К., 1993.
7. Греков Б. Д. Київська Русь. М., 1953.
8. Панас К. Історія Української Церкви. Львів, 1992.
9. Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. Рим; Нью- Йорк, 1965.
10. Іларіон. Слово про Закон і Благодать. Філософська думка, 1988.
11. Повість врем’яних літ. К., 1990.
12. В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. Київ. Академвидав, 2003.