Освітній портал MyReferatik

Зміст

Вступ..
Розділ 1. Теоретичні і методичні аспекти управління потоками капіталу……………
1.1. Теоретичні явлення про категорію «потоки капіталу»……
1.2. Причини та динаміка міжнародного руху потоками капіталу…………...
1.3. Особливості сучасного міжнародного руху потоків капіталу……………
1.4 Значення фінансового ринку в управлінні потоками капіталу на сучасному етапі……
Розділ 2. Особливості організації та управління потоками капіталу в країнах ЦСЄ….
2.1. Особливості організації потоків капіталу в країнах ЦСЄ…..
2.2. Аналіз руху потоків капіталу в країнах ЦСЄ..
Розділ 3. Шляхи покращення ефективності управління потоками капіталу в країнах ЦСЄ………...
Висновки……………
Додатки……………..
Список використаних джерел……..

Вступ

На сьогоднішній день, однією з актуальних проблем реформування світового економічного ринку виступає його відродження після наслідків світової економічної кризи. Перспективною формою міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики.
Саме тому тема нашого дослідження «Управління потоками капіталу в країнах ЦСЄ».
Метою нашого дослідження виступає – вивчення сучасного стану та надання рекомендацій щодо оптимізації управління потоками капіталу, на прикладі країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).
Виходячи з мети нами були окреслені наступні завдання:
- проаналізувати теоретичні підходи щодо формування потоків капіталу, їх класифікації та значення на сучасному фінансовому ринку;
- окреслити особливості організації потоків капіталу в країнах ЦСЄ;
- проаналізувати рух потоків капіталу в країнах ЦСЄ;
- навести можливі шляхи оптимізації в управлінні потоками капіталу для країн ЦСЄ.
Об’єктом дослідження є потоки капіталу.
Предметом дослідження – специфіка формування потоків капіталу, їх розподіл та наліз руху потоків капіталу в країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

Висновки

На сьогоднішній день однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Саме капітал є тим основним ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ.
Співробітництво країн в питаннях переміщення капіталу різноманітних формах формує міжнародні потоки капіталу. Під державним капіталом розуміємо засоби з державного бюджету, які спрямовані за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду або міжнародних організацій. В свою чергу потоки капіталу розрізняють такі як державні (офіційні) й недержавні (приватні).
Основними формами вивезення капіталу є: вивезення підприємницького капіталу та вивезення позикового капіталу.
Однією з форм переміщення капіталу виступають інвестиції. До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал.
Ще однією формою потоку капіталу є позиковий капітал, який вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка.
Міжнародний фінансовий ринок — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами І позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.
За своєю структурою світовий фінансовий ринок — це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями.
Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.
Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок. Євроринок — це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів. До Євроринку відносяться: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик.
Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) обумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші — ввезення з-за кордону.
Міжнародна міграція капіталу обумовлена бажанням отримати максимальний прибуток, тому основними причинами цього явища є: відносний надлишок капіталу на національних ринках, що
перешкоджає високоприбутковому його використанню; попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав; різниця у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо; інтернаціоналізація виробництва; зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств; відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб; бажання обійти тарифні та нетарифні дозволи; захист грошей від інфляції; технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій; необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.
Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать: обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни; співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території; зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.
Значним впливом на міжнародний рух капіталу виступили посилення державно-монополістичного процесу та інтернаціоналізація в повоєнний період.
Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн: які переважно вивозять (нетто-інвестори); які приймають; в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.
Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:
- збільшення кількості країн — членів іноземного інвестування;
- розширення потоку іноземних інвестицій;
- зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції
капіталу останнім часом;
- зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства;
- д) активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними і слаборозвиненими країнами.
З метою залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких: позикові стимули; фінансові методи; нефінансові методи.
Однією з форм потоків капіталу виступають транснаціональні корпорації — це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності.
Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн — експортерів та країн — імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі.
З точки зору суб'єктів міграції капіталу розрізняють макро- і мікрорівень. Макрорівень - міждержавний перелив капіталу. Статистично він відображається в платіжному балансі країн. Мікрорівень - рух капіталу всередині міжнародних компаній з внутрішньокорпораційним каналах.
В цілому, країни, які розвиваються і країни з перехідною економікою включені в глобальну фінансову систему, але вельми ієрархічним і нерівномірним чином. Деякі країни періодично отримували доступ до приватного міжнародного кредитування, але одночасно стикалися і з "раціоналізуванням" кредитів.
В результаті інтеграційної політики ТНК у країнах Східної Європи дійсно відбувається зростання продуктивності праці, збільшується частка продукції на експорт, підвищується рівень відповідності міжнародним стандартам.
З руйнуванням системи розподілу праці між колишніми соціалістичними країнами відбулося руйнування і науково-технологічної системи. В умовах трансформації основний попит на науково-технологічні розробки пред'являють приватні компанії, які прагнуть підвищити комерційний ефект від їх впровадження у виробництво.
З кінця 90-х рр. в країнах ЦСЄ відбувається поступова переорієнтація іноземних інвестицій в галузі третинного сектору; галузі, які виробляють більший обсяг додаткової вартості; наукомісткі галузі; галузі, в яких необхідна кваліфікована праця. У вторинному секторі основні обсяг ПІІ направляються в галузі машин і установок, транспортного устаткування, продуктів харчування, хімічну промисловість. В третинному секторі основні потоки ПІІ направляються в галузі фінансів, торгівлі, транспорту, будівництва, динамічним є приплив ПІІ в галузь телекомунікацій та програмного забезпечення.
Ризиковий капітал і інвестиції в науково - технічний розвиток, так званий венчурний капітал, стає все більш важливим економічним інструментом в постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Венчурний капітал використовується в основному для фінансування діяльності швидко розвиваються фірм і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості в цілому. Не випадково країни з розвиненим ринком венчурного фінансування (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Нідерланди) виступають як найбільші експортери продукції високих технологій.
В загальному вигляді, венчурний капітал це економічний інструмент, який використовується для фінансування введення в дію компанії, її розвитку, захоплення або викупу інвестором при реструктуризації власності. Інвестор надає фірмі необхідні кошти шляхом вкладення їх до статутного капіталу та (або) виділення пов'язаного кредиту. За це він отримує певну частку (необов'язково у формі контрольного пакету) у статутному фонді компанії, яку він залишає за собою до тих пір, поки не продасть її і не отримає належну йому прибуток.
Венчурні вкладення можна розділити на чотири групи: стартові, в період розвитку компанії, при реалізації певної операції, інші.
- Стартові інвестиції - найбільш ризикована форма вкладень. Іноді вони діляться на дві підгрупи - передстартове і власне стартове фінансування.
- Передстартове фінансування стосується початкових етапів підприємницької діяльності. Часто воно здійснюється до безпосереднього освіти підприємства. Прикладом може служити фінансування робіт зі створення прототипу нового виробу і його патентного захисту, аналізу ринку збуту або надання послуг, правового забезпечення вигідних франчайзингових договорів і договорів купівлі - продажу, а також формування плану підприємницької діяльності, підбору менеджерів та освіти компанії аж до моменту, коли можна перейти до стартового фінансування.
- Стартове фінансування - це інвестування з метою забезпечення початку виробничої діяльності компанії. Передбачається, що вже сконструйована продукція, підібраний колектив менеджерів, отримані результати дослідження ринку. Ризик у цьому випадку високий, і вкладення чи окупляться раніше, ніж через 5 - 10 років.
- Фінансування розвитку, як правило, ділиться на фінансування його початкової і подальшої стадій.
Сучасний етап реорганізації моделей економіки незважаючи на методичні відмінності виявив загальну тенденцію - економіка перехідного періоду базується на зовнішнє запозичення. Однак кожна країна відрізняється за рівнем залучення капіталу.
Країни Центральної і Східної Європи і країн СНД в цілому отримують незначну частку від загальносвітового руху капіталу, яка в 1995 року порівняно з 1991 зросла у 5 разів і становить 5% общемиро-1 вого потоку прямих інвестицій. За даними за 1990 -'1 1995рр., що розвивається світ отримав більше 1064 млрд. дол. іноземних інвестицій.
Через нестачу власних ресурсів для реформування всієї економіки держави Східної Європи були змушені імпортувати іноземний капітал,
Зросла активність населення розвинених країн до посилення норм щодо захисту навколишнього середовища викликала необхідність передислокації на території країн, що розвиваються багатьох виробництв первинного переділу.
Досвід показує, що в тих країнах, де нижчі темпи приватизації, наявність ризиків, які породжуються нестабільністю економіки і політичного становища, неможливий динамічний приплив капіталу (Болгарія, Словаччина, Румунія). Інвесторами в першу чергу є самі країни Західної Європи, лише 1/3 обсягів вкладень. належить США. Центральна і Східна Європа, включаючи Росію, при цьому мають незначні параметри.
Розподіл ж всього обсягу припливу капіталу Східної Європи по країнам має істотні відмінності. Так, наприклад, капітал США переважає в Угорщині, а в Чехії і Болгарії - Німеччини. Інституційна структура управління іноземним капіталом багатогранне, і в ній важливу роль відіграють міжнародні фінансові організації.
Особливостями залучення іноземного капіталу в Європу є:
- різноманітна по галузевій структурі палітра використання іноземних вкладень;
- переважання в перші роки вкладень коштів у традиційні галузі промисловості;
- висока питома вага розміщення капіталу в сфері обробної промисловості;
- тенденція нарощування прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у високотехнологічні галузі народного господарства;
- висока частка в обробній промисловості капіталу припадає на виробництво транспорту (легкові, вантажні автомобілі, автобуси), а також телекомунікації, торгівлю і фінансовий сектор;
- проблема входження землі в торговельний оборот, а також ' процедура її придбання залучили пильну увагу до такій галузі, як сільське господарство.
Серед негативних наслідків залучення іноземного капіталу слід зазначити ти:
* орієнтацію експортної політики країн на цілі внутрішнього ринку країн-інвесторів;
* передислокацію на території країн Східної Європи невисокорентабельних, непрогресивних традиційних галузей;
* збільшення пасиву торговельного балансу країн. Треба підкреслити, що темпи економічного зростання не залежать від залучення прямих іноземних інвестицій.
Досвід залучення іноземних інвестицій в постсоціалістичних країнах показує, що будь-яка участь іноземного інвестора не завжди може бути благом по відношенню до національним інтересам.
Таким чином, у розвитку світового господарства кардинальні зміни відбулися в кінці 80-х років. Це супроводжувалося адекватним зусиллям мігруючого в світі капіталу. Сукупний капітал у 1995 році досяг 1258 млрд. дол., що перевищувала рівень 1990 року більш ніж в 3 рази. У структурі ж самого мігруючого капіталу істотно зросли прямі іноземні інвестиції, які досягли 325 млрд. дол. в 1995р., що порівняно з 80-ми роками зросла в 3,5 рази.
Стимулювали притоки інвестиційних ресурсів, як правило, дві причини: нерівномірність розвитку окремих країн і стрімке зростання нових індустріальних країн.
Аналізуючи політику залучення капіталу в масштабі світового господарства, як методичного прийому була використана типологія держав за рівнями розвитку. Проте, враховуючи значимість тієї або іншої національної специфіки, часто важко виділити Єдиний рецепт для прийняття будь-яких заходів, оскільки навіть в однотипних державах спостерігається широта амплітуди відмінностей як у використовуваних інструментах, так і в прогнозах їх наслідків.
Для визначення напрямків залучення іноземного капіталу в економіку пострадянських держав методично важливим стає дослідження досвіду зарубіжних держав, а саме:
* вступ в стадію глибокої кризи, що призвела до спаду виробництва, зростання безробіття, інфляцію;
* аварії колишніх соціальних систем і необхідність зміни стереотипів суспільної свідомості;
* потенційні можливості розширення внутрішнього ринку, в якому можуть знайти застосування высококваліфіковані і дешеві трудові ресурси;
* наявність досить об'єктивних передумов для збільшення потоку інвестицій з зарубіжних країн (законодавчий режим, прирівненість інвесторів до національного режиму, наявність пільгового коридору та ін.);
* наявність сприятливою соціально-психологічної середовища, що виражається в консолідованості пострадянського суспільства, толерантності населення, несформованості опозиційних партій при високій прихильності уряду до іноземному інвестуванню.