Освітній портал MyReferatik

Зміст

Вступ 3
Розділ І. Аналіз стану водних ресурсів України
1. Водні ресурси та їх використання 5
2. Використання водних ресурсів 8
3. Шкідлива дія води 11
4. Оцінка ступеню контролю за якістю води 13
5. Прогноз водопотреби населення і галузей економіки 17
Розділ ІІ. Шляхи оптимізації управління водними ресурсами за басейновим принципом
1. Концептуальні положення басейнової системи управління 24
2. Керівні принципи розвитку басейнової системи управління 26
3. Впровадження принципів розвитку басейнової системи управління 28
4. Науково-технічне забезпечення впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами 28
Висновок 31
Література 35

Вступ

Нет возможности установить газовый котел? Эта проблему решает твердотопливный котел, который с рядом других преимуществ является автономным и не требует газовой магистрали. Качественные котлы твердотопливные BOSCH, PROTHERM ты можешь купить онлайн на САНТЕХскладе по доступным ценам и с доставкой.
Актуальність теми. Сьгодні в Україні склалась досить складна водогосподарська і водно-екологічна обстановка. Питання охорони комплексного використання і відновлення рівноваги оточуючого природного середовища займає одне з провідних місць в економічному, політичному і соціальному житті держави.
Вода знаходить застосування у всіх без винятку сферах народного господарства та сторонах життєдіяльності людини. Вона необхідна для водопостачання населення і різноманітних промислових підприємств, зрошення і обводнення земель, охорони здоров’я і водного господарства.
Проблема водопостачання у країні ускладнюється ще різким погіршенням води безпосередньо у самих джерелах водопостачання у зв’язку з інтенсивним відбором річкового стоку і недостатньою ефективністю очищення стічних вод.
Розвиток водогосподарського комплексу повинен задовольняти певні соціально-економічні і екологічні вимоги. Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування.
В умовах перехідної економіки необхідність активного використання економічних інструментів для покращення процесу водокористування набуває все більшого значення. Актуальність впровадження ринкових стимулів до його раціоналізації посилюється хронічним бюджетним дефіцитом України, значним скороченням державних інвестицій у водоохоронну діяльність. Але ж саме завдяки впровадженню надійних економіко-правових механізмів оздоровлення водних систем, створилися б такі умови виробничої діяльності, за яких господарюючим суб’єктам було б вигідно дотримуватись водоохоронних вимог, знижувати обсяги забруднення і запобігати його появі.
Предметом дослідження є еколого-економічні і еколого-географічні проблеми водозабезпечення територій. Об’єктом, що досліджується, виступає водоресурсний та економічний потенціал України.
Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування еколого-економічної оцінки перспектив водозабезпечення України. Розроблені пропозиції щодо удосконалення принципів басейнової системи управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів на основі детально аналізу стану використання водних ресурсів України. Розглянуті механізми еколого-інвестиційної діяльності, фінансування водогосподарських і водоохоронних заходів, стимулювання раціонального використання і охорони водних ресурсів.
У курсовій роботі для дослідження використовуються різні таблиці для кращого відображення статистичних даних.

Висновок

Основні джерела прісної води на території України – стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації.
Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд.м3, знижуючись у маловодний рік до 55,9 млрд.м3. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. м3 води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. м3 води на рік.
Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. м3 на рік (61,7 млрд. м3 на добу), з яких 8,9 млрд. м3 (24,4 млн. м3 на добу) гідравлічно незв’язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. м3, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. м води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони України.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції – в 2,5 рази, ФРН – в 4,3, Великобританії та Швеції – в 4,2 рази.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об’єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV-V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.
Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі – ГДС). Це призводить до забруднення водних об’єктів, порушення норм якості води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об’єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.
Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов’язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5-10 гранично допустимих концентрацій – далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.
Проблема екологічного стану водних об’єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.
Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках – трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65-70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв’язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об’єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об’єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об’єктів і сільськогосподарських угідь; широко-масштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об’єктів.

Література

1. Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. – К.: 1998, 230 с.
2. Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с.
3. Білявський Г.О. Основи загальної екології. – К.: 1999, 154 с.
4. Водний кодекс України.
5. Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. – Харків: 1998, 243 с.
6. Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових систем. – Рівне: 2000, 139 с.
7. Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных угодий. – Луганск: 1999, 140 с.
8. Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. – К.: 2000, 352 с.
9. Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
10. Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету Міністрів України.
11. Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. – Донецк: 1997, 143 с.
12. Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998, 108 с.
13. Указ Президента України від 23 червня 1998 р. № 670 “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу”.