Освітній портал MyReferatik

Зміст

Вступ
1. Основні концепції праворозуміння.
2. Поняття та сутність права:
2.1. Ознаки права.
2.2. Функції права.
2.3. Сутність і цінність права.
2.4. Співвідношення права суб’єктивного і об’єктивного.
3. Принципи права: поняття та види.
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. «Право є настільки унікальним, багатовимірним і суспільно важливим феноменом, що впродовж тривалого часу його існування науковий інтерес до нього не тільки не зникає, а навіть зростає. Адже право нового тисячоліття набуває нових, принципово відмінних рис, що обумовлюється глобалізаційними змінами, що, своєю чергою породжує необхідність забезпечення правопорядку, збереження і зміцнення фундаментальних юридичних цінностей, максимальне використання всього різноманіття юридичної культури, усіх набутих людством досягнень у сфері юридичних гарантій та юридичних засобів, юридичних механізмів і конструкцій, що забезпечують реалізацію правових ідеалів та цінностей. Питання праворозуміння, розуміння права відносяться до числа важливих вже тому, що людина на кожному з етапів свого особистісного та суспільного розвитку відкриває у праві нові якості, нові грані його співвідношення з іншими явищами та сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує безліч наукових ідей, концепцій, течій і точок зору з приводу того, що таке право. Але тільки віднедавна проблематика динамічного процесу пізнання явища, яке вважається правом, вийшла на передній план юридичної науки України та інших країн пострадянського простору.»
Першим і найголовнішим завданням теорії права є визначення самого поняття, дефініції права, тобто визначення, що таке право взагалі. Але це завдання, яке на перший погляд може здатися доволі простим, бо кожен думає, що він знає, що таке право, насправді є однією з найважливіших і найскладніших проблем теорії права.
Навряд чи можна знайти такі юридичні проблеми, з приводу яких точилося б стільки довгих і запеклих дебатів, як проблема розуміння права. Ці нескінченні дебати між юристами, про які з подивом писав І. Кант ще у XIX столітті, продовжують точитися і нині на початку ХХІ століття.
Питання праворозуміння таке важливе, складне і багатоаспектне завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів.
Воно повинно бути в центрі уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційно проголошено правову державу, принцип верховенства права, а з другого – ще не подолано правовий нігілізм, тобто спроба вирішення певних питань поза правом, а часом і всупереч йому.
Звертаючись до історичного минулого, ми зустрічаємось з різними підходами до характеристики права. Так, В. Соловйов розглядає право як мінімум моралі. Р. Ієрінг вбачає в праві захищений інтерес, Ф. Савіньї і Г. Пухта – втілення національного духу певного народу і т.д.
Отже, розглядаючи право з усіх точок зору різних вчених та навіть проаналізувавши, ким і в яких випадках вживається це слово, стає очевидною багатогранність та складність даного явища. Його творять різні причини, на нього перехресно впливають численні елементи та умови суспільного життя.
У свою чергу, важко знайти аспект суспільного життя, на який би право не мало визначального або, принаймні, суттєвого впливу. Виходячи з позицій формальної логіки, визначення взагалі всякого поняття полягає у тому, щоб виявити родові ознаки явища та його видові різновиди.
Родовою ознакою права у такому випадку будуть правові явища, оскільки вони виявляються у соціальних відносинах, як соціальне явище. Це такі явища, які виникають і існують виключно серед людей і пов’язані з їхнім спілкуванням та боротьбою. У той же час право тісно пов’язане з існуванням і функціонуванням правових установ та інститутів у державі, тому з певного погляду, право – це сукупність норм встановлених і забезпечуваних державою. Існують також інші підходи при визначенні вихідної позиції щодо розуміння права.
Об’єктом дослідження є право, так би мовити, в його «чистому вигляді» поза зв’язками з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. При цьому проблематика праворозуміння полягає в тому щоб визначити: що ж таке право; яка його суть та які завдання і функції воно виконує; для чого потрібно нам право і яку роль відіграє воно в суспільстві.
Мета і завдання дослідження обумовлені тим, що питання, пов’язані із праворозуміння, сутністю та цінністю права, його функціями та роллю в житті суспільства потребують глибокого теоретичного осмислення і, головне, практичного врахування в процесі реалізації правових норм та правового регулювання суспільних відносин. Без ґрунтовних знань про особливості права як соціального регулятора, як явища, що має свою власну цінність неможливо сформувати ефективні механізми втілення в життя положень нормативно-правових актів та забезпечити реальне функціонування принципу верховенства права, оскільки неврахування таких особливостей може призвести до перекручень розуміння внутрішнього змісту права, невідповідності його положень потребам сьогодення, до правового нігілізму, зневіри в праві та його регулятивних можливостях.
Метою дослідження в цій роботі є з’ясування поняття праворозуміння, поняття права, його ознаки, функції, сутність та цінність права, а також поняття та значення правових принципів. Відповідно до мети було поставлено такі завдання:
- визначити поняття праворозуміння;
- з’ясувати особливості різних концепцій праворозуміння;
- визначити поняття права;
- встановити ознаки права, його сутність та цінність;
- з’ясувати які функції виконує право та охарактеризувати їх;
- визначити поняття правових принципів та встановити їх значення.
Для кожного дослідження необхідно обрати методи, за допомогою яких можливо вивчити відповідні правові явища і дати пропозиції практиці. Методи значною мірою визначаються предметом самого дослідження, оскільки це об’єктивний чинник. Але при цьому важливу роль відіграють суб’єктивні фактори.
В цьому дослідженні використовуються такі методи як: системний, порівняльно-правовий, метод конкретно-соціологічного дослідження, статистичний та інші.
Слід зазначити, що незважаючи на багатовікову історію спроб зрозуміти що ж таке право та з’ясувати його сутність, виробити єдину уніфіковану дефініцію права, ще й на сьогодні залишається чимало питань, які викликають гострі дебати та є спірними. Окремі аспекти загальної теорії праворозуміння та розуміння права привертали увагу сучасних дослідників – як вітчизняних, так і зарубіжних, зокрема: С. Алаіс, С. Алєксєєва, М. Байтіна, А. Бернюкова, М. Братасюк, Є. Бурлая, С. Дністрянського, В. Дудченко, М. Козюбри, Л. Луць, Ю. Оборотова, П. Рабіновича, О. Скакун, С. Сливки, О. Стовби, М. Цвіка, В. Шаповал, Ю. Шемчушенка, О. Лейста, І. Честнова, Л. Явича та інших.

Висновок

Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що дійсно право є дуже складним і багатогранним явищем. Історичні документи свідчать, що багато давньогрецьких філософів довго вели між собою суперечки з приводу визначення такого явища як право, але так і не дали однозначної відповіді.
Праворозуміння – це наукова категорія, яка висвітлює процес пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до соціального явища.
Сучасні філософи, юристи на основі думок давньогрецьких філософів та на умовах сучасності, дали повну характеристику права в кількох аспектах, зокрема:
1) право є явищем повсякденним у житті людей, воно пов’язується з вирішенням їхніх практичних справ, конфліктів, узгодженням інтересів різних груп людей;
2) право є вираження соціального прогресу, розвитку, просування всього суспільства вперед, його гарантом та засобом реалізації. Право включається у соціальний прогрес усім своїм змістом, де розширюється, збагачується як явище цивілізації і культури.
Та найважливіше те, що право є виразником найвищого досягнення цивілізації – свободи, гуманізму, культури.
У свою чергу право також виступає найважливішим елементом культури, розкриваючи свою цінність. Це виявляється в тому, що воно у специфічному вигляді віддзеркалює суспільне життя в усіх його різноманітних і складних аспектах, особливо його якісний стан, де особа визнається найвищою соціальною цінністю.
Право виражається в законах і підзаконних актах, вбирає у свої формалізовані нормативні приписи, всесвіт складних людських відносин надзвичайно широкого спектру – від доленосних і глибинних сторін життя, що визначають політичні, економічні, соціальні основи суспільства, до простих побутових питань.
Увесь скарб, надбання духовних цінностей через право, нормативну базу, через увесь апарат правового регулювання отримує нормативне життя у світі об’єктивованих явищ, закріплюється і поширює свою силу на майбутнє та реалізується у повсякденних стосунках людей.
Мабуть тільки через право матеріалізується основа культури потенціал акумульованих духовних цінностей, покликаних і здатних оберегти і захистити людину від негативних сил природи і суспільства.
У ході розвитку всесвіту, переході його на нові, вищі ступені якісного стану, здійснюється і послідовний розвиток права, здобуття ним нових характеристик, що відповідають його істинній сутності.
Праворозуміння як елемент правової системи посідає неоднозначне місце у її структурі. Як видається, воно має важливе значення як самостійний компонент у структурі правової системи, оскільки не тільки становлення, а й функціонування, а також динаміка розвитку правової системи багато в чому визначаються домінуючим праворозумінням, яке формується в межах різних культурно-правових традицій. Між праворозумінням і правовою системою існує діалектичне співвідношення. Праворозуміння саме той критерій, який відображає реальну роль права в житті суспільства.
Зміст праворозуміння втілює його самобутнє існування або його функціональну залежність від інших чинників соціального життя суспільства. Слід пам’ятати, що кожен компонент правової системи посідає своє місце в її структурі, має різне призначення і роль в її функціонуванні. Проте центральним елементом у цій структурі є право, розуміння якого багато в чому визначає характеристику і специфіку всіх без винятку компонентів, які входять до цієї системи.
Таким чином, праворозуміння виступає певною теоретичною конструкцією, яка існує у свідомості людини та допомагає зрозуміти певні явища об’єктивної дійсності. Це робиться за допомогою поняття права, яке означає свободу, справедливість, правила, баланс інтересів, відносини, почуття (емоції), вимоги суб’єктів.
Механізм праворозуміння можна зобразити наступним чином: спочатку людина усвідомлює певні явища, відображає їх у свідомості за допомогою поняття «право», яким позначається сукупність суттєвих, необхідних ознак цих явищ, яке потім об’єктивується у мові.
До структури праворозуміння слід віднести: суб’єкт праворозуміння (громадянин, професійний юрист, учений), об’єкт праворозуміння (право, юридична норма) та його зміст (знання суб’єкта про його права та обов’язки, оцінка і відношення до них). Праворозуміння є завжди суб’єктивним, не схожим на інші – оригінальним, йому властива плюралістичність.

Список використаної літератури

Конституція України;
Алексеев С.С. Теория права. – М. – 1994;
В.М. Кириченко, О.М. Куракін Теорія держави і права. Модульний курс. – К. – 2010;
Загальна теорія держави і права /за ред. В.В. Копєйчикова. – К. – 2000;
Загальна теорія держави і права /за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х. – 2002;
Колодій А.М. Принципи права України. – К. – 1998;
Пиголкин А.С. Теория государства и права. – М. – 2007;
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. К. – 2000;
Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – К. – 2007;
Теорія держави і права /за ред. М.В. Кравчука. – К. – 2002;
Шакумов Ю.Ж. Проблемы современного правопонимания. Учебное пособие. – Нальчик. – Кабардино-Балкария. – 2000;
Бехруз Х. Праворозуміння, розуміння права і правова система //Право України. – 2010. - № 4;
Г.Ю. Лук’янова Праворозуміння, розуміння права, правосвідомість: щодо питання співвідношення понять //Митна справа. - № 5(77) – 2011. – Ч. 2;
Заєць А.П. Роль права в організації та функціонуванні держави (історія і сучасність) //Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права НАН України. – 2000;
Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право //Государство и право. – 2000. - № 3;
Козюбра М. Праворозуміння: поняття, типи та рівні //Право України. – 2010. - № 4;
Костицький В. Право як цілісність //Право України. – 2002. - № 2;
Лейст О. Три концепции права //Советское государство и право. – 1991. - № 12;
Матузов Н.И. О праве в объективном и субъективном смысле: гносеологический аспект //Правоведение. – 1999. - № 4;
Оборотов Ю. Праворозуміння як аксіоматичне начало (постулат) права //Право України. – 2010. - № 4;
Рабінович П. Сутність праворозуміння //Право України. – 2007. - № 9;
Ручкин Е.Б. К вопросу о нормативности права //Проблемы законности. – 2001. – Выпуск 46;
Селиванов В. Право як сфера свободи //Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 1;
Цвік М. Про сучасне праворозуміння //Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 4(27).