Некоторые протиріччя розвитку сучасної теорії спорту

Некоторые протиріччя розвитку сучасної теорії спорта

В останні десятиліття спорт перетворився на потужний громадський рух, що б одне із напрямів у розвитку фізичної культури. Під його впливом у суспільстві формується складний спектр духовних, моральних, етичних цінностей і специфічних соціально-економічних відносин. Зростання громадської значимості сучасного спорту (насамперед це пов’язано з спортом вищих досягнень) призвела до того, що почали розглядати, як явище, що виходить далеко за межі фізичної культури [10]. На научно-бытовом рівні ця ідея закріпилася у вигляді термінологічного штампа «фізична культура і спорт «[18].

Сложившаяся, в такий спосіб, теоретико-методологическая установка, зіграла на початкових етапах розвитку спортивної науки позитивну роль (бо до пізнання цілого необхідно виділити й детально вивчити її системотворні складові), і нині є в наукові дослідження, які у сфері спорту. Вочевидь, що визначений підхід апріорі звужує можливу проблематику наукових досліджень цій галузі, бо визначає сутність сучасного спорту без належного обліку основних тенденцій історичного розвитку фізичної культури, складовою якої є [19 — 22].

При такому підході не можна обсязі використовувати пізнавальний потенціал, укладений у історичному методі дослідження соціальних явищ і процесів і що передбачає вивчення основних тенденцій їх історичного поступу через аналіз взаємозв'язку між рушійними силам, породжують ці негативні явища і процеси [19, 22]. Певне, через це нині проводиться мало досліджень, у яких спорт розглядався б сьогодні як соціально значиме явище [6, 7, 14].

Спорт як об'єктивно існуюче у суспільстві саморазви вающееся явище [22] ще був, саме у такому його сутності, повноцінним об'єктом дослідження сучасної спортивної науки. «Класична «теорія спорту, зародилася в 50 — 60-х рр. як теорія спортивної тренування, сьогодення часу не змогла вийти далеко за межі педагогічної теорії побудови тренувального процесу. Такий висновок підтверджується матеріалами дискусії, проведеної сторінках журналу «Теорія і практика фізичної культури ». Вона раз показала, що у сучасної «узагальнюючої теорії спорту «[8 — 10, 12, 15, 16] як і домінуючою є лінія, що з вивченням педагогічних принципів, і підходів, що реалізуються ході побудови тренувального процесса.

Такая позиція має об'єктивну базу, бо система спортивної тренування, складова основу спорту, реалізується у формі педагогічного процесу. Проте за всієї важливості цього боку тренувального процесу мушу бачити, що вектор педагогічних впливів спрямовано зміна фізичного потенціалу людини, цебто в біологічну бік її сутності. Тому біологічна складова у сучасній теорії спорту повинна займати вагоме (які з педагогічної) місце [1 — 5, 11, 13]. Без об'єктивних знання закономірності вікового розвитку фізичного потенціалу людини, про закони його адаптацію фізичним навантаженням різного спрямування неможливо правильно спланувати педагогічний процес, а без правильної системи контролю, які забезпечують оцінку розвитку адаптаційних процесів, — буде здійснене [2, 17].

В цьому сенсі слід чітко визначити, що таке реальна діалектика процесу спортивного вдосконалення у своїй головній сутнісного основі проявляється у суперечливому взаємодію уряду й взаємовпливі, з одного боку, соревновательных і тренувальних навантажень, які впливають на спортсмена через спеціальним чином організованою системою педагогічних заходів (тренування, змагання та т.п.), з другого — в відповідних адаптивних реакціях, які протікають в організмі спортсмена, мають як генотипическую, і фенотипическую природу і у своїй основі протидіючих тренирующим впливам з метою забезпечення оптимальних умов функціонування механізмів гомеостаза.

Во що свідчить недооцінка сутності діалектичного взаємодії позначених вище базисних складових тренувального процесу стала причиною проведення гостру й плідної наукової дискусії, яку зазначалося вище. Але це дискусія, хоч і парадоксально звучить, таки служить одній з форм прояви діалектичній зв’язок між протилежними сторонами, визначальними розвиток досліджуваного явища, але не рівні його реального перебігу, але в рівні процесу його познания.

Этот факт ще раз підкреслює, що діалектичне взаємодія двох протилежностей (в спрощеному вигляді це тренувальні впливу, з одного боку, і відповідна реакція організму — з іншого), визначальних сутність тренувального процесу, розгортається над ізольованому середовищі, а суспільстві, породжуючи в ході свого розвитку нових форм соціальних відносин, отже, специфічні, притаманні лише спорту, проблеми освіти й протиріччя. Після цього проблеми, поза всяким сумнівом, мали бути зацікавленими об'єктом дослідження спортивної науки. Тому можна сказати, що правильні відповіді, начебто, приватні питання побудови тренувального процесу у річному циклі підготовки можна було одержати лише за вирішення спільних проблем, що з визначенням основних та напрямів і тенденцій у розвитку сучасного спорта.

Подводя підсумок вищевикладеного, доходимо висновку, сучасна теорія спорту як наукове напрям, у якого спорт вивчається як цілісне явище, повинна базуватися на трьох рівноправних «китах »: спортивної педагогіці, біології спорту, філософії спорту. Зв’язок між тими засадничими складовими умовно можна сформулювати наступній тріадою. Педагогіка має відповідати питанням, як будувати тренувальний процес? Біологія спорту — чому необхідне саме для так будувати тренувальний процес? Філософія спорту — навіщо необхідно у такий спосіб будувати тренувальний процесс?

Список литературы

1. Бальсевич В. К., Запорожанов В. А. Фізична активність людини. — Київ: Здоровий «я, 1987. — 224 с.

2. Бальсевич В. К. Перспективи розвитку загальної теорії та технологій спортивної підготовки й фізичного виховання (методологічний аспект // Теор. і практ. фіз. культ. 1999, № 4, з. 21−26, 39−40.

3. Верхошанский Ю. В. Актуальні проблеми сучасної теорії та методики спортивної тренування // Теор. і практ. фіз. культ. 1993, № 8, з. 21−28.

4. Верхошанский Ю. В. Дорогою до наукової теорії та методології спортивної тренування // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 2, з. 21−26, 39−42.

5. Верхошанский Ю. В. Горизонти наукової теорії та методології спортивної тренування // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 7, з. 41−54.

6. Визитей М. М. Фізична культура і спорт як соціальне явище. — Кишинів: Штиинца, 1986. — 162 с.

7. Єрмак Н.Р., Пилоян Р. А. Культурно-історичні витоки спорту контексті пояснення різноманіття суперечливості його розвитку // Теор. і практ. фіз. культ. 1997, № 7, з. 13−17.

8. Матвєєв Л. П. Від теорії спортивної тренування — до спільної теорії спорту // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 5, з. 5−8.

9. Матвєєв Л. П. До дискусії щодо теорії спортивної тренування // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 7, з. 55−61.

10. Матвєєв Л. П. Основи загальної теорії спорту системи підготовки спортсменів. — Київ: Олімпійська література, 1999. — 318 с.

11. Селуянов В. М. Емпіричний і теоретичний шляхів розвитку теорії спортивної тренування // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 3, з. 46−50.

12. Сучасна система спортивної підготовки/ Під ред. Ф. П. Суслова, В. Л. Сича, Б. М. Шустина. — М.: СААМ, 1995. — 445 с.

13. Степанов В. В. Дорогою до утвердження: імен із науці чи науки він? // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 9, з. 20−26,39.

14. Столяров В.І. Спорт і сучасна культура: методологічний аспект // Теор. і практ. фіз. культ.1997, № 7, з. 2−5.

15. Суслов Ф. П., Пугач В. П. Справжній чи вдаваний криза сучасної теорії спорту // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 6, з. 50−53.

16. Суслов Ф. П., Шепель С. П. Структура річного соревновательно-тренировочного циклу підготовки: реальність, і ілюзії // Теор. і практ. фіз. культ. 1999, № 9, з. 57−61.

17. Сутула В. А., Аль Раггад Р. Деякі біологічні принципи в теорії спортивного тренування // Слобожанській науково-спортивний вісник. — Харків: ХаДІФК.1998, Вип. 1, з. 94−96.

18. Сутула В. А. Передумови физкультурологии // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання й спорту: Зб. наук. ін. под ред. Єрмакова С.С. Харків: ХХПІ, 2000, № 1, з. 45−50.

19. Сутула В. А. Фізична культура: передумови виникнення реалізувати основні тенденції його розвитку в первіснообщинному ладі // Слобожанський науково-спортивний вісник. Харків: ХаДІФК. 2000,. № 2, з. 120−122.

20. Сутула В. А. Основні тенденції розвитку фізичної культури у період рабовласницького ладу // Фізичне виховання студентів творчих спеціальностей: Рб. наук. тр. під ред. С.С. Єрмакова. Харків: ХХПИ, 2000, № 2, з. 23−27.

21. Сутула В. А., Ян Цзинь-тянь. Основні тенденції історичного поступу виховного напрями у фізичну культуру під час Нового часу // Фізичне виховання студентів творчих спеціальностей: Рб. наук. тр. під ред. С.С. Єрмакова — Харків: ХХПИ, 2000, № 21, з. 27−32.

22. Сутула В. А., Кирієнко В.А., Жадан Г. Б., Ивакин Т. А. Фізична культура: історичні передумови виникнення сучасного спорту // Фізичне виховання студентів творчих спеціальностей: Рб. наук. тр. під ред. С.С. Єрмакова — Харків: ХХПИ, 2000, № 23. з. 34−38.

23. В. А. Сутула, кандидат біології, професор, Ян Цзинь-тянь, аспірант. Деякі протиріччя розвитку сучасної теорії спорта.