Культура давньоруського держави (IX — 30-ті рр. XIII в.)

Культура давньоруського держави

(IX — 30-ті рр. XIII в.)

Своими корінням російська культура іде у давню поганську епоху. Язичництво — комплекс первісних поглядів, вірувань і обрядів — мав своє історію. Спочатку слов’яни, очевидно, одушевляли різні стихії, поклонялися парфумам лісів, водних джерел, сонця, грози тощо. Поступово проявилася тенденція до єдинобожжю: важливого значення придбали Рід — хліборобське божество, керував дощами, земними водами, підземним вогнем тощо. — і тісно пов’язані з нею богині родючості — рожаницы.

По мері становлення державних відносин першому плані вийшов культ Перуна — князівсько-дружинного бога війни (спочатку шанувався як бог грози). Своє художнє вираз язичництво знайшло в народному фольклорі: казках, змовах і заклинаннях, прислів'ях і приказках, обрядових піснях та ін., зберігають сліди магічних уявлень.

В Х — XI ст. складається билинний епос, пов’язаний із становленням Київської держави, захистом його ворогів. У 10-му в. на Русь проникає писемність — кирилиця, створена візантійськими місіонерами Кирилом і Мефодием.

Принятие християнства дало потужний поштовх розвитку культури. ХІ ст. — час народження давньоруської літератури. Найдавніше з відомих нам творів «Слово закон і благодаті «(прибл. сірий. ХІ ст.) майбутнього митрополита Іларіона. Воно містить оповідання про те, як слово Боже поширювалося у світі, як він досягло Русі і утвердилось у ній.

Большую роль давню літературу грали житія святих, особливо вшановувались на Русі князі Борис і Гліб, сини Володимира, убиті своїм братом Святополком. Блискучим зразком світської літератури стало «Повчання Володимира Мономаха «(кінець XI — початок XII в.) — оповідання про свого життя мудрого державного діяча, боровся за єдність Русі.

Идея єднання, подолання княжих міжусобиць в ім'я общєрускіх інтересів пронизує «Слово про похід Ігорів «(прибл. 1187 р.). Своєрідністю відрізняється «Слово », чи «Моління Данила Заточувальника «(поч. XII в.), збіднілого дрібного феодала, який просить князя про милості, використовуючи виразні алегорії, дотепні приказки тощо. Найважливішу роль російської літератури відігравало літописання: крім погодних записів про найважливіших подіях, у літописі входили поетичні легенди й перекази: про покликання варягів, поході князя Олега на Царгород тощо.

Самым значним пам’ятником є «Повістю временних літ », складена прибл. 1113 р. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Принаймні подрібнення Русі літописання втрачала загальросіянин характер, дроблячись на літописі Владимиро-Суздальские, Галицко-Волынские і пр.

С прийняттям християнства отримує розвиток кам’яна, передусім церковна, архітектура. З Візантії за зразок був позичений крестово-купольный тип храму (чотири зводу, згруповані у центрі храму, у плані давали хрестоподібну структуру), проте, попри Русі він отримав свій розвиток. Так, найграндіозніший архітектурна пам’ятка Київської Русі — 13-купольный Софійський у Києві (прибл. 1037 р.) мав яскраво виражену ступенчато-пирамидальную композицію, яка як і, як і многоглавье, була невластива візантійським храмам.

По кілька спрощеному зразком київської Софії Софійські собори були побудовані Новгороді і Полоцьку (сірий. ХІ ст.). Поступово російська архітектура набуває дедалі більшого розмаїття форм. У Новгороді в XII—XIII ст. створюється безліч церков — Бориса і Гліба в Детинце, Спаса-Нередицы, Параскеви Пятницы тощо., які за невеликих розмірах і втрачає максимальної простоті оздоблення мають разючою красою та величністю.

Во Владимиро-Суздальском князівстві складається своєрідний тип архітектури, отличавшейся добірністю пропорцій і нарядністю декору, зокрема білокамінної різьбленням: Успенський і Дмитриевский собори у Володимирі, церква Покрова на Нерли.

В період розквіту Київської Русі місце належало монументального живопису — мозаїці і фресці. У Київській Софії мозаїки покривали купол (Христос Вседержителя) і Гентський олтар (Богоматір Оранта, тобто. молящаяся), решта храму було покрито фресками — сцени зі життя Христа, зображення проповідників тощо., і навіть світські сюжети: групові портрети Ярослав Мудрий з родиною, епізоди придворної життя.

Из більш пізніх зразків монументального живопису найвідоміші фрески церкви Спаса-Нередицы і Дмитриевского собору. Оригінальні російські твори іконопису відомі лише з XII в., більшої популярності в цей час новгородська школа («Врятував Нерукотворний », «Успіння », «Ангел Золоті Власы »).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.