Медицинские проблеми масової фізичної культури

Медицинские проблеми масової фізичної культури

Врачебный контроль і самоконтроль

Прежде ніж розпочати оздоровчої тренуванні, людям середнього і літнього віку слід пройти медичний огляд із записом ЕКГ доі після (чи під час проведення) функціональної нагрузочной проби, щоб виявити можливі у діяльності системи кровообігу.

Врачебный контроль у своїй фізичної культурою спрямовано рішення з трьох основних завдань: виявлення протипоказань до фізичного тренуванні; визначення Уфі призначення адекватної тренувальній програми; контролю над станом організму у своїй (щонайменше двох на рік).

В зв’язки України із можливістю варіювати величину тренувальних навантажень (починаючи з ходьби) в межах, абсолютні протипоказання до тренуванні на витривалість дуже обмежені:

— уроджені вади серця й стеноз (звуження) предсердно-желудочкового отвори;

— серцева чи легенева недостатність будь-який етіології;

— виражена коронарна недостатність, що виявляється у спокої або за мінімальної навантаженні;

— хронічні захворювання нирок;

— високе артеріальний тиск (200/120 мм рт. ст.), яке вдається знизити з допомогою гипотензивных коштів;

— ранній період після перенесеного інфаркту міокарда (3—6 місяців і більше — залежно від тяжкості захворювання);

— виражені порушення серцевого ритму (мерцательная аритмія тощо. буд.); — тромбофлебіт;

— гіперфункція щитовидної залози (тиреотоксикоз).

Занятия фізкультурою тимчасово протипоказані також після будь-якого гострого захворювання або ж загострення хронічної недуги. Важливим засобом лікарським контролем є діагностика УФС шляхом проведення субмаксимальной велоэргометрической проби (75% ДУМАЮ, визначальною верхній рівень толерантності (переносимості) фізичної навантаження. Під час проведення цього тесту навантаження велоэргометре збільшується східчасто (по 4 хв кожна щабель) до того часу, поки ЧСС випробуваного не досягне рівня, відповідного 75% МПК; наприклад, для здорових чоловіків середнього віку 300—600— 900 кгм/мин. Динаміка цих показників у процесі лікарським контролем об'єктивно відбиває зміни функціонального стану організму, що ефективність використання оздоровчих програм. Додаткова цінна інформація при медичному огляді буде отримана також за вимірі артеріального тиску, записи ЕКГ у спокої й після навантаження, визначенні ЖЕЛ і представників багатьох тіла.

Не менше значення під час вирішення питання про дозуванні тренувальних навантажень, їхньої ефективності має і грамотний самоконтроль, що дозволяє які займаються оперативно і регулярно контролювати поточне функціональне стан. Він охоплює визначення об'єктивних показників діяльності серцево-судинної системи та оцінку суб'єктивних відчуттів. Основним об'єктивним критерієм переносимості і ефективності тренування є ЧСС. Розмір ЧСС, отримана за перші 10 з по закінченні навантаження, характеризує її інтенсивністю. Вона має перевищувати середніх значень для даного віку і її рівня тренованості.

Суммарным показником величини навантаження (обсяг плюс інтенсивність) є величина ЧСС, изморенная через 10 і 60 хв після закінчення заняття. Через 10 хв пульс ні перевищувати 96 уд/мин, чи 16 ударів за 10 з, а ще через 1 год може бути на 10—12 уд/мин (трохи більше) вище до робочої величини. Наприклад, якщо початку бігу пульс був 60 уд/мин, то разі адекватності навантаження через 1 год після фінішу повинен бути трохи більше 72 уд/мин. Якщо протягом кількох годин після тренування значення ЧСС значно вища вихідних, це засвідчує лише надмірності навантаження, отже, її треба зменшити. Тривале збільшення ЧСС (протягом кількадобового) зазвичай спостерігається після подолання марафонської дистанції.

Объективные дані, відбивають сумарну величину тренувального на організм (за тижневий і місячний цикл занять) і рівень відновлення, можна отримати роботу, щодня підраховуючи пульс вранці після сну, вагітною лежачи. Якщо його коливання становить 2—4 уд/мин, це свідчить про хороше переносимості навантажень і його повній відновленні організму. Якщо ж різниця пульсовых ударів більше цієї величини, це сигнал який починається перевтоми; у разі навантаження слід негайно зменшити.

Еще інформативніша ортостатическая проба. Порахуйте пульс, лежачи у ліжку; потім повільно встаньте і крізь 1 хв знову порахуйте пульс в вертикальному становищі за 10с з наступним перерахунком за 1 хв (при цьому отриману величину потрібно помножити на 6). Якщо різниця пульсу в вертикальному і горизонтальному становищі вбирається у 10—12 уд/мин, отже, навантаження цілком органічна і організм відмінно відновлюється після тренування. Якщо приріст пульсу становить 18—22 уд/мин, отже, стан задовільний. Якщо ця цифра більше зазначених величин, це явний ознака перевтоми, яке крім надмірного обсягу тренування то, можливо викликано іншими причинами (великі виробничі і побутові навантаження, постійне недосипання, пережите захворювання й т. п.). Незадовільні результати ортостатической проби зазвичай спостерігаються людей, які від гіподинамії й цілком детренированных, і навіть у початківців фізкультурників. Зі збільшенням тренованості поступово знижується реакція серцево-судинної системи цей тест — як і, як і ЧСС може спокою. Приміром, по спостереженням автора, у початківців любителів оздоровчого бігу перехід у вертикальне становище (після сну) викликає збільшення ЧСС на 20—30 уд/мин, а у добре підготовлених бігунів із багаторічним стажем занять — всього на 8—16 уд/мин.

Для оперативного контролю над інтенсивністю навантаження, крім даних ЧСС, доцільно використовувати також показники дихання, які можуть визначатися безпосередньо під час бігу. До них належать тест носового дихання. Якщо під час бігу подих легко здійснюється через ніс, це свідчить про аэробном режимі тренування. Якщо ж повітря бракує і доводиться переходити на змішаний носа-ротовой тип дихання, отже, інтенсивність бігу відповідає змішаної аэробно-анаэробной зоні енергозабезпечення і швидкість дещо знизити. Також успішно може використовуватися розмовний тест. Якщо під час бігу ви можете легко підтримувати невимушений розмову з партнером, отже, темп оптимальний. Якщо ж ви починаєте задихатися і відповідати стосовно питань односкладовими словами, це сигнал переходу в змішану зону. Ці тести підтверджує заповідь родоначальника оздоровчого бігу, знаменитого новозеландського тренера Артура Лидьярда — «бігти легко».

Не менше значення для самоконтролю мають значення і суб'єктивні показники стану організму (сон, самопочуття, настрій, бажання тренуватися). Міцний сон, добре самопочуття та висока працездатність протягом дня, бажання тренуватися засвідчують адекватності тренувальних навантажень. Поганий сон, млявість і сонливість протягом дня, небажання тренуватися є вірними ознаками перевантаження. Не прийняти відповідних заходів і знизити навантаження, пізніше можуть з’явитися більш серйозні симптоми перетренированности — біль у серці, порушення ритму (экстрасистолия), підвищення артеріального тиску та інших. І тут слід сталася на кілька тижнів припинити заняття і звернутися його до лікаря. Після зникнення зазначених і поновлення занять слід з мінімальних навантажень, використовувати реабілітаційний режим тренувань. А щоб уникнути таких неприємностей, потрібно правильно оцінювати свої можливості і тренувальні навантаження поступово.

Большую допомогу які займаються може надати регулярне ведення щоденника самоконтролю, що дозволить виявити ранні ознаки перевтоми й вчасно внести відповідні корективи в тренувальний процес. Поточний самоконтроль і періодичний лікарський контроль підвищують ефективність яких і забезпечують безпеку занять оздоровчої фізичної культурою.

Бег проти хвороб

Если й доцільність використання повільного бігу здоровими людьми (як засобу профілактики захворювань, і підвищення функціональних можливостей) ніхто поза сумнівами, то примі;

пение його хворими викликає палкі суперечки. Проте останні дані зарубіжних і вітчизняних авторів свідчать про можливість занять оздоровчої ходьбою і бігом при різної патології — за винятком випадків, які у списку абсолютних протипоказань (Ш. Ш. Арасланов, 1985; Є. Р. Мильнер, 1985; У. М. Волков, Є. Р. Мильнер, 1987, та інших.). Питання допуск до занять у тому разі необхідно вирішувати суворо індивідуально залежно від форми й правничого характеру течії захворювання. У зв’язку з цим за наявності однієї й тієї ж діагнозу (наприклад, ішемічну хворобу серця) тільки в випадках біг то, можливо рекомендований, а інших — категорично заборонено. Допуск до занять може дати добро тільки лікар, добре знайомий із особливостями захворювання свого пацієнта. Характер тренувальних навантажень і культурний рівень фізичного стану уточнюється фахівцем щодо спортивної медицині у врачебно-физкультурном диспансері, де виконується функціональна проба (велоэргометрический тест) з записом ЕКГ. Тільки після спеціалізованого обстеження можна починати оздоровчу тренування під наглядом досвідченого методиста — будь-яка самодіяльність у разі неприпустима.

При такі умови тренування на витривалість (ходьба і біг) часом може бути ефективна при деяких серцево-судинних захворюваннях, оскільки має вираженим позитивним впливом на апарат кровообігу. Передусім це належить до хворого на гіпертонію 1—11 стадії і нейроциркуляторной дистонией.

Бег ефективне засобом нормалізації підвищеного артеріального тиску — внаслідок розширення кровоносних судин у працюючих м’язових групах і тенденції зниження загального периферичного опору (ОПС). То в здорових нетренованих чоловіків після виконання 14-недельной тренувальній програми (біг 3 рази на тиждень по 30 хв) простежувалося зниження тиску загалом зі 132/86 до 124/81 мм (Реппу, 1981). У. П. Мишенко (1988) спостерігав зниження систолічного стороннього тиску з 147 до 130 мм рт. ст. за рік від початку занять оздоровчим бігом; причому зниження артеріального тиску починалося лише за 5—6 місяців від початку занять. За даними автора, досвідчені бігуни із багаторічним стажем занять віком від 40 років мають артеріальний тиск у межах 120/70— 130/85 мм рт. ст.; з віком ці показники не збільшуються.

Снижение артеріального тиску під впливом дозованої тренування на витривалість у здорових людей послужило передумовою на її використання за артеріальною гіпертонії. За даними огляду зарубіжної літератури, зробленого Л. А. Ланиберг (1988), заняття оздоровчої ходьбою і бігом з інтенсивністю 60—75%. МПК призводили до зниження систолічного тиску (в хворих на гіпертонію 1—11 стадії) загалом на 10 мм рт. ст., а диастолического — на 7—8 мм рт. ст. У багатьох робіт підкреслюється, що зниження АТ поєднувалася з зростанням МПК. Так, збільшення аеробних можливостей внаслідок тренування на витривалість в хворих артеріальною гіпертонією на 32% призвело до зниження систолічного тиску 16 мм рт. ст. і діастолічного — на 11 мм рт. ст. (Намол, 1970). При збільшенні МПК на 67% тиск знизилося: систолічний — на 28 мм рт. ст. і діастолічний — на 16 мм рт. ст. (Копан, 1981).

Снижение артеріального тиску і підвищення функціональних показників у гіпертоніків зазначено навіть по 4-недельной тренування ходити і бігу за умов кардіологічного санаторію (Є. І. Чазов, 1972). Для стійкою нормалізації дуже важливий ефект тривалого утримання зниженого артеріального тиску — протягом кількох годин після закінчення тренування. То в хворих із стабільної гіпертонією (діастолічний тиск 91—110 мм) після бігу на тредбане протягом 30—50 хв (інтенсивність 70% МПК) знижений артеріального тиск зберігалося протягом 4—10 год. При цьому ступінь гипотензивного ефекту в гіпертоніків була вищою, ніж в здорових, і зростала при повторних навантаженнях. Вчені з Копенгагенського університету спостерігали 10 жінок з усталеною гіпертонією. Після 20 хв роботи з велоэргометре (ЧСС 130 уд/мин) вони зазначено зниження середнього стороннього тиску з 103 до 95 мм, ОПС — з 1,13 до 0,91 од. опору. Понижений рівень тиску утримувався протягом 4 год після тренування. Саме тому, на думку деякими авторами, до швидшого досягнення гипотензивного ефекту доцільно проводити дві такі тренування щодня.

Купер (1985) подає цікаві даних про порівняльному вивченні ефективність використання медикаментозної терапії (контрольна група) і повільного бігу (експериментальна група) у 105 хворих на гіпертонію. У пацієнтів, які взяли сильні гіпотензивних препарати, діастолічний тиск знизилося на 20 мм, а й у бігунів — на 15 мм. Крім цього у експериментальної групі спостерігалося зменшення маси тіла у поєднанні з нормалізацією холестеринового обміну (чого не зазначалося в хворих, одержували препарати). У зв’язку з цим у час вважається, що з прикордонної формі артеріальною гіпертонії (до 160/90 мм рт. ст.) більш доцільно застосування фізичних методів зниження тиску або — зокрема, тренування на витривалість (біг, ходьба, робота на велоэргометре). За більш вираженої гіпертензії оздоровча тренування може поєднуватися з медикаментозної терапією (хоча є численні дані про успішному використанні вправ на витривалість не залучаючи фармакологічних препаратів.

Автор спостерігав 46 хворих на гіпертонію 1—11 стадії (артеріальний тиск у межах від 160/95 до 180/110 мм рт. ст.), які займалися оздоровчої ходьбою і бігом по спеціально розроблену ним методику (Б. Р. Мильнер, 1985).Как правило, по закінченні заняття майже в усіх простежувалося зниження систолічного тиску 10—40 мм, а діастолічного — на 5—10 мм. Через 1—2 року регулярних занять в усіх пацієнтів наставало виражене зниження артеріального тиску (в багатьох — до нормалізації); причому позитивний терапевтичний ефект відзначений навіть за використанні лише оздоровчої ходьби. Стійка нормалізація тиску дозволила всім які займаються відмовитися прийому гипотензивных препаратів.

Это підтверджено і даними інших, які спостерігали виражений гипотензивный ефект в хворих на гіпертонію під час занять прискореної ходьбою з інтенсивністю 40—50%. Зменшення маси тіла, і втрата солей під час біговій тренування також сприяє зниження артеріального тиску. Отже, оздоровча ходьба і біг може стати ефективним засобом як профілактики, а й лікування гіпертонічної хвороби.

Интенсивная фізична тренування для хворих на ішемічну хворобу серця представляє значні труднощі. Проте її доцільність й необхідність підтверджується величезним закордонним досвідом реабілітації хворих ІХС. Нерідко вона єдиний чинником, здатним позитивно спричинити перебіг хвороби й не допустити інфаркт міокарда. Фізіологічним обгрунтуванням тренування на витривалість у коронарних хворих є збільшення сократительной функції міокарда, поліпшення утилізації кисню і більше ощадливе його використання серцевої м’язом, і навіть поліпшення кровопостачання серця під впливом аеробних вправ. Через війну значно поліпшується загальний стан пацієнтів, зменшуються клінічні прояви (напади стенокардії), нормалізується артеріальний тиск, підвищується рівень загальної фізичної працездатності. З іншого боку, внаслідок стимуляції ліпідного обміну, зниження холестерину і збільшення ЛВП у крові в деяких випадках можлива затримка розвитку атеросклерозу до його зворотного розвитку. Позитивне вплив фізичної тренування з хворими ІХС підтверджується даними Всесоюзного кардіологічного центру АН СРСР (Д. М. Аронов, 1983; М. Р. Шарфнадель, 1980, та інших.).

Заключение

Снижение загальної смертності зі зростанням УФС. відбувалося передусім з допомогою зниження смертності від серцево-судинних і ракових захворювань; ця тенденція значно посилювалася із віком. Найбільш тісний зв’язок смертності з Уфі відзначена групі чоловіків, віком 50—59 років. Отже, середній рівень фізичної підготовленості (МПК 35 мл/кг в чоловіків і 32 мл/кг у жінок) дозволяє значно знизити ризик передчасну смерть, але з від численних хронічні захворювання. У зв’язку з цим, коли ви хочете як прожити довге життя, а й зберегти міцне здоров’я до глибокій старості, необхідно досягти принаймні 4 рівня фізичного стану — вищий за середній (МПК 42 мл/кг в чоловіків і 35 мл/кг в жінок). І це залежить від вас самих!

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.