Освітній портал MyReferatik

1.Слово «буття» походить від слова бути, існувати, воно означає все те, що вже виникло, існує і розвивається, як реальність. Буття – весь існуючий, незалежний від свідомості світ, основу якого складає матерія. Все те, що виникло, існує і розвивається є буттям.
Філософський зміст поняття полягає в тому, що аналіз проблеми буття означає аналіз сутності світу, його виникнення і структури. Проблеми буття аналізує будь-яка філософія і релігія, тому що вони аналізують сутність світу.
Так як світ багатогранний, він включає багато форм буття. Основними є:
1)Буття матеріальне – наявність матеріального світу, що є основою будь-якого буття
2)Природне буття – весь оточуючий природний світ і його закони
3)Буття людини як природно-соціальної істоти
4)Буття ідеальне – різні форми свідомості людини, розуму, знання
5)Буття суспільства як сутність всіх реальних, матеріальних умов життя людини і відносини
6)Буття суспільної свідомості – сукупність вірувань, звичаїв, свят, обрядів, традицій.
Світ є сукупністю усіх форм буття.
2.Питання матерії сформувалося не відразу, а пройшло 3 періоди:
1)Розуміння матерії в античній філософії. Було поставлено питання, що таке світ. Греки вважали, що світ матеріальний, бо складається з матерії.
2)Розуміння матерії у період Нового часу (XVII - XIX). Під впливом природознавства філософія стала стверджувати, що матерія – це вся об’єктивна реальність. Під матерією треба розуміти все, що існує саме по собі, незалежно від людської свідомості.
3)Сучасний період – сформувався у першій половині ХХст.
Матерія – об’єктивна реальність, яка діє на органи чуття людини, відображається в свідомості людини, але існує незалежно від органів чуття, свідомості людини.
Матерія має такі властивості:
1)Об’єктивність існування
2)Дія на органи чуття
3)Відображення свідомості людини
4)Рух – всякі матеріальні об’єкти постійно змінюються
5)Вічність існування – хоча процеси і явища змінюються, але матерія, з якої вони створені не зникає, а лише переходить з одного стану в інший. Це підтверджує закон збереження матерії.
6)Єдність конечності і безконечності, перервності та неперервності – всі предмети виникають і зникають, але матерія безкінечна.
Матерія має складну структуру, поділяється н органічну і неорганічну. А органічна в свою чергу на живу та неживу.
За вимірами матерія поділяється на:
1)Макросвіт – великих мас та відносно малих швидкостей
2)Мікросвіт – найменших мас та найбільших швидкостей (атоми)
3)Мегасвіт – безконечний космос, всесвіт.
Також матерія поділяється на види та форми.
Види: 1)Речовина, 2)Поле
Форми: 1)Простір, 2)Час – Будь-які предмети знаходяться в просторі та часі, мають просторові та часові параметри.
3. Свідомість – відображення, що притаманне всій матерії, не лише живим істотам. Відображення – здатність декількох предметів при їх взаємодії між собою лишати слід або на одному з них, або на обох, що несе на собі певну інформацію про те, що відображається, і як відображається. Відображення залежить від: 1)структури взаємодіючих об’єктів, 2) характеру взаємодії, при цьому буде різна інформація.
І свідомість людини теж є відображенням. Але свідомість – вища відображення, здатність кори головного мозку відображати предмети, явища, процеси у формі ідеальних образів, і регуляція людської психологічної діяльності.
На підставі відображення кори головного мозку фіксуються образи, події, стани, вчинки предметів. Людина регулює свою діяльність. Природною основою свідомості є кора головного мозку. Сам мозок думки не створює, якщо в кору головного мозку не поступає інформація через органи чуття (зір, слух, смак, нюх).
Свідомість має складну структуру, вона поділяється на:
1)Рівневу – ті складові, які безпосередньо входять в свідомість: пам'ять, воля, відчуття, емоції, самосвідомість, суспільна свідомість.
2)Компоненту– ті складові свідомості разом узяті, що регулюють людську діяльність у побуті, виробництві, навчанні, моралі, поведінці, політиці, мистецтві (у житті): формування планів, розумових прогарам, послідовність дій.
4.Теорія формацій – марксистська концепція суспільного розвитку. Суспільство проходить формації: 1)первіснообщинна, 2)рабовласницька, 3)феодальна, 4)буржуазна, 5)комуністична: соціалізм, комунізм.
Суспільно-економічна формація – певний тип розвитку суспільства в певний період історії з притаманним йому способом виробництва, і відповідним йому суспільно-політичним устроєм (ладом).
Формації – етапи суспільного розвитку, бо суспільство розвивається від нижчих до вищих ступенів. І кожна формація є вищою за попередню за рівнем розвитку виробництва, продуктивності праці, культури, науки, освіти, демократії, свободи особи.
Зміна формацій відбувається постійно, заміна однією наступною відбувається тоді, коли попередня формація вичерпає вн. можливості власного розвитку, стає гальмом в подальшому прогресивному розвитку суспільства, а наступна формація дає вищий від попереднього рівень розвитку суспільства і продуктивності праці (виробництва).
За Марксом відбувається соціальна революція, що ліквідує попередню формацію і встановлює іншу, більш прогресивну. За Марксом зміна формацій відбувається шляхом соціальної революції, а суспільство розвивається від нижчих до нижчих формацій.
5.Культура в загальному філософському розумінні є все те, що створено людиною ї, на відміну від того, що дано природою. Вольтер ввів слово культура (culture – обробіток землі). В сучасному розумінні культура – освіта, навчання, виховання.
Культура – обробіток природи людиною, з іншого боку людини людиною. Культуру створює людина, а людину створює культура.
Культура – сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених та створюваних людством на протязі його історії, а також система між людських відносин. В культуру відносіть все те, що створено людиною: штучні озера, оброблені поля, парки, сади, споруда, культура праці, побуду, поведінка людей.
Культура є там, і тоді, де є людина, як соціальна істота. Культура є тим, до чого прикладена думка та рука людини. Так як і виробництво, культура поділяється на:
1)Матеріальна – сукупність матеріальних цінностей
2)Духовна - сукупність духовних цінностей, їх зберігання і ретрансляція (освіта, науку, філософія, релігія, мораль, мистецтво, народні звичаї, свята, обряди). Вони є взаємопов’язані.
Є об’єкти культури, що одночасно можна віднести до матеріальної та духовної культури: храми, театри, музеї, бібліотеки, музичні інструменти. Адже вони по суті є матеріальними, але створені в процесі духовного виробництва, а формально вони є об’єктами духовної культури, бо створюють духовні цінності.
Функції культури:
1. Пізнавальна
2. Виховна
3. Творча
4. Ціннісна (аксіологічна)
5. Інтегративна (об’єднуюча) – культура об’єднує людей
6. Акумулюючи (накопичувальна)
7. Транслююча
6.Субстанція показує основу чого-небудь, те без чого щось не може існувати. Питання субстанції основ світу показує, що лежить в основі світу. На даний час однозначної відповіді на це питання немає. Є три підходи субстанційних основ буття світу: 1)Монізм, 2)Дуалізм, 3)Плюралізм
Монізм (монос - єдиний) – вважає, що в основі буття світу лежить щось одне: або матерія, або дух (ідея). Монізм буває ідеалістичним та матеріалістичним.
Дуалізм (дуа – два) – в основі буття світу лежить два рівнозначних начала: матерія і дух.
Плюралізм (плюрал - багато) – в основі буття світу лежить багато начал, бо світ багатогранний і включає в себе багато явищ та предметів.
Визначити, що лежить в основі світу неможливо, бо кожен предмет, явище мають свої основи. Цю проблему досліджував Лейбніц у книзі «Монадологія» - в основі буття світу лежать монади – кожен предмет, процес чи явище мають свою субстанцію.
7. Свідомість є ідеальною. Мова – матеріальна, бо вона є способом виразу думки. Думка виражається словами. Мова – інформаційно-знакова система по виразу думки. Мова – система звукових сигналів або знаків, що мають певне значення , смисл, що виражає думку.
Мова і свідомість взаємопов’язані. Не буває мови без свідомості, і навпаки. Мови бувають природні і штучні. Природні мови – мови, що виникли в ході еволюції самі по собі, природнім шляхом. Вони поділяються на живі (тими, якими спілкуються), мертві (тими, якими не користуються). Штучні – створені наукою, практикою для спілкування між людьми, незалежно від природних мов (фізики, хімії, схеми, карти, дорожні знаки).
Мова має багато функцій. Є 3 визначних:
Комунікативна – засіб спілкування
Експресивна – спосіб виразу думки, думка оформлюється словом.
Акумулююча (накопичувальна) – мова попередніх поколінь накопичують і передають наступним поколінням.
8. За природою людська свідомість носить творчу активність, бо свідомість не лише відображає дійсність, а й творить її, бо свідомість в результаті своєї активності здатна створити в думці те, чого не має у дійсності – створює ідеальну реальність, ставити певні цілі і намічати шляхи їх реалізації.
Завдяки активної свідомості існує творчість. Творчість (притаманна лише людині) – створення людиною нових матеріальних та духовних цінностей суспільного значення, аналогів яких ще немає в дійсності. Тому творчість відрізняється від репродукції (відтворення).
В основі творчості людини лежить талант - природна здібність людини до певного виду діяльності, має 2 сторони: 1)Вроджені – ті, здібності, що дані від природи 2)Набуті – ті, що людина здобула в процесі навчання, виховання, вміння, навичок, та геніальність – вищий рівень розвитку таланту.
Види творчості:
1)Наукова, 2)Художня, 3)Філософська, 4)Соціальна, 5)Технічна.
9. Крім свідомості окремої людини, існує суспільна свідомість – свідомість певних соціальних груп, класів, партій, націй.
Суспільна свідомість – сукупність ідей, теорій, поглядів, вірувань, традицій, забобонів, свят, обрядів, які відображають соціальну дійсність, тобто суспільне буття.
Суспільне буття – сукупність матеріальних реальних умов життя людей і відносин між ними. Суспільна свідомість відображає суспільне буття, впливає на нього та змінює його. Але зміна суспільної свідомості відбувається внаслідок змін суспільного буття: спочатку змінюється буття, а потім свідомість.
Суспільна свідомість близька до поняття громадянської думки, але це лише складова суспільної свідомості, вираз і відношення людей до певної сфери діяльності і їх оцінка.
Суспільна свідомість має складну структуру, вона поділяється на рівні та форми. Рівнями є буденна і теоретична свідомість, суспільна психологія, ідеологія, а формами – політична, правова, моральна, естетична, мистецька, релігійна, філософська, економічна, космічна.
10.Пізнання і свідомість взаємопов’язані. Свідомість існує у формі знання. Пізнання – те як людина освоює світ. Свідомість є відображенням, а спосіб свідомості є знання, то і пізнання є відображенням, в результаті взаємодії суб’єкта та об’єкта.
Суб’єкт пізнання – людина, об’єкт - те що вона вивчає.
Процес пізнання – процес взаємодії об’єкта і суб’єкта, при якій суб’єкт, взаємодіючи з об’єктом через органи чуття отримує певну інформацію про основні властивості об’єкта і формує у пам’яті образ об’єкта. Образ і об’єкт повинні співпадати. Образ повинен відповідати об’єкту.
Пізнання носить суспільно-історичний характер. За структурою пізнання поділяється на чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне, включає істину та практику.
Чуттєве пізнання – основа знання. Пізнання має 3 форми: 1)Відчуття, 2)Сприймання, 3)Уявлення.
Відчуття – з нього починається буття, Відчуття – результат дії предметів на органи чуття людини, внаслідок чого виникають знання про окремі властивості предметів.
Сприймання – продовження відчуттів в усій їх сукупності. У людини формуються знання про предмет в цілому сукупність всіх його властивостей, і в свідомості виникає цілісний образ предмета, що дозволяє відрізнити один предмет від іншого.
Уявлення – відтворення в пам’яті того, що раніше відчувалися і сприймалися.
Крім чуттєвого є ще раціональне пізнання – логіка людської думки (абстрактне мислення), що дозволяє вивчити те, з чим безпосередньо не взаємодіяла людина. Раціональне пізнання має 3 форми:
1)Поняття, 2)Судження, 3)Умовивід.
Поняття – форма думки, що відображає загальні властивості предметів і виражається терміном. На основі понять людина роздумує, аналізує, виражає думки і знання.
Судження – форма думки, в якій щось стверджується та заперечуються. Вони виражаються реченнями, словосполученнями.
Умовивід – висновок, зроблений на основі двох або декількох суджень.
11.Існує три підходи виникнення людини: релігійна, природно-наукова, космічна.
Людина – вищий рівень розвитку живих організмів на землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Людина – подвійна істота, включає єдність природного та соціального, тілесного та духовного, вродженого (генетичного) та набутого. Людина – біосоціальна істота, що живе за природними та соціальними законами на основі праці, мови, спілкування і організації соціальних відносин.
Людина має свою природу і сутність. За природою, людина – біологічна (природна) істота, тому що вона живе в природі, адаптувалася до природних умов. В основі природи людини лежать закони біології, які є ірраціональними (поза межами розуму), та генетичними, бо передаються ДНК. Ці гени є вродженими, вони зумовлюють інстинкти людини. Визначальними є:
1)харчовий інстинкт спрямований на виживання, забезпечення організму енергією
2)продовження роду (статевий інстинкт) спрямований на відтворення собіподібних (певного виду організмів)
3)самозбереження - спрямований на захист організму від зн. впливів, що можуть привести до загибелі організму.
Всі ці інстинкти спрямовані на збереження людини як біологічного виду.
За сутністю своєю людина – соціальна істота, адже вона відрізняється від інших організмів не скільки за природними, скільки за соціальними ознаками, розумом, творчістю. Людина живе в суспільстві, формується в ньому під впливом суспільних відносин, що є в даний період в даному суспільстві. Вони підкорені законам суспільства.
12.Антропосоціогенез – встановлення людини як соціальної істоти в ході еволюції: набуття людиною соціальних рис і законів.
Антропосоціогенез включає в себе 4 фактори:
1)Праця, трудова діяльність, 2)Мова і спілкування
3)Регуляція внутрішньо родових статевих відносин, заборона інцести, 4)Формування моралі.
В процесі еволюції людина стала виготовляти знаряддя праці, вдосконалювати їх, люди вдосконалювали самих себе – здобували знання, уміння та навички, що закріплювалися в пам’яті і свідомості. А мовою і спілкуванням людина передає ці знання наступним поколінням. Мова – вираз думки, знання. Мовою передаються знання та вміння.
Інцеста – кровозмішування. Допускалося вигнання та знищення немічних та дітей. В ході еволюції на певному етапі розвитку первісного ладу інцеста була заборонена, і введена підтримка членів свого роду. Це суспільні заборони і підтримки, адже є соціальні фактори, що регулюють відносини у суспільстві.
На основі праці, мови та спілкування формуються закони, принципи моралі, що регулюють відносини між людьми. Природне регулюється, контролюється соціальним. Людина живе за соціальними законами.
13.НТР в 2-ій половині ХХст. докорінно змінила соціальні та природні умови життя людей. НТР вплинула на стан існування людей. Цей вплив носить як позитивний, так і негативний характер. Позитивний полягає, що люди стали краще харчуватися, комфортніше жити, покращилися умови праці, побуту, лікування, зріс рівень освіти, науки і культури людей. Негативний полягає:
1)Погіршення екологічних умов шляхом забруднення або знищення навколишнього середовища
2)Покращення лікування призвело до того, що людина дозволяє зберігати потомство з вродженими вадами. Ці люди досягають статевої зрілості, і відтворюють собі подібних, що негативно впливає на людство
3)Безконтрольне вживання ліків, біодобавок, алкоголю, тютюну, наркотиків приводить до негативного впливу на імунну систему людини
4)Скупчення населення в містах, на підприємствах, інтенсивність праці і навчання викликає зростання стресів, що призводить до збільшення суїциду (самогубства)
Всі ці факти разом взяті призводять до погіршення репродуктивних можливостей людини (ускладнення або не можливості відтворення здорового потомства).
Вплив НТР на умови існування людини на соціальному рівні є позитивним, а на природному негативним.
14.Розуміння діалектики та метафізики пройшло три етапи:
1)Антична діалектика – греки поставили питання, в якому стані перебуває світ, і вважали, що він перебуває в русі (Гераклід). Діалектика – введення наукової бесіди, наукової суперечки. Всіх філософів античності називали діалектиками.
Метафізика – те, що йде після фізики. Називали в античності будь-яку філософію, аж до Гегеля.
2)Розуміння діалектики та метафізики започаткував і розробив Гегель, що показав, що діалектика – філософський метод і теорія, що аналізує світ в постійному русі і взаємозв’язку, а метафізика – метод і теорія, що розглядає світ сталим, незмінним.
3)Діалектика Маркса, він її запозичив у Гегеля, але переробив на матеріалістичний лад. Він вважав, що в основі буття світу лежить матерія як об’єкт реальності. Принципово відмінним є те, що діалектика Гегеля – об’єктивно-ідеалістична, а Маркса – матеріалістична.
Принципові відмінності між діалектикою та метафізикою: 1)Згідно з діалектикою все в світі знаходить у русі, а метафізика вважає світ сталим, визнає механічний рух; 2)Згідно з діалектикою причиною руху є взаємодія протилежностей, метафізика вважає, що причиною кількісних і механічних змін є поштовх (зн. сила, що задала інерцію руху); 3)Згідно з діалектикою, кількісні зміни приводять до якісних, а метафізика визнає лише кількісні зміни.
Діалектику поділяють на об’єктивну та суб’єктивну.
Об’єктивна – процес руху, розвитку в об’єктивній дійсності (в суспільстві або природі). Суб’єктивна – відображення об’єктивної діалектики в свідомості людини (рух наших думок, хід людського мислення стосовно тих процесів, що є в дійсності).
15.Закон єдності і боротьби протилежностей обґрунтував Гегель. Згідно з цим законом, все в світі має свої протилежності. Коли ці протилежності поєднуються між собою, вони проникають одна в одну, що викликає рух і розвиток, появу чогось нового.
16.Закон переходу кількісних змін в якісні обґрунтував Гегель. Він показує характер руху і розвитку. Відповідає на питання як?, яким чином? Відбувається рух. Згідно з ним, в природних явищах постійно відбуваються певні кількісні зміни, що накопичуються і на певному етапі приводять до якісних змін, предмет переходить з одного стану в інший.
17. Виробництво – визначний чинник розвитку суспільства. Виробництво – створення, збереження і ретрансляція (передача) матеріальних та духовних цінностей. Існує 2 види виробництва:
1)Матеріальне – створення матеріальних цінностей доля забезпечення матеріальних потреб людей і умов їх життя (їжі, одязі, житлі), є визначним і необхідним, бо без нього не може існувати людина (не може жити, не споживаючи, і не виробляючи). Тварини знаходять в достатній кількості та якості в природі продукти для життя. Людина знаходить не продукти, а сировину, що мусить переробити в продукт для життя.
Суб’єктом матеріального виробництва є людина, об’єктом природа. Адже людина бере ресурси, в процесі праці переробляє їх на продукт для себе.
2)Духовне – створення, зберігання і ретрансляція духовних цінностей (освіта, наука, мораль, релігія, філософія, мистецтво, обряди, звичаї). Всяке духовне виробництво створюється людиною і спрямоване на людину, на розвиток її знань, умінь, талантів.
Суб’єктом та об’єктом є людина. Чим вищий рівень розвитку духовного виробництва, тим вищий рівень розвитку людини (її освіти, знань, умінь, навичок).
Матеріальне і духовне виробництво взаємопов’язані і впливають один на одне, бо матеріальне виробництво хоч і є визначальним, але зазнає впливу духовного виробництва через діяльність людини. Чим вищий розвиток людини як суб’єкта виробництва, тим краще людина може бути задіяна у виробництві, вище розвивається матеріальне виробництво.
18. Будь-яке неорганізоване довільне пізнання має чуттєвий та раціональний рівні. Будь-яке пізнання починається з чуттєвості знання, отримує людина через органи чуття (зір, слух, дотик, нюх, смак). Чуттєве пізнання – основа знання. Пізнання має 3 форми: 1)Відчуття, 2)Сприймання, 3)Уявлення.
Відчуття – з нього починається буття, Відчуття – результат дії предметів на органи чуття людини, внаслідок чого виникають знання про окремі властивості предметів.
Сприймання – продовження відчуттів в усій їх сукупності. У людини формуються знання про предмет в цілому сукупність всіх його властивостей, і в свідомості виникає цілісний образ предмета, що дозволяє відрізнити один предмет від іншого.
Уявлення – відтворення в пам’яті того, що раніше відчувалися і сприймалися.
Крім чуттєвого є ще раціональне пізнання – логіка людської думки (абстрактне мислення), що дозволяє вивчити те, з чим безпосередньо не взаємодіяла людина. Раціональне пізнання має 3 форми:
1)Поняття, 2)Судження, 3)Умовивід.
Поняття – форма думки, що відображає загальні властивості предметів і виражається терміном. На основі понять людина роздумує, аналізує, виражає думки і знання.
Судження – форма думки, в якій щось стверджується та заперечуються. Вони виражаються реченнями, словосполученнями.
Умовивід – висновок, зроблений на основі двох або декількох суджень.
19.Свідомість – відображення, що притаманне всій матерії, не лише живим істотам. Відображення – здатність декількох предметів при їх взаємодії між собою лишати слід або на одному з них, або на обох, що несе на собі певну інформацію про те, що відображається, і як відображається. Відображення залежить від: 1)структури взаємодіючих об’єктів, 2) характеру взаємодії, при цьому буде різна інформація. І свідомість людини теж є відображенням. Але свідомість – вища відображення, здатність кори головного мозку відображати предмети, явища, процеси у формі ідеальних образів, і регуляція людської психологічної діяльності.
На підставі відображення кори головного мозку фіксуються образи, події, стани, вчинки предметів. Людина регулює свою діяльність. Природною основою свідомості є кора головного мозку. Сам мозок думки не створює, якщо в кору головного мозку не поступає інформація через органи чуття (зір, слух, смак, нюх).
Свідомість має складну структуру, вона поділяється на:1)Рівневу – ті складові, які безпосередньо входять в свідомість: пам'ять, воля, відчуття, емоції, самосвідомість, суспільна свідомість. 2)Компоненту – ті складові свідомості разом узяті, що регулюють людську діяльність у побуті, виробництві, навчанні, моралі, поведінці, політиці, мистецтві (у житті): формування планів, розумових прогарам, послідовність дій.
Однією із найсуттєвіших складових свідомості є самосвідомість – концентрований, узагальнений вираз свідомості. Самосвідомість – усвідомлення людиною свого «Я», дій, інтересів, вчинків, почуттів, думок, а також поведінки та ідеалів: усвідомлення людиною свого відношення до інших людей, інших людей до самого себе, аналіз людиною самої себе.
Серцевиною самосвідомості є знання. Але, крім свідомості, людині притаманна підсвідомість. Підсвідомість – те, що лежить за порогом свідомості, безпосередньо не входить в свідоме, але впливає на неї. Підсвідомість – сукупність психологічних процесів, дій, станів, що внутрішньо притаманні людини, безпосередньо не представлена у свідомості, але впливає на неї та осмислює ці підсвідомі дії, стани, почуття. Найбільш повно проблему підсвідомості розробив Зігмунд Фрейд – теоретик психоаналізу (фрейдизм). Фрейд вважав, що в основі свідомості людини лежить не свідоме, а підсвідоме, що керує людською свідомістю, а підсвідоме за Фрейдом – це лібідо (пристрасть, бажання). Лібідо – бажання сексуального характеру, зо зумовлює свідомість людини. Базується на інстинктах. Є 3 основних інстинкти:1)Життя (ерос), тому що ерос регулює свідомістю; 2)Танатос (смерті) – страх за життя; 3)Агресивного начал (мортидо) – доповнення до лібідо, є проміжним між еросом та танатосом. На підставі цих інстинктів виникає лібідо – первинна сексуальна енергія, що є ірраціональною, підкорена принципу задоволення, тому вимагає, щоб її підкорялося людському «Я» (его). Ця енергія зумовлює свідомість. Крім «Я» існує «Над Я» (суперего) – те, що лежить поза межами підсвідомого. Воно формується у людині в процесі виховання, освіти, тобто знання. До нього входять: 1)моралі, релігії, почуття, 2)обов’язку, 3) боязнь щось втратити. «Над Я» є свідомим, виступає цензори, контролером над підсвідомого лібідо, намагається витіснити його в іншу сферу діяльності.
20.Людина – не вічна, бо живе в певний період часу. Усвідомлення людиною своєї смертності викликає такі проблеми: 1)Проблема сенсу життя; 2)Життя і смерті; 3)Відношення людей до своєї смерті.
В духовному досвіді людства усвідомлення смертності по-різному сприймається людиною, в залежності від традицій, культури та релігії.
Індивідуальне усвідомлення смертності кожної людини різне на емоційно-психологічному та раціональному рівнях. На емоційно-психологічному рівні може привести до розгубленості, паніки, емоційних стресів, подавленості, втрати сенсу життя, моральності, може викликати суїцид. На раціональному рівні усвідомлення смертності може призвести до роздумів про сенс життя, визначення подальшої поведінки, втрати стремлінь, що веде до деградації, моральності та фізичної загибелі людини.
Стосовно сенсу життя, то це вічна проблема, що існує з тих пір, коли людина усвідомила себе. Однозначної відповіді не існує, бо це проблема індивідуальна, і вирішується кожною людиною окремо. Загального положення, ні в філософії, ні в релігії не існує. Єдине загальне положення – смисл життя в самому житті, бо воно є самоцінність, дається людині лише один раз. Людина повинна прожити так, щоб кожен день давав радість і задоволення.
21.Діалектика – загальна теорія і метод розвитку, взаємозв’язку. Основними принципами є:
1)Принципи руху, розвитку, взаємозв’язку; 2)Принципи єдності і взаємодії протилежності; 3)Принцип системності.
Діалектика відрізняється від догматизму, електики, софістики.
Догматизм – метафізичний тип мислення, згідно з яким світ, і все що в ньому є розглядається стало, все є однаковим (вічним), незалежно від умов та обставин. Будь-які стани, закони є вічними. Догматизм проявляється в релігії.
Еклектика (від лат. еклектику – вибираючи, змішуючи) безпринципна вибірка, змішування, підміна понять, а також підтасовка різних фактів, положень, даних, їх підгонка, щоб отримати такі результати, і зробити такі висновки, що потрібні автору.
Софістика (софізм – хитрість, логічний вибір) – навмисне порушення правил логіки, логічна конструкція, в якій питання ставляться так, щоб відповідь на них, і висновки були такими, які самі по собі логічно випливають з поставлених питань. Ці відповіді мають бути вигідними тим, хто запитує або щоб не можна було дати однозначно правильної відповіді.
22.Поряд з поняттям культура, існує поняття цивілізація. Цей термін увів Вольтер у XVII ст.. від. лат. сivilis –громадський, суспільний, державний.
Цивілізація – соціальне культурне утворення, що охоплює сферу матеріальних і духовних цінностей матеріальної та духовної культури. Цивілізація – сукупність досягнутих результатів матеріальної та духовної діяльності людей не в природному, а в соціальному розвитку.
Цивілізація – все, створене суспільством в процесі його соціальної перетворюючої культурної діяльності. Вона починається тоді, коли людина виходить із стадії дикості, варварства, а суспільство із первісного стада перетворюється в соціальну організацію людей.
Цивілізація – соціокультурне утворення, бо не буває цивілізації без культури, а культура може розвиватися в межах певного рівня цивілізації.
Цивілізація – одночасно і соціальна, і культурна організація людей - соціокультурне утворення, що показує певну фазу, рівень розвитку сфери і соціального, і культурного, які обмежені певним простором і часом.
23.За природними ознаками людство поділяють на раси та етноси. Раса – природна біологічна характеристика людства. Етнос – природно-соціальна.
Раса – біологічна стабільна група людей, яка має загальні спадкоємні, фізіологічні та морфологічні риси, притаманні лише для неї. Ознаками раси є: колір шкіри, волосяний покрив, форма черепа, носа, губ, розріз очей. Види рас: 1)Біла(європеоїдна), 2)Чорна(негроїдна), 3)Жовта(монголоїдна). Деякі вчені вважають, що є шість рас: бура(бушмени), американоїдна(американи), австропоїдна(аборигени Австралії).
Етнос – від гр. група людей, плем’я. Це природно-соціальна група людей, яка представлена певними племенами, народом, нацією (лемки, гуцули, болгари, цигани) або певною групою народів чи націй, що мають спільні природні і соціальні риси: близькість мови, введення господарства, природні умови проживання, побут, вірування, звичаї, обряди (слов’янський етнос – українці, росіяни, білоруси, поляки, болгари, чехи). Т.ч. етнос – природно-соціальне угрупування, що консолідується природною, соціальною, культурною, мовною і цивілізаційною сферами.
В наслідок інтеграції зараз відбувається інтенсивний процес «розмивання» етносів, їх поєднання, «стирання» і втрати не лише етнічної, а й національної самобутності народів.
24. Процес знань, що має дослідити явища і здобути нові знання здійснюється шляхом науки і називається науковим пізнанням.
Наукове пізнання – ті знання, що мають завданням аналіз, теоретичне обґрунтування, систематизацію законів, принципів, положень, закономірностей, природних та суспільних процесів. Воно здійснюється через науку, а наука – система знань законів, що витікають з практики, на неї спрямовані, і в ній перевіряються.
Наука – сфера людської діяльності по розробці, вивченні, обґрунтуванні, систематизації природних чи суспільних законів. Існує безліч наук, вони поділяються на такі види:
1)За галузями знання: Природничі, суспільні, технічні
2)За відношенням до практики: фундаментальні, прикладні.
Існують емпіричні та теоретичні рівні наук пізнання
Емпіричний (дослід) – система дослідного знання, що дає людині можливість вивчити конкретні властивості предметів, їх зв’язки, структуру, стани, факти. Воно безпосередньо пов’язане з чуттєвим пізнанням і досвідом людини, слугою базою для теоретичного пізнання.Методами емпіричного пізнання (розробив Фр. Бекон) є: 1)спостереження, 2)вимірювання, 3)порівняння, 4)моделювання, 5)Описування 6)Висновки.
Теоретичні пізнання – рівень наукового пізнання, що є найвищим, і систематизує знання про закони, тенденції і причини суспільних чи природних процесів. Здійснюється через гіпотези та теорії. Пізнання використовують факти, положення, емпіричного знання.
Методи теоретичного пізнання є:
1)Аналіз і синтез,
2)Індукція, дедукція
3)Ідеалізація
4)Узагальнення
5)Логічний
6)Історичний
7)Хід думки від абстрактного до конкретного.
25.Істина – правильне достовірне в даний момент знання, спів падання думки з об’єктами.
Істини бувають:
1) Об’єктивна – правильне достовірне знання, що не залежить від волі і бажань суб’єкта.
2)Абсолютна – настільки достовірні знання, що ніколи, ні за яких умов не можуть бути змінені, доповнені. (Вічні істини:дати, факти).
3)Відносна – правильний в даний момент знання, які в майбутньому можуть бути змінені.
4)Конкретна – означає, що знання є достовірними не загалом, а лише стосовно даного предмету, в даний конкретний період місця і часу.
26.Практика – доцільна діяльність людини, спрямовані на перетворенні дійсності. Практика включає:
1)Перетворення природи людиною шляхом матеріального виробництва
2)Перетворення суспільства (різні суспільні закони)
3)Перетворення людиною людини – галузі педагогіки, навчання, освіти, виховання, лікування, оздоровлення
4)Перетворення людиною самої себе (самоосвіта. самовиховання)
Роль практики:
1)Практика – основа і джерело пізнання
2)Практика – рушійна сила пізнання
3)Практика – мета, ціль, пізнання
4)Практика є критерієм істини, бо лише практика вимірює знання. Якщо практика підтверджує знання, то вони є істинними, не підтверджуються – хибні.
27.Рід, плем’я, народність, нація – соціально-історичні форми спільності, адже виникли в ході історичної еволюції суспільства.
Рід – спільність людей на основі кровозмішування. Це перша історична форма спільності, що виникає при переході від стада до соціальної організації на основі кровнородних зв’язків при відтворенні потомства. Існує дві форми: матріархат – рід по лінії матері та патріархат – рід по лінії батька.
Плем’я – тип етнічної і соціальної спільності людей, що виникає на основі об’єднання двох або декількох родів. Ознаками є: 1)Вождь племені, 2)Назва, 3)Мова, 4)Свідомість, 5)Зачатки первісної культури, 6)Введення господарства, 7)Вірування, культи, свята, обряди.
Плем’я виникає внаслідок заборони інцест, що змусило шукати шляхів для відтворення потомства в інших родах. Рід і плем’я це ще докласові форми спільності, але вони мали місце і в рабовласництві і в феодалізмі, а в деяких африканських країнах є і зараз.
Народність – історична форма спільності людей, що має спільну територіальну мову, деякі спільні ознаки економіки, певні риси культури, свідомості, характеру людей. Ознаки: 1)Назва, 2)Мова, 3)Територія, 4)Деякі риси спільності економіки, 5)Деякі риси спільної культури, вірувань, свідомості.
Народність формується історично в рабовласницький та феодальний період шляхом: 1)завоювання одних племен іншими (кн.Ольга завоювала племена древлян), 2)купівлею рабів з різних народів в період рабовласництва, приєднання їх до інших племен, 3)добровільного об’єднання з метою захисту від інших племен, спільної торгівлі і ведення економіки (об’єднання племен в Україні, Росії, Німеччині). Все це призвело до створення народностей, що пізніше стало передумовою формування нації.
Нація – історична спільність людей, що склалася на основі спільності території, економічних зв’язків, мови, культури, свідомості, психології, особливих рис нац. характеру. Нації виникають в період розкладу феодалізму і формування капіталізму на основі народностей і об’єднання родоплемінних зв’язків. Ознаки: спільність мови, території, економіки, свідомості та самосвідомості, культури, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.
Існують загальні та специфічні закономірності формування нації. Загальні (класичні) полягають у тому, що нації виникли мирним шляхом на основі народностей в період становлення капіталізму. Специфічні – нація утворилась під впливом капіталізму шляхом об’єднання не лише етнічних груп, племен, народностей, але й рас воєнним або мирним шляхом (США, Куба, Канада, Чилі)
28. Суспільство, соціум – об’єднання людей, стадо – об’єднання тварин, відрізняється від суспільства, тим, що існує не за природними, а за соціальними законами. Суспільство – соціальне об’єднання людей. Суспільство – відокремлена частина природи, що живе за природними та соціальними законами на основі праці (виробництва), мови, спілкування, організації соціальних відносин. Суспільство не природна, а соціальна організація людей. Суспільство – природне утворення, бо люди живі істоти, живуть в природі, і підкорені законам природи, але суспільство не природне, а соціальне утворення, бо воно в процесі еволюції виділилося з природи і являє собою певну соціальну організацію людей, в основі якої лежать соціальні закони та відносини. (релігійні, правові, філософські, національні). Соціальні відносини – відносини між людьми, що створені людьми, і відрізняють суспільство від інших живих (біоло