1. Предмет науки про фінанси. Суб’єкти і об'єкти фінансових відносин.
Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги— виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки. Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'яза-них з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства.Функціонування фінансів пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші (схема І).Вихідні фінансові категорії — доходи і видатки. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого.Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (схема 2).Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З другого боку, саме ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.Нормальна фінансова ситуація Кризова фінансова ситуація Основним об'єктом фінансових відно- ВВП не вистачає для формування дохо-син с ВВП; національне багатство — дів і фінансових ресурсів, тому рознро-тільки в частині зайвих ресурсів, дається національне багатство. Кризова фінансова ситуація ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство. Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава (схема 3).Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином: заробляти як власник засобів виробництва; отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності; мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб. Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.
Фінанси – загальнотеоретична ек-на дисципліна, яка вивчає теоретичні основи фін. відносин.
Предмет – це фін. відносини, які виникають з приводу розподілу і перерозподілу вартості створеного суспільного продукту на загальнодержавному рівні, тобто макрорівні, на рівні окремих адміністративно-територіальних формувань або регіональний рівень, на макрорівні , рівні окремих суб’єктів господарювання і на міжнародному рівні.
Види фінансів: Загальнодержавні фінанси;місцеві фінанси;фінанси фінанси;міжнародні фінанси.
Фін. відносини вивчаються шляхом визнач. відповідних фін. категорій. Фін. категорії в абстрактно-теор. формі хара-ть різні сторони фінансов. діяльності держави і суб’єктів господарювання.
До фінансових категорій відносят: податки;державні доходи;державні видатки;бюджет;страхування;фінанси підприємств;фінансовий ринок;державний кредит.

2. Характеристика фінансів як історічної категорії, передумови їх виникнення.
Історічними передумовами виникнення категорії “фінанси” є:
поява держави;
поява і розвиток товарно-грошових відносин.
Поява держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту для задоволення загально-державних потреб і виконання функцій держави.
На ранніх стадіях розвитку держави потреба в фінансових ресурсах задовольнялась шляхом справлення натуральних податей, оброків шляхов залучення багатств з завойованих територій. Поява фінансів зумовлена розвитком товарно-грошових відносин. Фінанси з’являються тоді, коли створенний суспільний продукт набуває вартісного виразу і його розподіл здійснюється в грошовій формі. Термін «фінанси» з’являється в 13 ст. в Італії. Французське слово «finance» означає грошові платежі. В 16-17 ст. відбувається відчуження казни монарха від державної казни і відповідно з’являються поняття: державного дохода, державних видатків, державний кредит.

3. Фінанси як економічна категорія: визначення, ознаки, зв’язок з грошима. Видима і прихована сторона фінансових відносин.
Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги— виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
Як економічна категорія фінанси – це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту в окремих випадках національного багатства з метою формування фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання для задоволення суспільних інтересів і потреб. Фінанси виникли з метою забезпечення необхідними фін. ресурсами діяльність Держави і діяльність суб’єктів господарювання. Фінанси – це одна з конкретно історичних форм економічних відносин, функції яких пов’язані з об’єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту. Економічні відносин, частиною яких є фінансові відносини пов’язані із рухом вартості. Тому фінансоів відносини виникають лише тоді, коли має місце рух грошових коштів. Фінанси – це такі відносини, які мають свої конкретні суб’єкти. Фінансові відносини, як частина єкономічних відносин пов’язани з рухом вартості. Рух вартості є на стадії Розподілу і Обміну: В-Р-О-С
РВ на стадії обміну: РВ відбуваєтьсчя у зв’язку з рухом товарів. При цьому форма вартості може змінюватися з товарної на грошову або навпаки.
РВ в сфері розподілу: РВ відбувається відособлено від рухів товарів. Вартість при цьому відчуждається і набуває самостійної форми.
Основними формами РВ стає формування таких фондів: 1) фонд з/п; 2) амортизаційний фонд; 3) прибуток підприємства.
Вартість відбувається окремо від товарів. Фінанси пов’язані лише з однією формою вартості -> грошовою!

4. Фінансові категорії.
Фін. відносини вивчаються шляхом визнач. відповідних фін. категорій. Фін. категорії в абстрактно-теор. формі хара-ть різні сторони фінансов. діяльності держави і суб’єктів господарювання.
До фінансових категорій відносят:
податки;
(Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб дл бюджету.)
державні доходи;
(Державні доходи — це сума коштів, щомобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані (схема 19). Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. У свою чергу частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава відносно своїх підприємств може застосовувати як податковий методмобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів. Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.);
державні видатки;
(Державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (схема 20). За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, заробітна плата, господарські витрати та ін.
Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона
характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни. )
бюджет;
страхування;
фінанси підприємств;
фінансовий ринок;
державний кредит.
(Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може виступати кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Вони можуть використовуватись як знеусоблено через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти — при випуску цільових позик.)

5. Звя’зок фінансів з іншими вартісними економічними категоріями (ціною, заробітною платою, кредитом).
1. Фінанси і ціна. Фінанси і ціна це економічна категорія, яка приймає участь у вартісному розподілу створенного продукту. Але ціна не грошовий вираз створеної вартості. Вона визначає пропорцію майбутнього вартісного розподілу, які реалізуються за допомогою фінансів. Ціна визначає також вартісний обсяг створеного внутрішнього валового продукту (ВВП, ВНД) які підлягають розподілу за допомогою фінансів.
2. Фінанси і заробітна плата. Вони мають однакову економічну основу. Так як з/п є частиною загальною системою вартісноого розподілу створенного продукту. Крім того, фонд з/п є частиною фінансових ресурсів підприємства. ВІДМІННОСТІ:
функціонювання з/п можно за відповідною мірою умовності розглядати як двосторонній рух вартості: з/п – це оплата трудових зусиль працівників;
з/п надходить у розпорядження окремих працівників і використовується для задоволення їх власних потреб. Фінанси – пов’язані для задоволення суспільних інтересів.
3. Фінанси і кредит. Кредит функціонює на поворотній основі, є платним і повинен мати відповідне забезпечення. Кредит пов’язан лише з відносинами перерозподілу. Кредит є доповненням до власних фінансових ресурсів підприємств: кредитний фонд формується за рахунок вільних коштів суб’єктів господарювання.

6.Функції фінансів.
Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії.
Фінанси виконують дві функції: — розподільну;— контрольну.
Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію виміру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.
Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств державного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки — правознавства.
Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:
І) первинний розподіл;2) перерозподіл;3) вторинний розподіл.
Первинний розподіл — це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб — заробітна плата^ у юридичних осіб — прибуток^ у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь і т, ін.
Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства І відомства (наприклад, фонд охорони праці). Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.
Перерозподіл включає два етапи:
— вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;
— використання централізованих фондів І формування доходів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, які працюють у бюджетній сфері, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів. Первинні доходи знову ж таки підлягають перерозподілу, якщо це передбачено.
Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері. Тобто він властивий саме тим, хто не бере участі у первинному розподілі.
Механізм дії розподільної функції фінансів може бути представлений на схемі б.
Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави.
У практичній діяльності контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений протиречивий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоп-люючий фінансовий контроль.
Фінансовий контроль виступає у таких формах:— державний;— відомчий;— внутрішній;— незалежний;— суспільний.
Державний — це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП.
Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини.
Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин.
Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами — аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів.
Суспільний — це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється як за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, наприклад з бюджетом, так і через виборчу систему (обираючи певні партії і певних кандидатів, виборці обирають чи відкидають певну фінансову політику).
Фінансовий контроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним — він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

7. Види фінансових відносин.
Фінансові відносини виникають:
1) Між державою і юридичними особами. Коли підприємства сплачують податки і відрахування до бюджету і централізованих державних фондів. З іншого боку: Держава надає фінансову підтримку підприємствам і форми цієї підтримки досить різноманітні: - державне фінансування; державна субсидія; дотація; - бюджетний кредит.
2) Між державою і фізичними особами (громодянами). З одного боку громодян сплачує податки, а з іншого боку Держава фінансує витрати нп отримання соціальних закладів, фінансує витрати пов’язані з соціальним захистом населення.
3) Фінансові відносини між окремими суб’єктами господарювання. Суть: при реалізації сировини, аренді, при купівлі-продажі корпоративних цінних паперів, при спільному фінансуванні інвестиційних проектів розподілу отриманого доходу. Фінансові відносини - створюють передрозрахункові відносини!
4) Між підприємствами і вищестоящими організаціями (міжгалузеві, відомства, міністерства і інші форми корпоративного об’єднання). >>Коли підприємство відраховує частину своєго прибутку до централізованих галузевих або корпоративних фондів. З іншого боку: підприємство може отримати фінансову підтримку за рахунок коштів цих централізованих фондів.
5) Внутрішньогосподарські фінансови відносини (між підприємством і його працівникам, між підприємством і його структурними підрозділами).
6) Між підприємствами з одного боку, а з іншого між підприємствми і страховими компаніями, банками, біржами і іншими фінансовими інститутами.

8. Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність в умовах розширеного виробництва.
Вивчаючи особливості тієї чи іншої сфери фінансових відносин, необхідно усвідомити, що вихідною ланкою фінансової системи є фінанси підприємств і що від цієї ланки залежить фінансове становище держави в цілому.
Слід також звернути увагу на те, що докорінні зміни у відносинах власності та більш активне використання економічних регуляторів в умовах розвитку ринкових відносин потребують радикального перегляду і переосмислення традиційних форм і методів впливу фінансів на суспільне виробництво. Саме з цих' позицій слід розглядати такі форми впливу фінансів на суспільне виробництво як:
1) забезпечення джерел економічного розвитку на основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів згідно із заданими структурними пропорціями розвитку матеріального виробництва, невиробничої сфери та соціальними цілями;
2) регулювання шляхом застосування різних фінансових методів формування фінансових ресурсів та їх використання.
При цьому, чим вище рівень розвитку суспільства та його народного господарства, тим значнішою є роль фінансового регулювання.
Слід пам'ятати, що фінанси відіграють важливу роль і в розвитку соціальної сфери. Від розмірів, порядку формування та використання різних централізованих і децентралізованих грошових фондів значною мірою залежить соціальний розвиток країни.

9. Вплив фінансів на суспільне виробництво (якісний і кількісний вплви, напрями впливу) та їх роль у ринковій економіці.
Вплив на суспільне виробництво:
кількісний;
якісний.
Кількісний – через обсяг фінансових ресурсів, які мобілізуються і розподіляються державою і суб’єктами господарювання.
Якісний – визначається тими конкретними формами і методами, які визначаються державою при формуванні і використанні фінансових ресурсів.
Напрями впливу фінансів:
фінансове забезпечення потреб розширенного відтворення (самофінансування, кредитування, державне фінансування);
соціальне регулювання економічних і соціальних процесів (через податкову політику, амортизаційну політику, використання бюджетної політики);
фінансове стимулювання (на макро та мікро рівні).

10. Сутність, склад і характеристика фінансової системи за її внутрішньою будовою. Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів засновується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин.
Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне відокремлення певних складових фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки.
Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і організаційною структурою.
За внутрішньою будовою ФІНАНСОВА СИСТЕМА - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.
Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і міс-ця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи.
Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок.
Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи (схема 8). Виділяють чотири сфери:
рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання;
рівень макроекономіки—державні фінанси;
рівень світового господарства— міжнародні фінанси;
забезпечуюча сфера — фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.
Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.
Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.
Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів.
Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів.
Обособленою ланкою фінансової системи виступає страхування., яке не належить до конкретної сфери.
Внутрішню структуру фінансової системи відображено у схемі.9.
Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій слід виділити національні, регіональні та світову фінансові системи.
Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:
— фінанси суб'єктів господарювання;
— страхування;
—державні фінанси;
— міжнародні фінансові відносини;
— внутрішній фінансовий ринок.
Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:
— національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;
— міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях фінансових ресурсах. До складу міжнародних фінансів належать:
— фінанси міжнародних організацій;
— міжнародні фінансові інститути;
— міжнародний фінансовий ринок (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).