1.Організаційно-правові засади управління митною справою
2. Органи управління митною справою
3. Митний контроль
Використана література.

1.Організаційно-правові засади управління митною справою
У сучасних умовах економічного розвитку України, розширення зовнішньоекономічних зв'язків особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство. Останнє визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а з іншого — захисту та забезпечення конституційних прав і свобод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності і додержання ними правил, встановлених у цій галузі.
Митне законодавство України спрямоване на вирішення таких завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин; захист економічних інтересів України, забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; встановлення правових норм, які б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями; підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.
Митна політика України визначається Верховною Радою України. Основними принципами митного регулювання є: верховенство права; законність і верховенство митного закону; захист економічних і політичних інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фізичних та юридичних осіб — принцип справедливості; недопустимість подвійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регулювання митних відносин, стабільність митного законодавства; додержання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення і дії; гласність.
Згідно з Митним кодексом України (далі — МК) митна справа включає до себе: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. До складових частин митної справи належать митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил.
Загальна характеристика митної справи пов'язана з визначенням термінів і категорій, таких як митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація.
Митниця є органом виконавчої влади, який входить в єдину систему митних органів України. Митниця забезпечує порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, речей та інших предметів; стягування митних платежів; здійснює митний контроль і митне оформлення тощо. Митниці розташовуються на митному кордоні України, що співпадає з державним кордоном України, в пунктах пропуску на державному кордоні України, через які здійснюється залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення, а також в інших районах митної території України; в пунктах, розміщених на митному кордоні України, там, де він співпадає з межами спеціальних митних зон, а також на території спеціальних митних зон.
Митна територія — сухопутна територія держави, територіальні внутрішні води та повітряний простір над ними. Митна територія України включає до себе також штучні острови, установки і споруди, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію стосовно митної справи.
Митний кордон — межі митної території України, а також периметри вільних митних зон і вільних складів.
Митний контроль — сукупність заходів, що здійснюються митними органами України з метою забезпечення додержання законодавчих та інших нормативно-правових актів з митної справи, а також законодавчих актів і міжнародних договорів України, контроль за виконанням яких покладено на митні органи України.
Зона митного контролю — спеціальні зони, які створюються уздовж митного кордону України (в аеропортах, на митних складах, вантажних терміналах, вокзалах), у місцях митного оформлення, там, де знаходяться митні органи України, та інших місцях з метою здійснення митного контролю.
Митне оформлення — процедура поміщення транспортних засобів, товарів у відповідний режим та виконання митним органом процедур митного контролю з справлянням установлених податків і зборів та заповненням відповідних документів.
Митна декларація — заява особи митному органу за встановленою формою, в якій містяться відомості стосовно транспортних засобів і товарів, що переміщуються через митний кордон України, або зміни митного режиму відносно транспортних засобів і товарів.
Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначаються у Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України і Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи.
МК становить основу митного законодавства України. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права — адміністративне, цивільне, фінансове, кримінальне та, в означеній частині, міжнародне. У МК визначені: функції митних органів; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввезення та вивезення, заборона на ввезення та вивезення, обмеження на ввезення та вивезення); митні платежі; митне оформлення; митний контроль; відповідальність за порушення митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх виконання.
Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закон України від 5 лютого 1992 p. «Про Єдиний митний тариф» . Декрет Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. «Про Єдиний митний тариф»; до другої— Декрет Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. «Про порядок обкладання митом предметів, що ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну», закони України від 5 травня 1996 р. «Про звільнення від обкладання митом предметів, що вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України», від 3 квітня 1997 р. «Про внесення змін у деякі законодавчі акти з питань обкладання ввізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України», від 15 серпня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».
Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 p. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Здійснюючи регулювання митної справи. Кабінет Міністрів України видає різні нормативні акти: постанови, розпорядження, затверджує різні правила, наприклад, постанови від 12 серпня 1996 р. «Про подальше посилення контролю за ввезенням, вивезенням та переміщенням транзитом через територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на які встановлено акцизний збір», від 27 серпня 1996 р. «Про вдосконалення порядку ввезення (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну» та ін. Постановами Кабінету Міністрів України затверджені Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 p.), переліків шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України і пунктів на митному кордоні, через які здійснюється ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 p.) .
Значне місце у регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами регулюються: правовий статус зони митного контролю; діяльність митних ліцензійних складів;
порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти та ін.
У разі, коли необхідно встановити норми і правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймаються спільні акти митної служби з зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов'язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби, Мінфіну, Нацбанку України від 12 вересня 1995 p. була затверджена «Інструкція про порядок здійснення розрахунків по митних платежах з Державним бюджетом України» .

2. Органи управління митною справою
Згідно зі ст.5 Закону України від 25 січня 1991 р. «Про митну справу в Україні» систему митних органів України складають:
- Державна митна служба України (далі — Держмитслужба);
- регіональні митниці;
- митниці;
- спеціалізовані митні управління та організації;
- установи і навчальні заклади.
З точки зору масштабів територіальної діяльності система митних органів підрозділяється на два рівні. До першого належить Держмитслужба. Вона здійснює свою діяльність на всій території України. Другий рівень складають усі інші митні органи, які здійснюють свою діяльність на території підвідомчого регіону. Кордони діяльності регіональних митних органів можуть як збігатися, так і не збігатися з кордонами адміністративно-територіальних одиниць.
Центральним органом виконавчої влади, який безпосередньо здійснює керівництво митною справою, є Держмитслужба, котру як центральний орган виконавчої влади України було створено Указом Президента України від 29 листопада 1996 p. № 1145 «Про Державну митну службу України» . Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.
Правовий статус Держмитслужби закріплено у Положенні про неї, затвердженому Указом Президента України від 24 серпня 2000р. № 1022 . Держмитслужба, здійснюючи безпосереднє керівництво митною справою в Україні, захищає економічні інтереси України, сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечує додержання законодавства про митну справу, здійснює заходи щодо запобігання контрабанді та порушенням митних правил, веде разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, співпрацює відповідно до міжнародних договорів і законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародними організаціями у митній сфері, керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізує та ліквідує у встановленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи та навчальні заклади, реалізує у межах своєї компетенції державну кадрову політику.
Держмитслужба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.
Держмитслужба у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством України, її рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Держмитслужбу очолює Голова, якого призначає Президент України. Голова має своїх заступників, розподіляє між ними обов'язки, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників підрозділів центрального апарату Держмитслужби.
Голова Держмитслужби в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмитслужби, обговорення найважливіших напрямків її діяльності у Держмитслужбі утворюється дорадчий орган - колегія. До складу колегії входять Голова (голова колегії), заступники голови за посадою, інші працівники Держмитслужби.
Складовою частиною системи митних органів є регіональні митниці. Вони є державними установами і у встановленому порядку безпосередньо здійснюють митну справу, координують та контролюють діяльність підпорядкованих їм митниць і спеціалізованих митних організацій.
Кількість, зона діяльності, місця дислокації, компетенція регіональних митниць, підпорядкованих їм митних установ (у тому числі спеціалізованих митних організацій), а також митних постів визначаються Держмитслужбою. Головними завданнями регіональної митниці є: контроль за виконанням митного законодавства; організація ефективного застосування засобів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення справляння митних платежів; створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; ведення митної статистики тощо.
Наступною ланкою митної системи є митниці. Митниця є державним органом, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справляння мита, податку на додану вартість, акцизного збору, інших митних платежів та зборів. Митниця підпорядкована регіональній митниці,
З точки зору місцезнаходження регіону діяльності митниці України умовно поділяються на прикордонні і внутрішні. Прикордонні митниці розташовуються на митному кордоні, що, як правило, збігається з державним кордоном, і зв'язані з транспортними вузлами (аеропортами, прикордонними залізничними станціями, портами).
Митний контроль і митне оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, безпосередньо здійснюють митні пости. Митний пост не є самостійним структурним елементом митної системи і не має статусу юридичної особи. Він знаходиться в зоні діяльності митниці, якій підпорядкований. Митні пости розташовуються з урахуванням таких факторів, як наявність автомобільних і залізничних магістралей, авіаційних, морських та річкових портів, а також залежно від потреб практики зовнішньоекономічної діяльності. У зоні своєї діяльності митний пост практично повністю виконує функції митниці.
До системи митних органів України належать спеціалізовані митні управління та організації Держмитслужби, які забезпечують ефективну діяльність митних органів: організації, що спеціалізуються на митних операціях з вантажами, автотранспортні митні господарства, постачальні митні господарства, митні лабораторії, кінологічні служби, обчислювальні центри.

3. Митний контроль
Відповідно до МК митний контроль проводиться посадовими особами митних органів України шляхом перевірки документів, митного огляду, огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які переміщуються через митний кордон України, а також в інших формах, що не суперечать законам України. Митні пільги щодо проходження митного контролю надаються юридичним та фізичним особам виключно законами України. Звільняються від митного огляду військові транспортні засоби та військова техніка.
У порядку, який визначає Держмитслужба України за погодженням з прикордонними військами, впродовж митного кордону України, у місцях митного оформлення і знаходження митних органів, а також інших місцях створюється зони митного контролю.
Зонами митного контролю є території митних складів, складів тимчасового зберігання, магазинів безмитної торгівлі та інші території, на яких діє низка спеціальних митних режимів. У зонах митного контролю розміщуються тільки споруди та об'єкти прикордонних і митних органів, які необхідні для технологічного процесу.
Режим зони митного контролю відрізняється більш суворою регламентацією обігу та переміщення вантажів, наданням додаткових повноважень посадовим особам митних органів на здійснення митного контролю. Порушення режиму зони митного контролю тягне за собою адміністративну відповідальність.
Юридичні та фізичні особи, які переміщують через митний кордон України товари та інші предмети, зобов'язані у належних випадках надавати митниці необхідні для митного контролю документи згідно з переліком, визначеним Держмитслужбою України.
За загальним правилом, товари та транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до завершення відповідно до обраного митного режиму. Початком митного контролю при ввезенні товарів та транспортних засобів є момент перетинання ними митного кордону України. Митний контроль за товарами та транспортними засобами, що ввозяться, починається з моменту прийняття митної декларації, а завершується в момент випуску товарів та транспортних засобів (при вивезенні за межі митної території України — в момент перетинання її митного кордону).
Митні органи мають право застосовувати особистий огляд — виключну форму митного контролю. Особистий огляд здійснюється за письмовим рішенням начальника митниці чи особи, яка заміщує його, при наявності достатніх підстав вважати, що громадянин, який прямує через митний кордон України, чи перебуває в зоні митного контролю або в транзитній зоні міжнародного аеропорту, приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил або заборонені для транзиту через територію України. Застосування особистого огляду регламентоване ст. 32 МК.
Перед проведенням особистого огляду фізичній особі повинно бути пред'явлене письмове рішення про його проведення і запропоновано добровільно видати приховувані предмети. Одночасно вона має бути ознайомлена зі своїми правами та обов'язками при проведенні такого огляду.
Особистий огляд провадиться посадовими особами митного органу однієї статі з особою, яка проходить огляд, у присутності двох понятих тієї ж статі в ізольованому приміщенні, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Обстеження органів тіла особи, яку оглядають, має здійснюватися лише медичним працівником.
Про проведення особистого огляду складається протокол за формою, що встановлюється Держмитслужбою України. Він підписується посадовою особою митниці, яка здійснювала особистий огляд, громадянином, який проходив огляд, понятими, а при обстеженні медичним працівником — і ним. Громадянин, до якого застосували особистий огляд, має право зробити заяву в протоколі.

Використана література:
1. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV.
2. Адміністративне право України Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битя-ка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.
3. Основи митного права України. Посібник / За ред. Коваленко Р.М. – К., 2002.