Вступ
Глава 1. Констітуційні засади та принципи судової влади України
Глава 2. Конституційний Суд України
2.1. Конституційний Суд України і законодавча влада
2.2. Конституційний Суд України та інші органи влади
2.3. Офіційне тлумачення Конституції України та законів України
2.4. Конституційний Суд України і судова влада
Глава 3. Конституційний Суд України: 2,5 роки діяльності
Загальні висновки
Література

Вступ

18 жовтня 1996 року у присутності Президента України Леоніда Кучми, народних депутатів, членів Кабинету Міністрів і чисельних гостей шістьнадцять членів Конституційного Суду України склали присягу на вірність Конституції і державі. Вперше в історії незалежної України набув необхідних повноважень і чинності один з найважливіших інститутів держави.
Шлях до створення Конституційного Суду був складним і тривалим. Досягти успіхів на цьому шляху можна лише при об’єднанні зусиль учіх державних органів і органів місцевого самоврядування, консолідації усього суспільства. Лише за умови усвідомлення, що не страйки, не розбрат, не гучні слова й заклики, а важка й напружена праця усіх та кожного, злагода й громадянський мир — єдиний напрям нашого поступу до заможної держави, високого життєвого рівня її громадян.
Вагомий внесок у консолідацію зусіль усіх державних органів та спрямування нашого поступу саме у такому річищі якраз і має робити Конституційний Суд. Він повинен стати суддею і арбітром у нерідко непростих взаєминах органів законодавчої й виконавчої влади, здійснювати оцінку на відповідальність Конституції усіх нормативних актів держави. Чи не найбільш важлива функція Конституційного Суду — забезпечення захисту прав і свобод людини, охорона конституційного порядку в державі.
Інститут Конституційного Суду був введен в законодавство України після прийняття Верховною Радою України у липні 1990 р. Декларації про державну незалежність (суверенитет) України, схваленої на референдумі 1 грудня 1991 р., та прийняття у червні 1991 р. концепції нової Конституції України.
Конституційний контроль у сучасному його розумінні з’явився в 1803 р. в США, коли Верховний суд цієї держави оголовис, що федеральна Конституція — найвищий закон країни і будь-якой закон Конгресу, которий суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним. Згодом такий порядок був запроваджений у цілому ряді держав американського і європейського континентів (Бразілія, Уругвай, Норвегія, Греція). Вже після першої світової війни в Європі сформувався новий підхід до здійснення конституційного контролю, який почав досить активно поширюватися і на інших континентах. Таким чином, у наш час існують дві системи конституційного контролю.
1. Американська система, яка склалася історично першою, полягає в тому, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ можуть перевіряти суди загальної юрисдикції (наприклад, суди адміністративно-теріторіальних одиниць), які можуть визнати певний закон неконстутиційним. Якщо надалі ця справа розглядається у Верховному суді краєни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов’язковим для всіх судів у державі. За підтримки Верховним судом рішення про неконституційність закону його застосування судами припиняється, а парламент такий закон скасовує.
2. Європейська система передбачає вилучення повноважень щодо вирішення питання про конституційність законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в межах даної держави єдиного спеціального органу конституційного контролю (конституційної юрисдикції). Цей орган може мати різні найменування: Конституційний трибунал (Польща), Вищий конституційний суд (Єгипет), Федеральний конституційний суд (ФРН) тощо.
Встановлення Конституцією України і законом “Про Конституційний Суд України” єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду України — означає, що в нашій державі склалася європейська система конституційного контролю і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших участників суспільних відносин.
Слід зазначити, що в сучасному світі поділ систем конституційного контролю на американську та європейську через вихід кожної з них за межі континенту, де вони утворились, є до певної міри умовним. Так, перша з них функціонує, наприклад, у Японії й Норвегії, а друга — у Бразилії й Колумбії тощо.