1. Історія виникнення інституту банкрутства
2. Інститут банкрутства в Україні
3. Причини виникнення банкрутства
4. Класифікація видів банкрутства
5. Управління банкрутством
6. Фіктивне банкрутство
Список використаної літератури

1. Історія виникнення інституту банкрутства

Історично банкрутство походить від двох італійських слів: banco - «лавка» та rotto - «зламаний». Поєднання цих двох слів нагадує звичай ламати чи хоча б перекидати лавку, на якій сидів за своїм столиком ринковий міняла, що став неспроможним.
У практиці розвитку західних країн використання банкрутства як механізму регулювання економічних, зокрема розрахункових відносин, спостерігалося ще з часів становлення товарно-грошового виробництва, чому сприяли приватна власність і жорстка конкуренція, характерні для ринкової економіки. Банкрутство історично розглядалося як міра юридичної, фінансової та навіть фізичної відповідальності неплатоспроможного боржника. Критерієм оцінки стану банкрутства боржника була наявність неповерненого боргу. Управлінський процес банкрутством був спрямований на те, щоб змусити боржника повернути борг, а якщо це неможливо - жорстоко покарати його для отримання морального задоволення кредиторів. Розгляд та вивчення причин виникнення стану банкрутства були підпорядковані одній меті - визначення міри відповідальності і міри покарання боржника.
Подальший бурхливий розвиток процедури банкрутства пов'язано з повсюдним її розповсюдженням на інші сфери бізнесу, за межі торгівлі.
З початку 18 століття в Англії, а пізніше в 19 столітті в США отримала розвиток законодавча концепція про відсутність особистої персональної немайнової відповідальності боржника при ненавмисному банкрутство. На континентальній Європі така концепція не отримала серйозного розвитку, однак тут майже до того ж результату призвело розширення практики використання мирових угод. Адже кредитори більше зацікавлені в максимальній співпраці для максимального повернення грошей, ніж у сумнівному моральному задоволенні від арешту свого боржника. Тому в законодавство про банкрутство стали вводитися судові відстрочки з виплатою боргу, а так само відновлювальні (оздоровчі, санаційні) чи реорганізаційні процедури (як, наприклад, у США). Як випливає з вище сказаного, в концепції управління банкрутством з'явилися нові риси, пов'язані з наданням можливості боржника налагодити бізнес і повернути борги.
Таким чином, в країнах з розвиненою ринковою економікою, що є їх основою протягом багатьох десятиліть і століть, вироблена певна система контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або система банкрутства і підтримки підприємства-боржника.

2. Інститут банкрутства в Україні

В українському законодавстві, на відміну від європейських держав, датою виникнення інституту банкрутства в Україні слід вважати момент прийняття Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року № 2343-ХII. Закон визначав, умови і порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів. Дуже скоро стало ясно, що фактично цей закон створив правову базу для використання банкрутства з метою прискорення приватизації державного майна. Державні підприємства опинилися під загрозою руйнування і знищення, що вимагало певних заходів щодо їх підтримки.
Так, в лютому 1994 року уряд України затвердив «Положення про порядок проведення санації державних підприємств». Цим положенням встановлювався принцип відбору підприємств, яким могла бути надана фінансова підтримка.
Надання цільової державної кредитної підтримки передбачалося: По-перше, державним та іншим підприємствам, у власності яких частка держави перевищувала 50%, для проведення заходів, пов'язаних із здійсненням програми їх санації та структурної перебудови, по-друге, підприємствам усіх форм власності - для нарощування обсягів випуску та реалізації продукції; і, по-третє, Підприємствам і організаціям споживчої кооперації - для закупівлі товарів українських виробників з наступною їх реалізацією споживачам.
У цьому ж 1995 році Кабінетом Міністрів України була створена міжвідомча комісія з питань санації, банкрутства та реструктуризації підприємств, як постійно діючий орган Кабінету Міністрів України. Вона призначалася для координації діяльності органів державної виконавчої влади, спрямованої на оздоровлення фінансового становища підприємств з метою запобігання банкрутству.
Таким чином, тільки через чотири роки прийшло усвідомлення необхідності управління банкрутством на державному рівні.
Однак, як показав досвід, спроби держави стабілізувати економіку шляхом надання кредитної підтримки підприємствам держсектору, а також шляхом реструктуризації заборгованості до бажаних результатів не привели., тому, що активізувався процес використання механізму банкрутства з метою задоволення вимог кредитів і на місцях.
У цілому ж стійке зростання, що розглядаються арбтражнимі судами справ про банкрутство, свідчить, що криза в країні не подолана, а в системі є істотний збій, що заважає ефективній роботі механізму банкрутства, функціонування якого спрямовано на стабілізацію економіки і посилення розрахунково-платіжної дисципліни суб'єктів господарювання. З метою стабілізації економіки необхідно: 1) регулювати економічні відносини - важелем такого регулювання і служить банкрутство; 2) виявляти і припиняти дії суб'єктів, які не бажають працювати відповідно до закону, тобто - прибутково, платити податки, вчасно і належним чином виконувати договірні зобов'язання. Тобто назріла об'єктивна необхідність у приведенні структури виробництва до реального платоспроможному попиту, що формується ринком.
Якщо розглядати банкрутство не тільки як спосіб покарання, але і регулювання економічних відносин, то їм необхідно управляти.
У процесі управління важливо виявити суб'єкти господарювання, які нездатні або не бажають працювати прибутково зважаючи різного роду причин, а також підприємства, які випадково опинилися у скрутному економічному становищі і мають можливість самостійно подолати неспроможність. Це потребує вивчення причин виникнення неспроможності і відповідно різних форм управління: ліквідації; кримінального покарання або санації.
В Україні з 1992 року був сформований і вдосконалюється інститут банкрутства.
З економічної точки зору банкрут - це неспроможний боржник, який усім своїм майном не в змозі покрити визнані правомірними боргові зобов'язання.
- В основі визнання боржника банкрутом повинен бути присутнім встановлений юридичний і економічний факт його банкрутства.
Отже, метою управління банкрутством є створення умов та механізмів для перебудови народного господарства країни відповідно до ринковим попитом населення при досягненні прибуткової роботи основних структур, що виробляють товари та послуги.
Виникнення стану банкрутства суб'єкта господарювання може бути обумовлено низкою причин, облік яких вельми важливий при здійсненні управління таким суб'єктом, особливо на стадії арбітражного провадження, коли вирішується подальша доля боржника - призначення ліквідаційної або санаційної процедур.
У загальноприйнятому розумінні «причина - явище, що викликає, обумовлює виникнення іншого явища», в конкретному випадку - банкрутства.

3. Причини виникнення банкрутства

Однак слід зазначити, що причин, за якими конкретно взяту підприємство може стати банкрутом, досить багато.
За формою виникнення причини слід підрозділяти на: а) зовнішні і б) внутрішні. Зовнішні - не залежать від діяльності підприємства, тобто причини, що створюють умови господарювання, а внутрішні - причини, пов'язані безпосередньо до господарювання суб'єкта.
За природою виникнення причини можна підрозділити на: а) кібернетичні на макро-і мікрорівні; б) культурно-етичні; в) випадкові; і г) злочинні.
До них відносяться: недосконалість фінансової, грошової, кредитної, податкової систем, нормативної і законодавчої бази реформування економіки, високий рівень інфляції. Тобто причини, пов'язані з управлінням економікою країни. Відсутність чіткої законодавчої бази банкрутства, достатньої розробленості адміністративної та кримінальної відповідальності за банкрутство, дієвого органу управління банкрутством як на рівні держави, так і в регіонах, Законодавчо закріпленої необхідності проведення аналізу та відсутність розроблених методик його проведення також є причинами виникнення банкрутства. Тобто причинами, пов'язаними з управлінням інститутом банкрутства.
Виділення культурно-етичних причин обумовлено тим, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин у країнах з перехідною економікою «...недотримання ділових зобов'язань вважається звичайною справою».
Випадкові причини - причини, що викликали неплатоспроможність боржника не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин, наприклад, стихійного лиха, неспроможності його боржника.
Злочинні причини безпосередньо пов'язані з етичної стороною учасників економічних відносин і проявляються через ухилення від оподаткування, не повернення кредитів і їх привласнення, а також привласнення грошей вкладників, Для чого з метою уникнення відповідальності використовується механізм банкрутства як інструмент для закриття підприємства, тобто в бажанні частини керівників підприємств отримання наживи. Наприклад, щоб закрити підприємство необхідно провести аудит, сплатити держмито, пройти процедури закриття в податковій інспекції та виконкомі, що вимагає значних фінансових витрат і часу. У той же час, щоб закрити підприємство за процедурою банкрутства, необхідно сплатити 85 грн. держмита і подати оголошення в газету, що звільняє від турбот, значної частини фінансових витрат, а при наявності кредитора-заявника - і від необхідності проводити аудит.
Особи, які створили ситуації банкрутства. Такими особами можуть бути: а) сам боржник, б) ділові партнери і в) треті особи.
Так, причинами виникнення банкрутства можуть служити дії самого боржника, дії партнерів - невиконання ними договірних зобов'язань, затримки в розрахунках, банкрутство партнера, а також неузгодженість рішень.
За характером виникнення причин до джерела нанесення шкоди їх слід поділити на причини, що створюються: а) власними діями боржника (умисні або ненавмисні), б) діями третіх осіб; в) природними катаклізмами та стихійними лихами, виробничими аваріями.
Вивчення причинного залежності виникнення банкрутства господарюючих суб'єктів за запропонованою класифікації необхідно як у процесі загального управління банкрутством, так і на стадії арбітражного управління. Тобто, якщо в процесі арбітражного виробництва виявляються факти, що свідчать про навмисні, корисливі дії боржника на свою користь або третіх осіб, То відповідно до чинного законодавства справи потрапляють у поле зору прокуратури і подальший розгляд і вивчення таких справ вимагає вже управління відповідно до Кримінального кодексу (КК) України.

4. Класифікація видів банкрутства

Результати дослідження причин виникнення банкрутства дозволяє виділити види банкрутства: - Випадкове; - просте і - злочинне.
Банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності може кваліфікуватися як випадкове, якщо боржник став неплатоспроможний - не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин. Як, наприклад, стихійне лихо, затримки в розрахунках, неплатоспроможність, банкрутство його боржників тощо. Банкрутство, що виникло в результаті непередбачених причин, не повинно спричиняти кримінальної відповідальності. З подібних причин, як вказував у дореволюційній Росії підприємство визнавалося не банкрутом, а неспроможним, що також не тягло за собою кримінальної відповідальності.
Просте банкрутство - банкрутство, що виникло з необережності, в результаті дії причин, які відносяться безпосередньо до господарювання суб'єкта. Так, в дореволюційній Росії банкрутство визнавалося простим, якщо причинами його були: Надмірні витрати боржника як власне для себе, так і по торговельних операціях (наприклад, на рекламу) і навіть на благодійні цілі; або невиконання звичайних заходів обережності, необхідних для збереження свого майна.
У країнах з розвиненими ринковими відносинами банкрутство, що виникло з необережності, аналогічним чином визначається в сучасному законодавстві Італії, Швеції, Німеччини, Франції і тягне за собою кримінальну відповідальність, на відміну від законодавства України.
Сформулюємо поняття «злочинне банкрутство» з метою уточнення використання цього терміна в системі запропонованої класифікації його видів. Злочинне банкрутство - це банкрутство боржника, що виникло в результаті його навмисних корисливих дій, пов'язаних зі штучним створенням ситуації неплатоспроможності чи її приховуванням, або оголошенням про свою неплатоспроможність при наявності фактичної можливості погасити заборгованість.
Таким чином, класифікація видів банкрутства необхідна з точки зору організації управління ним. Випадкове банкрутство - провина, який повинен каратися легко, а просте і злочинне банкрутство - злочин, який повинен каратися суворо.
Для економіки України на сучасному етапі характерні всі три виділені виду банкрутства. Відповідно до діючого законодавством особами, ініціювали арбітражне провадження у справах про банкрутство, можуть бути як кредитори, так і сам боржник.
Отже, можна виділити наступні форми банкрутства: примусову (за заявою кредиторів або прокурора) й ініціативну (за заявою самого боржника).
Отже, запропоновані нами основи причинно-видової класифікації банкрутства: 1) визначають новий підхід до управління банкрутством; 2) дозволяють врахувати напрямки виникнення банкрутства та слідчу їх залежність; 3) забезпечують виявлення упущень у законодавчій базі, Що регулює процес управління банкрутством; 4) створюють умови для проведення цілеспрямованих досліджень та розробки заходів і методик з організації управління процесами банкрутства суб'єктів. Так як банкрутство боржника може виникнути випадково, закономірно йди зважаючи злочинних дій його посадових осіб, то необхідні і різні методи управління процесом банкрутства таких суб'єктів.

5. Управління банкрутством

Управління в широкому сенсі слова - це синтез засобів і способів підготовки управлінських рішень і організація їх виконання. Сформулюємо визначення терміна «управління банкрутством».
Управління банкрутством - діяльність органів державної влади (або за їх дорученням інших юридичних осіб), сукупність важелів, за допомогою яких здійснюється вплив па суб'єкт господарювання, який є неспроможним або банкрутом.
Управління банкрутством є прерогативою держави, господарюючий ж суб'єкт може управляти тільки своїм фінансовим становищем у рамках повноважень наданих йому державою. Державне управління банкрутством здійснюється за допомогою реалізації законодавчої і виконавчої влади, а також через систему судочинства. Такий принцип управління в цілому і банкрутством зокрема закладено ст. 6 Конституції України.
Інститут банкрутства зазнав суттєвої трансформації, однак, незважаючи на це, можна з упевненістю стверджувати, що він продовжує залишатись невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Вже тривалий час процедура банкрутства використовується для очищення економіки від неефективних суб’єктів господарської діяльності.
Серед причин банкрутства в Україні значну роль відіграють затяжна економічна та фінансова криза, нестабільність законодавства (у першу чергу податкового), недостатньо ефективне правове регулювання господарської діяльності, значна заборгованість держави перед підприємствами, що утримуються за рахунок бюджету, та ряд інших, які відносяться до зовнішніх факторів, що викликають банкрутство. Таким чином, для України характерним є приблизно рівне співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів банкрутства.

6. Фіктивне банкрутство

Окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство. Щоб запобігти зазначеним негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до зазначених зловживань.
Якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями.
Факт приховання банкрутства визначається ознаками:
- надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;
- причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.
Мотиви та цілі приховання банкрутства:
- надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових обов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;
- спроба отримати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;
- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів.
Суб'єкти прихованого банкрутства:
- засновники підприємства;
- власники;
- посадові особи.
Мінімальне стягнення в разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:
- якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);
- якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося через невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д.
Фіктивне банкрутство - полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом.
Цілі повідомлення неправдивої інформації :
- порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;
- приховання незаконного витрачання коштів;
- ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни форми власності;
- уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.
З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної або надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств Міністерством економіки України затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.
Ці Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.
Відповідність розрахованих, згідно з цими Методичними рекомендаціями, економічних показників фінансового стану підприємств різним рівням неплатоспроможності визначається державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником його майна (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" випадках, при проведенні експертизи фінансового становища підприємства. Джерелами інформації для проведення розрахунків економічних показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банкрутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства .
Злочини, пов’язані з банкрутством є одними з найпоширеніших злочинів в сфері економіки, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні матеріальної шкоди кредиторам, інвесторам та іншим особам (працівникам підприємств-банкрутів), при цьому позбавляючи державу важливого фінансового джерела – кредитів та інвестицій. Тому, з метою зменшити, а в деяких випадках і уникнути можливих фінансових втрат зацікавлених осіб, український законодавець вводить інститут кримінально-карного банкрутства.
В сучасних умовах причинами банкрутства можуть бути різні об’єктивні чинники (несприятлива економічна кон’юнктура, форс-мажорні обставини, вплив макроекономічної та регуляторної політики держави) та суб’єктивні (умисні неправомірні діяння деяких осіб).
Деякі науковці вважають недоречним використання терміну “банкрутства” для формулювань норм кримінального права через неправильне тлумачення понятійного апарату інституту неспроможності у спеціальному законодавстві України, а пропонують використовувати термін “стійка фінансова неспроможність”. Незважаючи на широке використання в науковому обігу кримінально-правових і кримінологічних термінів "фіктивне банкрутство" та "доведення до банкрутства", відповідних загальноприйнятих понять у світі ще не вироблено. Це обмежує можливості конструктивного діалогу з метою удосконалення, уніфікації та адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, як це визначено Законом України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р.
Проблемою українського кримінального законодавства про банкрутство є те, що склад злочинів, на відміну від законодавства деяких країн, які мають більший досвід розкриття цих злочинів, побудований так, що вирішальне значення має спричинення “великої матеріальної шкоди кредиторам і державі”. Але завдану шкоду видно не одразу, а лише після проведення певних процедур, під час яких зникають документи та втрачаються докази. Тому, з метою уникнення даної проблеми, необхідно незалежним особам здійснювати розрахунок коефіцієнтів рентабельності, ліквідності, платоспроможності та інших, які дають можливість контролювати фінансовий стан підприємства щомісяця.
Суб’єктивна сторона злочину “Фіктивне банкрутство” характеризується умисною формою вини (прямим чи евентуальним умислом). Мотиви, якими можуть керуватись особи, скоюючи даний злочин встановлюються шляхом тлумачення кримінального закону, але в даному випадку не впливають на кваліфікацію діянь, а враховуються при призначенні покарання.
Стосовно злочину “Доведення до банкрутства” існує деяка суперечність понятійного апарату між назвою норми та змісту її диспозиції. Відповідно до законодавства, банкрутство - це факт, який встановлений господарським судом після проходження деяких стадій процедури визнання боржника банкрутом, а в ст.219 ККУ йдеться про неспроможність незалежно від того, чи встановлене це господарським судом. Але, для кваліфікації даного діяння як злочин, не має значення те, чи була порушена справа судом.
Як показує практика, в більшості випадків суб’єктами таких злочинів є посадові особи суб’єктів господарської діяльності. Вони виконують різні функції, пов’язані з керівництвом, розпорядженням майном, встановленням порядку його зберігання, переробкою і реалізацією, обліком і контролем над витраченими цінностями тощо. Не виключено, що такі особи можуть зловживати своїми повноваженнями всупереч законним інтересам організації, суспільства або держави. А співучасниками злочину можуть бути будь-які інші особи, які сприяють вчиненню дій, що довели до банкрутства.
Відповідальність за злочини настає тоді, коли завдається велика матеріальна шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, а санкція передбачає значно м’якше покарання, ніж у економічно стабільних державах.
Покарання за злочин “Доведення до банкрутства” в Україні передбачено у вигляді штрафу від п’ятисот до восьмисот гривень або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, тоді як в Англії, наприклад, до семи років, у Німеччині – до 10. Отже, вважаємо за доцільним, скориставшись досвідом інших держав, значно посилити відповідальність за даний злочин, оскільки незначний розмір штрафу є економічно невигідним.
Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства є одним із засобів кримінального ухилення від сплати податків. Відповідно до слів практиків, кримінальні справи, пов’язані з фіктивним банкрутством, порушуються тоді, коли зачіпають інтереси держави. У той же час практично немає справ, що підпадають під ст. “Фіктивне банкрутство", де мало б місце порушення приватновласницьких інтересів. У цьому разі порушувати кримінальну справу не обов’язок, а право правоохоронних органів. Проблема в тому, що справи про фіктивне банкрутство важко розслідувати, і тому відсутня зацікавленість у їх порушенні. Крім того, діє презумпція чистого банкрутства. Ускладнює введення справи і те, що арбітражні керуючі не зацікавлені у встановленні фактів фіктивного банкрутства, вони опікуються самим банкрутством а, також, відсутність спеціалістів у даній сфері (зокрема суддів). Слід зазначити й ту обставину про вчинення дій “умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб". А взагалі можливо виявити цей факт в кримінальному процесі? Чи можна порушити справу до того, як факт неспроможності встановлений господарським судом? При цьому провадження може тривати довго, і винний, швидше за все, уникне відповідальності. В такому випадку доведеться вибирати: притягувати винного до відповідальності або, піклуючись про підприємство та інтереси кредиторів, застосовувати “реанімаційні" процедури. Для вирішення проблеми практично в усіх європейських законодавствах існують процесуальні передумови відповідальності за банкрутство (зазвичай це початок провадження у справі про неспроможність). Деякі вчені вважають, що в ККУ дуже широко визначені підстави кримінальної відповідальності за “умисне банкрутство”, тобто “доведення до банкрутства”. Тому, на їх думку, потрібно скористатись досвідом європейських країн, в яких відповідальність за умисне заподіяння неспроможності закони пов’язують зі здійсненням чітко визначених у законодавчих актах дій.
У практиці банкрутства дуже часто буває і так, що залишки майна підприємства-банкрута за допомогою деяких махінацій “виводяться” із кризового підприємства в нове ще до процедури банкрутства. У результаті виходить така ситуація: підприємство, що має борг, закривають, а його майно успішно працює на новому підприємстві. А кредиторам надають документ про неможливість задоволення вимог у зв’язку з відсутністю майна. В кінцевому підсумку вони можуть лише списати дебіторську заборгованість з балансу за рахунок валових доходів. При цьому керівники боржника, як правило, не несуть жодної відповідальності.
Незаконні дії у разі банкрутства можуть поєднуватись із вчиненням інших кримінально караних посягань, наприклад, злочинів проти власності, одержання хабару, ухилення від оподаткування, у зв’язку з чим дії винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.
Отже, українській державі задля досягнення економічної стабільності варто встановити більш чіткі та об’єктивні критерії для визначення ступеня “злочинності” в діяннях осіб пов’язаних з процедурою банкрутства.
Для цього необхідне постійний аналіз криміногенних процесів у вигляді статистичних таблиць із відомостями, які характеризували би криміногенну ситуацію в Україні та відображали структуру протизаконних доходів, на підставі чого можна було би встановити структуру процесів відмивання доходів злочинного походження, а також визначити основні напрями діяльності правоохоронних органів з питань протидії таким криміногенним проявам.

Список використаної літератури

1. Економічний аналіз: Навч. Посібник/М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, -2001.
2. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 460 с., іл.
3. Терещенко О.О.Фінансова санація та банкрутство підприємства. Навчальний посібник. Київ: КНЕУ, 2000, 412 с.
4. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2000.