1. Вступ
2. Поняття і типологія політичних режимів
3. Тоталітарний політичний режим
4. Авторитарний політичний режим
5. Демократичний політичний режим
6. Висновок
7. Список використаної літератури

Вступ

Кожна держава має свій політичний режим. Політичний режим означає сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві і певний тип політичної системи, існуючої в країні.
В сучасному світі можна говорити про 140-160 режимів, які трохи відрізняються один від одного.
Політичний режим - теоретична категорія яка існувала лише в науці про державу і право, в тісному взаємозв’язку з категоріями: форма правління, форма державного устрою. В державно-правовій науці політичний режим розглядається як сукупність засобів та методів у здійсненні державної влади. В політичній науці поняття політичного режиму дуже тісно зв’язано з поняттям політична система і розглядається тільки у зв’язку з особливостями розвитку та функціонування політичних систем, хоча співвідношення понять викликає в політичній науці істотні розбіжності. Інколи політичний режим і політичну систему розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не виділяється. Іноді політичну систему і політичний режим розводять досить далеко один від одного. Дати універсальне визначення політичного режиму досить складно.
Політичний режим - це спосіб функціонування та взаємозв’язку основних елементів політичної системи суспільства. Поняття політичний режим включає основні критерії: характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини суспільства та влади; роль та значення недержавних і неполітичних організацій та структур; характер існуючих в суспільстві заборон; роль ідеології у житті суспільства; характер політичного лідерства; співвідношення прав та свобод громадян; становище засобів масової інформації; роль політичних партії; типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу.
Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію:
1. по тому, в чиїх руках влада;
2. по тому, як ця влада використовується.

Висновок

За останні 20 років дуже багато недемократичних: тоталітарних і авторитарних режимів розпалося або трансформувалося в демократичні республіки або держави на демократичній основі. Загальний недолік недемократичних політичних систем полягає в тому, що вони не були підконтрольні народу, а значить, характер їх взаємостосунків з громадянами залежав перш за все від волі правителів. В минулі століття можливість свавілля з боку авторитарних правителів істотно стримувалася традиціями правління, відносно високою утвореною і вихованістю монархів і аристократії, їх самоконтролем на основі релігійно-етичних кодексів, а також думкою церкви і загрозою народних повстань. В сучасну епоху ці чинники або взагалі зникли, або їх дія сильно послабшала. Тому надійно приборкати владу, гарантувати захист громадян від державного свавілля може тільки демократична форма правління. Тим народам, які готові до індивідуальної свободи і відповідальності, обмеженню власного егоїзму, пошані закону і прав людини, демократія дійсно створює якнайкращі можливості для індивідуального і суспільного розвитку, реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівноправності, справедливості, соціальної творчості.
Однією з країн, що знаходяться на шляху переходу від одного політичного режиму (тоталітарного) до іншого (демократичному), є Україна. Наша країна пішла по шляху швидкої політичної і економічної реалізації західної ліберальної моделі демократії, по шляху так званої шокової терапії. Проте, в Україні не було на той момент, характерних для Заходу багаторічних традицій ринкової економіки та індивідуалістичної культури, радянське суспільство глибоко відрізнялося від західних демократій майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією і монополізацією економіки, її непристосованістю до якої-небудь конкуренції; переважанням в народній свідомості колективістських цінностей, поліетнічним складом населення, відсутністю масових демократичних рухів, здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту, і т.д. В результаті ми переживаємо важкі часи, ліберальна модель демократизації привела до політичної анархії, до підриву мотивації продуктивної праці, різкого зростання цін і падіння рівня життя населення. Очевидно, що для України оптимальна модель політичного і господарського реформування може бути знайдена лише на шляху ретельного обліку власної специфіки і світового досвіду, проведення активної і реалістичної державної політики в цілях формування більш динамічного і гуманного суспільства.

Список використаної літератури

1. Вятр Е. Лекції по політології Т- 1. Типологія політичних режимів. 1991.
2. Стародубський Б.А. Політичні режими європейських країн. Свердловськ. 1989.
3. Якушик В. Різновиди політичних режимів. Віче, 1995, №9.
4. Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.
5. Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.
6. Лазаренко О. Теорія політології. Для тих, хто прагне успіху. Київ, 1996.
7. Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій. Київ, 1993
8. Кремень В.Г., Горлач М.І. загальна редакція. Політологія. Київ-Харків, 2002.