Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання.

У літературі до іменника "туризм" можна знайти безліч різних прикметників - "далекий", "місцевий", "закордонний", "іноземний", "пішохідний", "гірський", "лижний", "водяний", "плановий", ''самодіяльний", "дитячий", "спортивний", "сімейний", "комерційний", "соціальний", "пізнавальний", "екскурсійний", "спелео", "авто", "мисливський" і т.д.

Зелений туризм. Зелений туризм в Україні. Сільський зелений туризм.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття "туризм". Тому і важко дати йому вичерпне визначення.

Напевно, у школі туризм може іменуватися не тільки шкільним, але і педагогічним туризмом.

Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т.п.

А який корінна, незмінна його ознака? Такий, без якого саме поняття "туризм" зникає ?

"Корінь" туризму полягає в переміщенні людини в просторі від місця його постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає туризму.

Разом з тим і "переміщення" теж не цілком визначає туризм, тому що воно властиво багатьом іншим явищам - науковим експедиціям, службовим відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т.д. Переміщення як неодмінна ознака туризму саме має принаймні три відмітних елементи-ознаки другого порядку, що додають туристському переміщенню специфічні риси:

- переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається добровільно, без примусу, не по обов'язку, а по самостійно прийнятому людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей); тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

- туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових обов'язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

- переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін, після закінчення якого турист повертається до місця постійного проживання.

У шкільному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони - що бере участь (школярі) і організовує, сприяє (адміністрація, учителі школи). За цією ознакою шкільний туризм займає проміжне положення між плановим і самодіяльним туризмом.

У чистому виді самодіяльний туризм у школі - це так звані "самовільні" походи і поїздки дітей без участі школи, у секреті від вчителів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким всіма іншими учасниками.

Для школи такий туризм - явище негативне (тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів). У студентському середовищі такий туризм займає основне положення і не є негативним.

У школярів і у вчителів відношення до туризму різне, але не суперечить одне іншому.

Для дітей туризм - спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичного способу життя. А для учителів він - засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їхній розвиток.

І ті й інші розуміють, що туризм не простий розвага, що в ньому не можна провести чітку розділювальну рису між "справою і потіхою". Якщо і кваліфікувати туризм як відпочинок, то це не той відпочинок, від якого, по вираженню Н.К. Крупської, можна тільки "втомитися".

Однак, з огляду на різницю відносини до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель осягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, що він повинний зрозуміти і прийняти, незважаючи на те, що вони спочатку, як правило, дуже примітивні (не вписуються і педагогічні вимоги, моральні установки).

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання. Для подорожей у відпустку з використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне місце займають розмови і відпочинок, все більше підходить слово туризм. Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню фізичної робото здатності і всесторонньої підготовки. В туристичній діяльності  в центрі уваги знаходяться різні форми планомірних і організованих туристичних походів, вело туризм, подорожей на лодках і лижних походів. Крім того, туризм  пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний  туризм - подорож у пізнавальних цілях. Це одна з найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм  - подорож для відпочинку і лікування. Цей вид туризму є дуже  розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Діловий туризм  - поїздки, зв”язаний з виконанням професійний обов”язків. У зв”язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових контактів діловий туризм щорічно здобуває усе більшого значення. Поїздки відбуваються з метою відвідування об”єкутів, що належать фірмі, чи представляють для неї особливий інтерес; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів чи постачання збуту і т.д.  Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощаджуючи час. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів і т.д. У таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв”язку і т.д.

 Етнічний  туризм  - поїздки для побачення з родичами. Ткристські агенства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д.

Спортивний  туризм - поїздки для участі в спортивних заходах. До послуг туристських фірм звертаються у цьому випадку як керівники спортивних команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути присутніми на змаганні.

Цільовий  туризм  являє собою  поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм  - подорож, що має метою виконання яких-небудь релігійних процедур, місій.   

Караванінг  - подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм - туризм, зв”язаний з фізичними навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм - поїздки на теплоході, яхті й інших річкових й морських суднах по річках, каналах, озерах, морях. Географічно і за часом цей туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях і океанах. Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко виділити в чистому вигляді.

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види: пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються кілька видів туризму в одному поході (наприклад, частина походу учні пливуть на байдарках, а частина маршруту проходять на велосипедах). Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З усього різноманіття видів туризму найбільш доступні для учнів пішохідний і лижний.

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування (лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження (гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на лижний туризм. Любою туристський похід на лижах пред'являє до його учасників серйозні вимоги. У лижному поході крім великого фізичного навантаження на організм туриста роблять вплив низька температура повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнюють рух різний стан (характер) сніжного покриву, підвищений швидкість на спусках та інше. Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного відходу, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження туриста-лижника.

При проведенні водяного походу учні найчастіше користаються розбірними байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні, переносити за плічми до чи озера ріці, по якій пройде маршрут чи походу подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції, походи, подорожі, туристські злети і змагання.

Походи можуть бути одне-, двох- і триденними. Іноді такі походи називають походами вихідного дня.

Подорожі – це багатоденні походи, проведені звичайно в канікулярний час. Походи і подорожі можуть бути ближніми і далекими, тобто їхні маршрути можуть проходити по території рідного краю (ближні) чи виходити за його межі, проходити по інших областях і регіонам країни (далекі).

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п'ять категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту, кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними для даного виду туризму.

Форми і види міжнародного туризму

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей,

поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального об'єму світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).      

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.      

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.       ВОТ прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: - Манільська декларація про туризм в світі (1980);

- Документи Акапулько (1982);

- Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

- Гаагськая декларація по туризм (1989).

      До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку

міжнародного туризму епізодично, відносяться:

 . Конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада

   (ЭКОСОС);

 . Комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

 . Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

 . Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).

Список використаної літератури

1.     Бабенко М.Г. Методические рекомендации по организации занятий на семинарах подготовки общественных туристских кадров. – М., 1990.

2.     Бардин К.В. Азбука туризма. – М., 2000.

3.     Богащенко Ю.А., Бормотов И.В. Навесная переправа. – М., 1983.

4.     Варламов В.Г. Основы безопасности в пешем походе. – М., 1999.

5.     Васильев И.В. В помощь организаторам и инструкторам туризма. – М., 1982.

6.     Котриця М.Ю. "Туристичний похід вихідного дня”. – К., 1999.

7.     Костерев Н.А. Конкурсная программа на Первенстве г.Москвы (группы "Б", "В"). – М., 1987.

8.     Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "А". – М., 1988.

9.     Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "Б, В". – М., 1982.

10. Костерев Н.А. Туристские должности. – М., 1992.

11. Костерев Н.А. Рекомендации по составлению туристского отчета о походе. – М., 1999.

12. Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть II.   Подмосковье: краеведческие объекты, маршруты походов. – М., 1980.

13. Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть III.   Безопасность туристско-краеведческих походов, экскурсий, экспедиций. – М., 1981. 

14. Куликов В.М. Школьный туризм. Концепция с критическими оценками современного состояния. – М., 1996.

15. Линчевский Э.Э. Психологічний клімат туристської групи. – К., 1994.

Сергеев В.Н. Туризм и з