1. Мова як суспільне явище. Функції мови.
2. Українська літературна мова і мова професійного спрямування.
3. Поняття "національна мова”, "державна мова”.
4. Мовне законодавство в Україні.
5. Статус укр.мови як державної.
6. Літературна мова. Етапи розвитку української літературної мови.
7. Усна і писемна форми української літературної мови.
8. Сучасна укр літ мова. Унормованість як основна ознака літ мови. Види мовних норм.
9. Функціональні різновиди укр літ мови Їх основні ознаки.
10. Сучасна українська літературна мова. Характеристика наукового стилю.
11. Сучасна українська літературна мова. Характеристика офіційно-ділового стилю.
12. Сучасна українська літературна мова. Характеристика розмовного (кодифікованого)стилю.
13. Науковий, офіційно-діловий, розмовний стилі літературної мови як основа мови професійного спрямування.
14. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
15. Мова у професійній діяльності економіста.
16. Культура мови. Шляхи удосконалення індивідуального мовлення.
17. Орфоепічні та акцентуаційні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
18. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
19. Принципи українського правопису. Зміни 4-ї редакції правлпису (1993р.).
20. Характеристика лексичного складу укр літ мови за походженням та вживанням, за динамікою.
21. Точність слововживання як ознака мови професійного спрямування. Спеціальна лексика у наукових текстах.
22. Багатозначність, синонімія, паронімія й омонімія у різностильових текстах.
23. Синонімія, паронімія й омонімія у науковому тексті.
24. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
25. Загальновживані слова, професіоналізми і терміни.
26. Неологізми, архаїзми, історизми в укр літ мові та в економічній термінології зокрема.
27. Виразність та образність мовлення, його чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі.
28. Поняття "фразеологізм”, "фразеологія”.
29. Роль фразеологізмів в оптимізації професійного мовного спілкування.
30. Українська лексикографія. Типи словників. Їхня характеристика. Специфіка тлумачення економічних термінів у загальномовних і спеціальних словниках.
31. Енциклопедичні словники, їх роль у навчанні та професійній діяльності.
32. Лінгвістичні словники, їх роль у навчанні та професійній діяльності.
33. Термін і його ознака. Термінологія у мові за професійним спрямуванням.
34. Запозичення із західноєвропейських мов та їх роль у формуванні української економічної термінології.
35. Взаємодія національних та інтернаціональних елементів у процесі формування економічної терміносистеми.
36. Грецькі й латинські терміноелементи у сучасному економічному словнику.
37. Поняття про граматичні мовні норми. Стилістичні можливості граматичних форм у мові професійного спрямування.
38. Текст як основна комунікативна одиниця мови професійного спрямування.
39. Роль різних мовних одиниць у наукових і ділових текстах.
40. Культура мови усного і писемного професійного спілкування.
41. Мовний етикет майбутнього фахівця-економіста.
42. Основи культури мови усного професійного спілкування. Роль орфоепічних й акцентуаційних норм в усному професійному спілкування.
43. Публічний виступ як специфічна форма репрезентації усного професійного мовленя (доповідь, промова,лекція, бесіда).
44. Основи культури мови писемного професійного спілкування. Нормативність як основна ознака наукового та ділового текстів. Форми писемної репрезентації результатів наукових досліджень: конспект, реферат, тези наукової доповіді.
45. Точність, логічність, аргументованість викладу як визначальні риси мови наукового тексту. Мовні засоби їх реалізації.
46. Роль і значення словників укр мови у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала.
47. Сучасна наукова класифікація словників.
48. Правила укладання бібліографії наукових досліджень. Правила оформлення цитат. Різновиди посилань.

Уривки

1.Мова- суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

Хотите, чтобы ваша свадьба была яркой и весёлой, наполнена романтикой и неповторимостью? Для этого необходимо знать несколько секретов «приготовления» праздника. Свадебные платья киев - это только начало большого и волнующего свадебного процесса. Первым делом, Вы устанавливаете день свадьбы, продумываете стиль свадьбы, место ее проведения и еще кучу мелочей. Чтобы узнать больше, загляните в свадебный салон Irene

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:
1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.
2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.
3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.
4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.
6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.
8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.
9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

2.Укр. літературна мова і мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.
Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.
Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Багато відомих людей відзначали велич і красу укр.мови. В.Сухомлинський так характеризує укр. мову: “Надзвичайна мова наша є таєм=ицею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла”.
Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

3. Поняття “національна мова”, “державна мова”.

Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти
Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

4. Мовне законодавство в Україні.

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

5.Статус укр.мови як державної.

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.