Тема 1. ”Теоретичні основи економічного аналізу діяльності банків.”

Зміст банківського аналізу полягає у підготовці матеріалів для прийняття своєчасних управлінських рішень з поточної чи прогнозної діяльності комерційного банку. Такий звіт можна скласти за результатами оцінки діяльності об'єкту управління шляхом виміру впливу факторів на його відхилення від заданих параметрів, встановлення причин відхилень і виявлення резервів.
У традиційному розумінні економічний фінансовий аналіз є методом оцінки і прогнозування фінансового стану суб'єкта господарювання на основі його бухгалтерської звітності. Такий аналіз проводиться як управлінським персоналом так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки спирається на загальнодоступну інформацію.
Банки на ринку діють із різною ефективністю. Але простежується така закономірність: далеко позаду залишають конкурентів ті, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальними витратами. Оцінюючи ефективність діяльності банку, надзвичайно важливо звіряти її з вимогами ринку. Кваліфіковано зроблений економічний аналіз діяльності банків є джерелом цінної інформації для самих банків, юридичних та фізичних осіб (як потенційних клієнтів банку), Національного банку України.
Кожна з перелічених сторін—контрагентів у процесі аналізу дбає про власні цілі.
Приміром, комерційні банки ставлять перед собою такі завдання:
• визначити, як зробити банківські доходи якісними і стійкими;
• дотриматися всіх вимог щодо ліквідності;
• підтримувати капітал у стані адекватності й достатності;
Аналіз прибутковості, ліквідності й достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління, конкурентоспроможність банку на ринку послуг, а також зважити вплив фінансової політики держави на діяльність банківської системи в цілому.
Економічна робота у банку, як і визначення класу кредитоспроможності позичальника, аналіз стану обліку та звітності, укладення угод, обов'язково передбачає аналіз фінансового стану банку, на основі якого:
• приймаються управлінські рішення;
• координується діяльність різних підрозділів і служб;
• з'ясовується об'єктивна оцінка результатів діяльності установи і перспектив її розвитку;
• визначається надійність і фінансова стійкість банку-партнера, клієнта, кореспондента.
Юридичні та фізичні особи, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з тим чи іншим банком.
Національний банк України на основі аналізу діяльності банків прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської системи в цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.
Основним об'єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку. А суб'єктами водночас можуть бути і комерційні банки, і їхні контрагенти, серед них — центральний банк, інші кредитні установи, аудиторські фірми, реальні й потенційні клієнти та кореспонденти, інші юридичні та фізичні особи.
Основна мета аналізу діяльності банку — забезпечити оптимальну структуру активних і пасивних операцій для отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначають фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи його подальшої діяльності.
Аналіз фінансових форм звітності — це процес оцінки поточного й минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.
Інформаційними джерелами для аналізу діяльності банку є:
• балансовий звіт комерційного банку (форма 11 (місячна);
• звіт про кредитний портфель (форма 301 (місячна);
• звіт про залишки за депозитами (форма 341 (місячна);
• звіт про прибутки та збитки комерційного банку;
• звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611)
• звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції (форма 542);
• звіт про відкриті валютні позиції (форма 540, що розраховується на підставі даних 01 файла).
Аналізуючи фінансову звітність, підраховують середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та визначають:
• стан надходжень — за прибутком на середні активи та капітал;
• коефіцієнти приросту ключових показників (позик, депозитів та капіталу);
• продуктивність роботи персоналу;
• отримані та сплачені середні процентні ставки:
• вартість посередництва.
За такого підходу для вироблення ключових індикаторів (показників) діяльності поєднують дані балансового звіту та звіту про фінансові результати, що не залежать від розміру банку, їх порівнюють із даними інших банків та між собою. Оскільки доходи й видатки аналізують щодо середніх активів та зобов'язань за період, охоплений звітом про фінансові результати, то МОЖУТЬ порівнюватися різні за тривалістю періоди часу.
Аналізуючи баланс банку, застосовують:
1). Прийом порівняння, який дає змогу визначити причини й рівень динамічних змін та відхилень за статтями на ліквідність банку і прибутковість його операцій, а також визначити резерви підвищення дохідності останніх.
2). Прийом групування, застосувавши який, шляхом систематизації даних балансу можна розібратись у суті аналізованих явищ і процесів.
3). Метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу.
4). Графічний прийом, який дає змогу комплексно (візуаль-
но) оцінити динаміку окремих показників і структурні зміни.
Види банківського аналізу.
За періодичністю проведення аналіз поділяють на:
• щоденний;
• щотижневий;
• місячний;
• квартальний;
• річний.
Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяють на:
- повний, тобто вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні та внутрішні зв'язки;
- тематичний, коли з метою поліпшення окремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.
За метою і характером розрізняють:
- попередній аналіз, який застосовують, щоб, оцінивши стан рахунків, з'ясувати, чи спроможний комерційний банк здійснювати ті чи інші операції;
- оперативний аналіз, який проводиться у ході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та інших показників. У разі необхідності вживаються термінові заходи, щоб підтримувати на належному рівні нормативи та інші показники, а також одержувати достатній прибуток;
- остаточний (подальший) аналіз, необхідний для визначення ефективності роботи комерційного банку у звітний період, виявлення резервів підвищення дохідності:
- перспективний аналіз, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, вибору нових видів операцій та визначення внутрібанківської політики.
Залежно від об 'єкта аншіз поділяється на шість видів:
- функціональний аналіз дає змогу з'ясувати спеціалізацію, місце установи в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також допомагає оцінити ефективність і доцільність функцій, які виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень.
- Мета функціонального аналізу — виявити можливості щодо підвищення прибутку ' від банківських операцій та їх ліквідність, її досягають, відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконання потрібних операцій;
- структурний аналіз здійснюється за видами банківських і операцій. Базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей відображають зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків віл окремих операцій банку;

- операційно-варгісний аналіз розгортає масштабну картину становища банку при визначенні його дохідності, допомагає точніше оцінити вартість конкретних операцій, їх прибутковість чи збитковість. Аналіз дає змогу з'ясувати значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку, розробити основні напрями депозитно-позикової політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу:
- рейтинговий аналіз має виняткове значення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків і порівняння їх між собою. Рейтинг визначають на підставі висновків, зроблених спеціалістами різних категорій.
Експертна оцінка грунтується на досвіді і кваліфікації і фахівців, які. використовуючи доступну їм інформацію, аналізують якісні й кількісні параметри.
Бухгалтерська оцінка здійснюється на основі офіційної фінансової звітності банку шляхом аналізу лише кількісних показників.
Факторний аналіз покликаний з'ясувати вплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити його сильні і слабкі сторони, зорієнтувати, як найповніше використовувати внутрішні резерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти ефективну стратегію розвитку. В практиці факторного аналізу застосовують методи ланцюгових підстановок і пайової участі:
Макроекономічний аналіз дає змогу визначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, а також рівень участі комерційного банку чи групи банків у форсуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Як правило, його проводить центральний банк.

Порівняльний аналіз діяльності банку. Порівнюючи велику кількість показників банку за певний проміжок часу або кількох банків, можна об'єктивно оцінити фінансовий стан установи. Дані порівняльного аналізу допомагають простежити діяльність банку в динаміці, а також спрогнозувати його фінансовий стан на майбутнє.
При порівняльному аналізі застосовуються три види вихідних даних із числа тих, які вивчають, аналізуючи фінансовий стан банків, а саме:
• індивідуальні показники діяльності банку;
• середні показники по групі банків, до якої входить установа, що аналізується (або відхилення від середніх по групі);
• місце установи серед банків зазначеної групи за кожним показником.
Такий вид аналізу дає можливість банку:
• порівняти власні показники із середніми показниками своєї групи банків;
• визначити своє місце серед банків групи;
• оцінити власну діяльність у тій чи іншій галузі на ринку банківських послуг;
• прогнозувати фінансовий стан банку залежно від тих чи інших економічних обставин.
Для порівняльного аналізу діяльності банку пропонується зведений звіт банку. Відповідно до поставлених завдань порівняльний аналіз слід проводити за такими часовими вимірами:
• за 5 робочих днів — тижневий;
• за 4 (5) тижнів — місячний;
• за 3 місяці — квартальний;
• за 6 місяців — піврічний;
• за 12 місяців — річний;
• за кілька років — аналіз розвитку банку. Така система аналізу дає змогу робити прогнозні розрахунки щодо діяльності банку у майбутньому.

Етапи проведення аналізу

Хоча напрями та критерії, за якими аналізується робота банку, досить різноманітні, технологія проведення аналізу єдина і передбачає такі етапи:
- попередній;
- аналітичний;
- заключний (інтерпретаційний).
На попередньому етапі звітність готують до подальшої аналітичної роботи: оцінюють правильність її складання і ступінь достовірності отриманих даних, групують окремі статті активу і пасиву балансу, звіту про прибутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбирають певні показники. Потім на основі опрацьованої первинної інформації відбирають абсолютні й відносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, і визначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичні таблиці відповідно до запланованих напрямів досліджень.
На аналітичному етапі визначають вид та необхідну кількість аналітичних таблиць, обирають методи аналізу, форми відображення динаміки та структури досліджуваних показників, роблять необхідні розрахунки.
На заключному етапі аналізу описують отримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні записки, коментарі, доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичних процедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодо фінансового стану банку. Процес аналізу можна порівняти з народженням мистецького твору. "Матеріальної основи" аналізу для отримання коректних і достовірних даних часто недостатньо. "Домальовують" цілісний образ інтелект, логіка, досвід, належний рівень кваліфікації того, хто зайнятий цією справою, а також додаткова інформація про об'єкт дослідження.