СПІЛКУВАННЯ

Спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.
Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відіграло допоміжну роль: супроводжувало й обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість.
Спілкування - складний процес, в якому виділяють три взаємопов’язані аспекти - комунікативний, інтерактивний і перцептивний.
Комунікативний аспект спілкування - це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом я у цьому разі є мовлення - використання мови, значення якої є водночас і носіями, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування - не лише передача інформації, а й її створення.
Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні засоби: жести, міміка, пантоміміка, темп мовлення, інтонування, паузи тощо.
Інтерактивний аспект спілкування характеризує організацію взаємодії між його суб’єктами. Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між ними. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб’єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень - взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли.
За рівнем спілкування може бути офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним).
Стилі спілкування - характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими з них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.
Демократичний стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співбесідника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка далеко не завжди дає негайний позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Дослідження довели, що демократичний стиль спілкування є сприятливим в разі і офіційного, і неофіційного спілкування.
Перцептивний аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного.
Загалом психологічні аспекти спілкування характеризує таблиця...

МОВЛЕННЯ. ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УСНЕ МОВЛЕННЯ

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.
За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.
В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.
За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.
В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.
Важлива ознака усного мовлення - це простота і природність.
Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.
Писемне мовлення - переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.
Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.
У писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі і територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.
У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлені вставні слова тощо.
Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов’язані один з одним.
Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо.
У писемному мовленні форма викладу залежить від того про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового і т. д.
Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, коли містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу.
Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи.

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Усі здобутки науки й культури у найрізноманітніших галузях знаходять своє відображення у мові народу. Мова - найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення і передачі інформації, навчання і виховання, один із найважливіших компонентів духовної культури людини.
Культура мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення.
Норми літературної мови - прийняті у суспільній практиці людей правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень.
Розрізняють такі типи норм: орфоепічні (вимова звуків і словосполучень), лексичні (слововживання), графічні (запис звуків на письмі), орфографічні (написання слів та їхніх частин), граматичні (вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень і речень), пунктуаційні вживання (постановка розділових знаків), стилістичні (відбір мовних засобів спілкування).
Норми характеризується системністю, історичною й соціальною зумовленістю, стабільністю.
Рівень мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а й вмінням володіти всіма багатствами літературної мови. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголошення. У межах усного мовлення розрізняють літературне мовлення та розмовно-фамільярне. У другому трапляється відхилень від норм.
Розмовне мовлення, на відміну від літературного, включає жаргонізми, діалектизми, запозичення. Такі вкраплення в офіційно-діловому мовленні недопустимі. Псує репутацію ділової людини так званий суржик - недоладна мішанина зіпсованої української і російської лексики.
У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, кожна освічена людина повинна знати правила ділового етикету.

ЛІТЕРАТУРА

1. Українське ділове мовлення. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1997
2. Ділова українська мова: Навчальний посібник. За ред. О.Д. Горбула - 2-ге видання - К.: Знання, КОО, 2001
3. Загальна психологія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2000