ПЛАН

1. Організм людини, як єдине ціле.

2. Здоров’я – найбільший скарб людини.

3. Обмін речовин в організмі людини.

ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ЯК ЄДИНЕ ЦІЛЕ

Основні механізми, що забезпечують цілісну єдність організму.

Організм — це єдине ціле. За допомогою нервової системи вста­новлюється зв'язок між усіма органами організму. Зміни в діяль­ності одного органа впливають на життєдіяльність усього організ­му. Так, досить вколоти шкіру, як це відразу ж позначиться на серцебитті, диханні, потовиділенні, скороченні м'язів і т. ін. Функціонування всіх систем організму контролюється центральною нер­вовою системою, яка забезпечує узгодженість їхньої роботи від­повідно до умов зовнішнього постійно змінного середовища.

Цілісна єдність організму підтримується також гуморальним регулюванням, через кров. Різні органи нашого тіла виділяють речовини, які надходять у кров, і вона розносить їх до всіх клітин, тканин і органів. Ці речовини можуть спричинювати й підтримува­ти діяльність інших органів на певному рівні, забезпечуючи нор­мальне функціонування їх. Наприклад, виділення підшлунковою залозою інсуліну впливає на вуглецевий обмін; гормони гіпофіза, що надходять у кров, впливають на ріст організму. Гуморальний зв'язок між органами контролюється нервовою системою.

Поняття про організм як єдине ціле включає взаємозв'язок фізичного і психічного. Наприклад, недостатній розвиток щитовид­ної залози призводить до розумової відсталості. У дітей, що народилися з недорозвиненим мозком, спостерігається недоум­ство.

Взаємозв'язок між будовою і функціями органів, між організ­мом і навколишнім середовищем. Між формою і функціями орга­нів існує нерозривний зв'язок. Так, довжина кишок у тварин по­в'язана з характером їхнього живлення. У рослиноїдних тварин кишки набагато довші, ніж у м'ясоїдних. Спостерігається такий зв'язок і в індивідуальному розвитку організму. Фізична інерт­ність, малорухомий спосіб життя зумовлюють слабкість м'язової системи. І навпаки, заняття фізичними вправами і спортом сприя­ють зміцненню організму, підвищенню працездатності. Все це свідчить про зв'язок між будовою організму і його функціями.

Через нервову систему здійснюється зв'язок між системами ор­ганів в організмі та між організмом і навколишнім середовищем.

На відміну від тварин людина свідомо і планомірно впливає на природу в процесі трудової діяльності. Вона не обмежена суворо певним життєвим середовищем і здатна створювати собі умови, необхідні для нормального життя навіть у незвичайному середовищі. Прикладом може бути освоєння людиною космічного простору і морських глибин, розробка надр Землі.

Однак, оскільки людина походить від тварин, в її організмі збереглось чимало анатомо-фізіологічних рис, притаманних тва­ринному світу. Якісні відмінності людини від тварин виникли у зв'язку з суспільною трудовою діяльністю. Ось чому провідною для людей є взаємодія не тільки з природою, а й з соціальним середовищем.

Вивчаючи анатомо-фізіологічні особливості дитини, слід брати до уваги соціальне середовище, в якому вона формується: в яких умовах живе і як виховується вдома.

Роль спадкових факторів у рості й розвитку дитини. Спадко­вість у дітей може в одних випадках проявлятись досить яскраво, в інших — залишатись другорядним фактором. Наприклад, група крові і тип вищої нервової діяльності завжди визначаються спад­ковими факторами, тоді, як обмін речовин може змінитись під впливом умов зовнішньою середовища. Одні — фенотипні — влас­тивості організму формуються під впливом факторів зовнішнього середовища, інші — генотипні — є виявом спадкових факторів. Так, колір волосся, очей, шкіри успадковується більшою мірою, ніж форма тіла, ширина кисті, стопи.

Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм прекрасної форми, з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. На жаль, не всі однаково наділені даром здоров’я. З роками здоров’я все слабше, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей - здоров’я і захворювання. Абсолютно здорових людей дуже мало, більшість перебуває в так званому третьому стані – проміжному між здоров’ям та захворюванням. Організм бореться з захворюваннями, наслідки цієї боротьби залежать від величини резервів здоров’я.

До факторів, зо визначають здоров’я населення, належать такі: відтворення здоров’я, його формування витрата і відновлення. Відтворення здоров’я, або охорона і реалізація генофонду, народження здорового потомства, визначається багатьма біологічними, соціально-економічними і санітарно-гігієнічними умовами. Це здоров’я батьків, рівень їх загальної та санітарної культури, умови перебігу вагітності і родів, збереження резерву фізіологічних функцій організму майбутньої матері, стан рододопоміжної служби та сітки медико-генетичних консультацій. Багато природжених захворювань та вад розвитку зумовлені не генетичними аномаліями, а токсичними, інфекційними та іншими шкідливими діями на плід під час вагітності. В цьому аспекті величезна роль належить стану навколишнього середовища і морально-етичним характеристикам майбутніх батьків. Доброзичлива порада медпрацівників може змінити рішення молодої сім’ї про народження дитини у психічно неповноцінних батьків, хронічних алкоголіків, наркоманів, важкохворих.

Формування здоров’я визначається способом життя людини і станом навколишнього середовища. В генотипі індивіду закодовані всі його спадкові ознаки. Однак для того, щоб вони виявилися у вигляді певних якостей організму і особистості, природних для біологічних та соціальних функцій, необхідні певні умови, які визначаються власне способом життя та зовнішнім середовищем. Медпрацівник може істотно вплинути на спосіб життя індивіду.

Процес витрати здоров’я відбувається у виробничій сфері. Тому особливе значення має: характер, організація та умови праці. У виробничій діяльності велика увага має приділятися оптимізації умов праці на основі санітарно-гігієнічних норм з допустимими рівнями і концентраціями різних фізичних і хімічних факторів (температура, шум, вібрація, освітлення, домішки газу та ін.).

Процес відновлення здоров’я включає рекреацію (відпочинок). лікування і медико-соціальну реабілітацію )відновлення лікування), тобто відновлення соціального статусу хворих та інвалідів.

Трьом рівням особистості (соматичному, психічному і соціальному) відповідають тир аспекти здоров’я – фізичний (соматичний), психічний і соціальний. Вирішення практичних проблем в охороні здоров’я пов’язане перед усім з діагностикою рівня соматичного здоров’я людини.

Розвиток багатьох соматичних захворювань пов’язаний з негативним впливом ряду факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Ці фактори називають факторами ризику. Умовно фактори ризику поділяють на 2 групи: фактори зовнішнього середовища (соціально-культурні) і внутрішні. До 1-ї групи належать такі фактори: забруднення зовнішнього середовища, малорухомий спосіб життя, психічно-емоційне перенапруження, нераціональне і незбалансоване харчування, шкідливі звички (куріння, вживання алкоголю, наркотиків). До 2-ї групи належить генетичний ризик, тобто спадкові захворювання і хвороби зі спадковою схильністю.

Серед факторів ризику основне місце займають психоемоційні переживання. реакція організму на стрес може бути місцевою або загальною. Вона тим більше виражена, чим більше життєве значення має подразник, що діє на організм. При дії стресового (надзвичайного) подразника активізується залоза внутрішньої секреції – гіпофіз, який при цьому збільшує секрецію адренокортикотропного гормона, який стимулює діяльність кори наднирків. Наднирки починають продукувати в крові у великій кількості різні гормони, завдяки яким організм адаптується (пристосовується) до нових умов. За деяких умов загальний адаптаційний синдром може стати причиною виникнення захворювань, оскільки викид гормонів іноді перевищує необхідний рівень, що завдає шкоди організму.

Психоемоційні переживання є найбільш значимими у виникненні гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин та ін., не говорячи вже про неврози, неврозоподібні стани психічні розлади.

Вплив шкідливих звичок на організм людини є негативним.

Діти алкоголіків частіше хворіють на шизофренію, бувають недоумкуватими, народжуються глухонімими, з тяжкими розладами функції залоз внутрішньої секреції.

Вплив алкоголю на перебіг вагітності: ускладнена вагітність спостерігалася у 28% випадків, а недоношена – у 34. Порушення розвитку плаценти під впливом алкоголю часто призводить до мимовільних абортів та передчасних родів. У жінок-алкоголіків часто народжуються мертві діти, з фізичними виродливостями.

Діти хронічних алкоголіків  народжуються кволими, з нестійкою нервовою системою; такі діти дратливі, у них спостерігається підвищена схильність до різних захворювань.

Деякі матері п’ють пиво, щоб збільшити кількість грудного молока. Це дуже шкідливо. Алкоголь з молоком проникає в кров дитини і викликає в неї хворобливі явища: збудження, плач, неспокійний сон. Жінки, які годують дитину груддю, повинні відмовитися від вживання спиртного.

На основі багаторічних і багато численних спостережень вчені одержали достовірні наукові відомості про вплив тютюнового диму на перебіг вагітності виникають дистрофічні зміни в судинній стінці артерій і вен плаценти. Нікотин збуджує нервову систему. Збільшується продукція адреналіну, норадреналіну та інших біологічно активних речовин типу кінінів. При цьому підвищується тонус матки, в якій в значній концентрації накопичується нікотин. Судини звужуються, зумовлюючи порушення мікро циркуляції в плаценті. Внаслідок цього з кровопостачання викликаються цілі ділянки плаценти. Через звужені судини надходить менша кількість крові до плода. Погіршується постачання кисню і харчових продуктів. Це позначається на рості і розвиткові майбутньої дитини.

Діючи на статевий гормон, нікотин може викликати переривання вагітності в перші місяці. Концентрація чадного газу в судинах плода вища, ніж у вагітної жінки. Нікотин накопичується в органах і тканинах і виводиться з організму плода повільніше. На ембріональний розвиток плода отруйно діють нікотин та його похідні. Саме тому у жінок-курців бувають частіше передчасні пологи, переривання вагітності, у них високий процент мертвонароджень і післяпологової смертності новонароджених.

У заїдливих курців діти схильні до корчів. Нерідко у таких дітей бувають приступи епілепсії.

Немовлята вмирають від так званого синдрому раптової смерті.

Нікотин та продукти його обміну переходять в грудне молоко. в 1 л молока матері-курця міститься до 0,5 мг нікотину. Тим часом смертельна доза його 1 мг на 1кг маси дитини. Тютюновий дим пригнічує виділення молока, і інколи через це доводиться переводити немовля на штучне годування.

Багато захворювань мають спадкову природу. Сукупність генів, тобто генотип, одержаний від батьків, містить у собі як нормальні, здорові гени, так і патологічні змінені. Крім того, протягом життя людини можуть відбуватися зміни в генах – мутації. Все це являє собою генетичний ризик.

Спадкове захворювання найчастіше є наслідком випадку, коли обоє практично здорові батьки несуть у прихованому стані однаковий дефект генетичного матеріалу, про який вони не знають. Випадковістю є й те, що обидва генетичні порушення об’єднуються в заплідненій яйцеклітині (зиготі), з якої розвивається організм дитини. Імовірність зустрічі двох носіїв однакового генетичного порушення дуже низька. Але якщо все-таки ця зустрів відбулася, а про це звичайно дізнаються при народженні дитини зі спадково зумовленим захворюванням, необхідно проконсультуватися у лікаря медико-генетичної консультації, щоб уникнути в подальшому народження хворих дітей. Медична генетика нині володіє методами пренатальної діагностики близько 70 спадкових захворювань, що дає змогу задовго до родів попередити батьків, що очікувана дитина хвора, і переконати їх у доцільності переривання даної вагітності.

Серед спадкових захворювань розрізняють хромосомні хвороби, спадкові захворювання обміну речовин, порушення імунітету, захворювання з переважним ураженням ендокринної та нервової систем, хвороби крові та ін.

Регулярне вправляння різних груп м¢язів, суглобів і зв¢язок  посилено розвиває їхні функції та координацію. Фізичне навантаження тренує органи і системи організму (серцево-судинну, дихальну), забезпечує нормальну діяльність рухового апарату, процеси обміну речовин. Щоденне виконання певної кількості різноманітних вправ, прагнення розвити їх правильно і в заздалегідь наміченому обсязі без будь-яких послаблень формує звичку, а потім і потребує твердо додержуватись правил поведінки. Завдяки цьому зростає дисциплінованість людини, зміцнюється її воля.

Фізичне виховання розвиває, удосконалює і виправляє (коригує) організм. Воно дає змогу усунути дефекти постави – викривлення хребта, сутулість; за допомогою фізичних вправ можна виправити такі недоліки фігури, як замалі груди, вузькі плечі, слаборозвинуті м¢язи.

Під час спокою більша частина легень не бере участь у акті дихання, що спричиняє застій слизу. Тоді є більше шансів захворіти на бронхіт та пневмонію. Тому висновки однозначні – при малорухомому способі життя терплять всі органи і системи, у тому числі серцево-судинна, щодо якої Україна посідає одне з перших місць у світі.

Мала рухливість призводить до збільшення навантаження на серцевий м¢яз. Коли людина ходить, біжить чи займається фізичними вправами, м¢язи, натискуючи на судини допомагають серцю перекачувати кров на периферію, а венами – до серця. Коли людина не рухається, цього не відбувається, серце видко зношується виконуючи важку роботу. Під час роботи м¢язів утворюються речовини, відбувається "згоряння” тієї енергії, що надходить з їжею. При малорухомому способі життя, незбалансованому харчуванні запаси енергії відкладаються у вигляді жирів, холестерину в судинах (стенокардія, інфаркт, інсульт), а відкладання солей веде до остеохондрозу.

Існують спеціальні комплекси вправ для чоловічої і жіночої статі, у яких враховано особливості вимоги до чоловічої і жіночої фігур. Крім того, фізичні вправи поліпшують психічний стан, зовнішій вигляд і настрій людини, підвищується загальний життєвий тонус.

3. У різноманітному віці фізичне виховання має різні завдання. Діти 6-9 років удосконалюють м¢язеве відчуття – здатність розрізняти темп і розмах рухів, ступінь напруження і розслаблення м¢язів. Вони оволодівають правильною технікою рухів, ступінь напруження і розслаблення м¢язів. Вони оволодівають правильною технікою рухів, тобто вчаться виконувати вправи в потрібних напрямах, ритмі і темпі, з відповідним напруженням м¢язів. Якщо діти не вміють правильно виконувати довести рухи до кінця, по-перше вони ніколи не досягнуть добрих результатів, по-друге, в них розвиваються дисциплінованість і самоконтроль. Удосконалення техніки рухів пов¢язане з формуванням особистості людини.

Підлітки 10-13 років, крім закріплення досягнутого оволодівають основними видами рухів, що виконуються у різних за складністю умовах і спортивною технікою (лижі, ковзани, плавання, легка атлетика, ігри з м¢ячем). У цьому віці формується і закріплюється звичка систематично займатися фізичними вправами. В цілому фізичне навантаження підлітків може бути більшим ніж дітей 6-9 років, але сильні вправи можуть бути обмеженими оскільки велике силове навантаження в цьому віці може перешкодити нормальному розвитку організму. Не випадково, наприклад, у групах початкової спортивної підготовки займатися спортивною гімнастикою, плаванням, фігурним катанням, тенісом починають з семи років, футболом, хокеєм, сучасним п¢ятиборставом, ковзанами, боротьбою – з 10 років, боксом – з 12 років. Учні середнього віку нерідко схильні переоцінювати свої фізичні можливості. Ось тоді невдачі, зриви, низькі результати в різних видах фізичних вправ можуть викликати в них невпевненість і водночас негативне ставлення до занять фізичними вправами.

Юнаки 14-17 років удосконалюють основні види рухів, засвоєні раніше, розвивають силову, статичну і швидкісну витривалість, оволодівають знаннями з основ спортивного тренування, методикою самостійних занять фізичними вправами, формують вміння добиратися і виконувати фізичні вправи, виробляють здатність вести самоспостереження за якістю рухів, аналізувати їх. У цьому віці можна збільшити силове навантаження, але треба пам¢ятати важливу особливість організму юнаків: їхня витривалість відстає від сили. Крім того можливості опорно-рухової системи в цьому віці перевищують можливості серцево-судинної системи тому фізичне навантаження має бути таким, щоб воно не спричинило які-небудь порушення діяльності  серця.

4. Найбільш поширеним виявом застосування фізичних вправ є ранкова зарядка. Зарядка є важливим фактором збереження і зміцнення здоров¢я. Вона сприяє швидкому переходу організму від стану сну до бадьорості, бо тонізує ЦНС, активізує роботу всіх органів, насамперед серцево-судинної системи. Зарядка має також і виховне значення. Оскільки регулярне її виконання вимагає певного вольового зусилля, особливо спочатку. Завдяки зарядці людина звикає точно розраховувати час, що також дуже корисно.

Робити зарядку слід щодня через 10-15 хвилин після вставання в добре провітреному приміщенні. Тривалість зарядки звичайна не перевищує 10-12 хвилин, а починають її з легких вправ (для розминки), ходіння, потім поступово збільшують навантаження стежачи за рівномірністю вдиху і видиху. Після зарядки не повинно бути однак утоми й значного підвищення пульсу.

Отже як висновок можна сказати, що фізичне виховання, але обережне і без великих навантажень, має на організм людини тільки позитивний вплив.

Література.

1.     А. Г. Ринкова, Д. В. Колесов "Гігієна і здоров¢я”. – К., 1983.

2.     М.П. Козленко, Є.С. Вільчковський "Теорія і методика фізичного виховання”. – К., 1984.

3.     Михайло Волошенюк "Уроки здоров¢я”. – Коломия, 1998.