Найбільш поширеними різновидами справ з трудових спорів є справи про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, про зміну формулювання причин звільнення, про примусову виплату працівникові сум, належних до виплати. Усі ці справи належать до такого виду спорів, який підноситься до застосування встанов­лених умов праці і визначають класифікацію трудових спорів за змістом. Крім того, класифікація трудових спорів можлива за суб'єктами, які в них беруть участь. За суб'єктами трудові спори можуть бути індивідуальні і колективні. В індивіду­альних трудових спорах сторонами виступають працівник і власник або уповноважений ним орган, в колективних — колектив працівників і власник (уповноважений ним орган). Колективні трудові спори можуть виникати не тільки в межах одного підприємства, але і на галузевому, регіональному та національному рівнях.

Порядок розгляду колективних трудових спорів передба­чений Законом України «Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03,98 р. Такі спори можуть виникати:

1) з укладення і зміни колективних договорів (їх поло­жень);

2) з виконання положень колективного договору чи його в цілому;

3) з встановлення чи зміни соціально-економічних умов праці;

4) з невиконання вимог законодавства про працю. Моментом виникнення колективного трудового спору є письмове повідомлення сторони, яка вважає свої інте­реси постраждалими (як правило, це трудовий колектив або профспілковий комітет), власника або уповноваже­ного ним органу, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та Національної служби посе­редництва і примирення про незгоду з рішенням робото­давця з приводу питань, які ставились.

Встановлення і застосування порядку розгляду трудо­вих спорів базується на основі принципів забезпечення захисту прав працівників, рівності сторін спору перед законом, доступності звернення в органи по розгляду трудових спорів, забезпечення законності і гласності при їх вирішенні, об'єктивності і повноти дослідження суті спору, забезпечення реального виконання і відповідаль­ності посадових осіб за невиконання рішень по трудових спорах.

2. Органи, що розглядають трудові спори

Первинним органом по розгляду Індивідуальних трудових спорів па підприємстві, в організації, с комісія по тру­дових спорах (КТС), за винятком тих спорів, щодо яких законодавством встановлено інший порядок їх розгляду. Вона утворюється на підприємствах, в організаціях з кількістю працюючих не менше 15 чоловік шляхом об­рання до її складу на загальних зборах чи конференції трудового колективу найбільш авторитетних працівників.

КТС — самостійний, постійно діючий нікому не підпо­рядкований орган. КТС із свого складу обирає голову комісії, його заступника і секретаря.

КТС може обиратись і діяти на рівні підприємства в цілому чи його структурного підрозділу, які можуть роз­глядати індивідуальні трудові спори в межах компетенції цих підрозділів. Повноваження комісії по трудових спо­рах поширюються на розгляд трудових спорів за заявою найманого працівника або діючих в його інтересах проф­спілкової організації чи прокурора. Така заява повинна буї й подана протягом трьох місяців з дня виявлення по­рушеного права працівника, але у випадку наявності поважної причини, що перешкодила подачі заяви, строк може бути поновлено рішенням КТС.

Після реєстрації заяви, що надійшла, в комісії за дору­ченням її голови проводиться підготовка матеріалів до розгляду справи: з'ясовуються необхідні обставини, про­водяться перевірки технічних, бухгалтерських матеріалів і т. ін.

Спір розглядається протягом десяти днів з дня подачі заяви у присутності працівника, представників власника або уповноваженого ним органу. Працівника може пред­ставляти за його бажанням представник профспілкового органу або адвокат. Розгляд заяви за відсутності праців­ника допускається лише за його письмовою згодою про це. При нез'явленні працівника на засідання без такої розгляд заяви відкладається. Нез'явлення працівника або його представника без поважної причини вдруге на засі­дання комісії по трудових спорах дає право на зняття заяви з розгляду, хоча не лишає працівника права пода­ти Ті вдруге в межах тримісячного строку з дня виявлення його порушеного права.

Якщо комісія в десятиденний строк не розглянула зая­ву працівника, він вправі звернутись за вирішенням сво­го питання безпосередньо в районний (міський) суд, за винятком випадків, коли КТС не могла розглянути заяву із-за відсутності самого працівника або його представ­ника. КТС може проводити своє засідання за наявності не менше двох третин її складу,

На засіданні заслуховується працівник (його представ­ник) по суті його заяви, представник власника або упов­новаженого ним органу з поясненням його позиції, свідчення експертів, свідків, спеціалістів, викликаних на засідання для участі в розв'язанні спору.

Процедура розгляду оформляється протоколом, в яко­му повинні бути відображені: кількість обраних в КТС членів, кількість присутніх на засіданні, коротко зміст пояснень, клопотань, висновок (рішення) у справі і кількість членів КТС, що проголосували за нього, а та­кож мотивоване пояснення прийнятого рішення та особ­лива думка члена КТС (за наявності такої). Протокол підписується всіма членами КТС.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються сторонам індивідуального трудового спору. Якщо будь-яка з них не погоджується з рішенням КТС, вона має право оскаржити його в десятиденний строк до суду. Після цих десяти днів у триденний строк рішення КТС набуває чинності і зобов'язує власника або уповноважений ним орган до його виконання аж до виконання під примусом судового виконавця, якщо, звичайно, рішення КТС не оскаржене власником або уповноваженим ним органом в суд.

Законом «Про порядок розгляду колективних трудових спорів» встановлено, що колективні трудові спори з питань встановлення нових або зміни існуючих умов прані, укладення чи зміни колективного договору або окремих його положень розглядаються примирними комісіями, а якщо примирна комісія не розв'язала колективний тру­довий спір з вказаних питань виконання колективного договору (або окремих його положень), то спір розгля­дається трудовим арбітражем.

Примирна комісія — це орган, який покликаний виро­бити рішення, що задовольнило б обидві сторони колек­тивного трудового спору, і створюється тільки на мо­мент вирішення спору.

Утворюється він з однакової кількості представників обох сторін за ініціативою однієї з них в триденний строк ї дня виникнення спору на виробничому рівні, в п'яти­денний — на галузевому та територіальному рівні, в де­сятиденний — на національному.

Відповідно встановлені строки і для розгляду примир­ною комісією колективних трудових спорів: в п'ятиден­ний строк на виробничому рівні, в десятиденний — на галузевому і територіальному рівнях, в п'ятнадцятиденний — на національному рівні, хоча за необхідності і за згодою сторін ці строки можуть бути продовжені. Для розв'язання спору примирна комісія користується інфор­мацією, яку обидві сторони безперешкодно повинні на­давати їй, її члени звільняються від основної роботи, крім того вона може залучати до роботи незалежних по­середників зі згоди обох сторін.

Рішення примирної комісії оформляється протоко­лом і с обов'язковим для виконання обома сторонами колективного трудового спору в строки, встановлені в ньому.

В разі незгоди будь-якої сторони з рішенням примир­ної комісії вирішення колективного трудового спору пе­реноситься на розгляд трудового арбітражу.

Трудовий арбітраж — це теж тимчасово діючий орган, який створюється триденний строк з моменту виник­нення спору (моменту не вирішення спору примирною комісією). До складу трудового арбітражу сторонами за­лучаються спеціалісти, експерти та інші особи — пред­ставники влади, народні депутати і т. д.

Колективний трудовий спір розглядається в трудовому арбітражі в десятиденний строк обов'язково за участю представників сторін з прийняттям протокольного рішен­ня, яке мас обов'язкову силу для сторін трудового спо­ру, якщо вони попередньо домовились про таке рішення. Якщо конфлікт не врегульовано, то трудовий арбітраж зобов'язаний повідомити письмово кожну із сторін про причини розбіжностей.

На відміну від примирної комісії і трудового арбітра­жу, які покликані врегульовувати колективні трудові спо­ри, на рівні держави Указом Президента України ство­рено постійно діючий орган — Національну службу посе­редництва і примирення, завданням якої с попередження виникнення колективних трудових спорів, їх прогнозу­вання і сприяння своєчасному вирішенню шляхом участі в розв'язанні трудового спору на всіх стадіях, коорди­нації роботи трудового арбітражу, допомоги спеціаліста­ми, видачі рекомендацій і т. ін.

В разі, якщо примирні процедури не сприяли вирішен­ню колективного трудового спору, закон дозволяє захи­щати порушені права працівників шляхом страйку.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне при­пинення роботи працівниками з метою вирішення ко­лективного трудового спору. Це самостійне рішення най­маних працівників, прийняте їх більшістю шляхом голо­сування на загальних зборах (або 2/3 голосів делегатів, присутніх на конференції). Підтвердженням такого рішен­ня є протокол зборів чи конференції. В ньому ж визна­чається орган чи особа, які будуть очолювати страйк. Про початок страйку цей орган (особа) зобов'язані попере­дити власника письмово не пізніше семи днів до початку страйку (за п'ятнадцять днів на безперервно діючих ви­робництвах).

Для підтримки страйкуючих за рішенням найманих пра­цівників може бути створений страйковий фонд із доб­ровільних внесків і пожертвувань.

Законом встановлені випадки, коли рішення про про­ведення страйку і його початок визнаються незаконни­ми. Це страйки, які проводяться з вимогами зміни кон­ституційного ладу, державних кордонів та адміністратив­но-територіального устрою України, з вимогами, що порушують права людини, які не відносяться до колек­тивних трудових спорів та розпочаті з порушенням вста­новленої процедури виникнення і розгляду колективних трудових спорів.

Рішення про визнання страйку незаконним виносить суд в результаті розгляду справи в семиденний строк після звернення в суд з заявою власника або уповноваженого ним органу. Після винесення такого рішення його учас­ники зобов'язані припинити розпочатий або відмінити оголошений страйк і приступити до роботи.

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому с порушенням трудової дисципліни. Час. протягом якого працівники страйкували, в тако­му випадку не оплачується, він виключається із за­гального і безперервного трудового стажу. Організато­ри страйку, визнаного незаконним, особи, які пере­шкоджають його припиненню, притягаються до дис­циплінарної і адміністративної відповідальності, на них не поширюються гарантії, передбачені ст.ст. 43, 252 КЗІІП України. Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають його припиненню шляхом погроз, насильства, притягаються до кримі­нальної відповідальності.

Законом передбачено відшкодування збитків, заподія­них в результаті страйку. Так, якщо страйк було визнано незаконним, то збитки власнику відшкодовуються орга­ном, уповноваженим на проведення страйку, в розмірі, визначеному судом у межах коштів, що належать цьому органові. Суд визначає також суми компенсації збитків працівникам власником або уповноваженим ним орга­ном, якщо страйк закінчився задоволенням вимог страй­куючих.

Працівникам, які не брали участь у страйку, але не могли виконувати свої трудові функції у зв'язку з прове­денням страйку, заробітна плата виплачується як за час простою не з вини працівника.

Таким чином, закон захищає права всіх суб'єктів тру­дових правовідносин у разі виникнення конфліктної си­туації.