Освітній портал MyReferatik

1.Проаналізувати розвиток політології як науки про політику
Політологія- це наука про політику. Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи: перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань; другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст. Методологічні підходи до до дослідження політичних явищ:Позитивістська методологія;Соціологічний підхід; Біхевіористський підхід (Принципи верифікації, принцип звільнення науки від етичних оцінок і ціннісних суджень) 2.Розкрити об’єкт та предмет політології Об’єкт політології – політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються.Предмет: політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку та її використання у суспільстві. 3.Визначити і охарактеризувати методи політології Історичний - полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв 'язку та розвитку. Інституційний - вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).Соціальний - сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії. Емпіричний (прикладний) -досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, фокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування і т. Системний - забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого. Структурно-функціональний - передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів. Соціально-психологічний (біхевіорестичний) -орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Порівняльний - зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. Політичного моделювання - припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення. Антропологічний - вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду. 4.Співвідношення політології з іншими науками На рубежі ХІХ-ХХ ст., політологія стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. Політологія пов'язана практично з будь-якою із соціальних наук . До таких наук відноситься філософія, теорія держави та права, політична економія, політична історія, соціологія, соціальна психологія, географія. Політологія взаємодіє не тільки з цими науками, але й з антропологією, демографією, логікою, кібернетикою, статистикою та багатьма іншими суспільними та природничими науками.
5. Суть політики. Ознаки політики як суспільної діяльності
Політика – мистецтво управління Державою Політика – мистецтво управління суспільством Політика – організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, яка є основною у системі інших таких самих сфер (економічна, ідеологічна, правова, культурна, релігійна). Політика – основна сфера організації і регуляції суспільного життя, бо вона здійсн. на основі механізмів публічної влади. 6. Характеристика структури політики У структурі політики можна виділити нормативний аспект, виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів. Названі елементи політичного життя можна об'єднати в більш загальні види явищ: політичну систему, політичні режими (частина політологів розглядає політичний режим як функціональну підсистему політичної системи) і політичні процеси. Політична система включає в себе відносно стійкий клас явищ (інститути, відносини, політичну культуру тощо) і характеризує устрій політичної влади у суспільстві. Політичний режим розкриває функціональні і динамічні аспекти політичної системи. Політичні процеси включають у себе відносно більш змінні явища. Політичний процес - це взаємодія суб'єктів політики, результатом яких є зміни, переміни в політичному житті суспільства. Структура політики:- Політика як організація - політичні інститути (організації, носій влади: держави, політ. партії, громад. орг.), певні норми, які регулюють відносини.- Політика як політичні відносини – взаємодія між носіями влади і суспільством, між носіями влади, між соціальними групами.- Політика як управління – організація і регулювання суспільного життя.- Політика як людська діяльність. 7.Класифікація політики У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.
Види внутрішньої політики: економічна(промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, зовнішньоекономічна та ін), соціальна (політика соціального партнерства етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика),культурна(політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти).
Зовнішня політика- політика спрямована на регулювання відносин з іншими державами, міжнародними організаціями. Існує стратегічна і тактична політика
8. Проаналізувати розвиток світової політичної думки.
Основні етапи :1.) Політичні вчення Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія, Асирія, Іран) –політична думка не виділялася в самостійну галузь знання, відображалася в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади. 2.) Політичні вчення Древньої Греції та Древнього Риму - Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми, відокремлення їх як відносно самостійної частини філософії.Аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення ідеальної форми правління. 3.) Політичні вчення Середньовіччя - Розвиток соціально-політичної думки в основному зусиллями політичних діячів. Обгрунтування теологічної теорії політичної влади. Роль релігії і держави в політиці. 4.) Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва - Розвиток гуманістичних начал в політичній теорії, звільнення від теології.Аналіз проблем прав і свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільного життя..5.) Політичні вчення Нового часу і ХІХ ст. – Формування ліберальної політичної ідеології.Обгрунтування необхідності політичної влади.Характеристика правової держави і громадянського суспільства. Формування концепції прав людини і громадянина. 6.) Політичні вчення ХХ ст. – Розробка теорії демократії та теорії еліт.Дослідження політичних партій та політичних систем.Концепція політичної модернізації.Теорія планування.Розробка концепції тоталітаризму. 7.) Політична думка Київської Русі - Розвивалась під впливом політико-правової думки Візантії. Проявилась у двох концепціях "богоугодного володаря" і "князівського одновладдя" Домінувала ідея необхідності об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби. 8.) Політична думка перехідного періоду (XIV-перша половина XVI cm.) - Розробка ідей природного права та т.зв. "піраміди влади".Поступове визволення політичної науки від теології, відстоювання принципу невтручання церкви у державні справи. 9.) Політична думка періоду від Люблінської унії до козацько-гетьманської доби - Політична думка була в основному представлена полемічною, культурно-освітньою літературою.Паралельно співіснували два напрямки: 1)орієнтований на унію православної та католицької церков, 2) анти уніатські ідеї; акцент на необхідності реформ православної церкви. 10.) Політична думка періоду козацько-гетьманської доби - синтез традиціоналізму й новаторства покладений в основу відновлення української державності Конституція П Орлика підтвердила військово-демократичний устрій держави. Створення теорії освіченого абсолютизму. 11.) Політична думка періоду XIX cm. - Початок національного відродженню відобразився, насамперед, в програмних гаслах Кирило-Мефодіївського товариства. Розробка широкої політичної програми боротьби за визволення українського народу. Відмова від культурно - територіальної, культурно-соціальної слов'янської федерації і федерації з Росією.Представники.12.) Політична думка періоду ХХст. - Підвищення рівня національної політичної свідомості, боротьба за національне відродження і державність. Входження до унітарної радянської держави, укладання військово-господарського союзу з Росією, перетворення союзу на договірну федерацію.
9. Розвиток української політичної думки 10. «Політична система». Місце та роль політичної системи у життєдіяльності суспільства Політична система- це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб’єктів, засобами яких здійснюється влада і кправління суспільства. Політи́чна систе́ма — впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами. 11.Структура політичної системи Структура політичної системи – це внутрішня організація цілісної системи, як специфічного способу взаємозв’язку і взаємодії компонентів,що її утворюють. Центральним компонентом,який зв’язує всі інші складові в систему є політична влада. До структури політичної системи входять: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура.З зошита:-Інституціональна підсистема(державні, і суспільні політичні інститути,неполітичні організації)-Комунікативна (сукупність відносин і принципів взаємодії,які складаються всередині політичної системи)-Культурно-ідеологічна(сукупність політ.поглядів, теорій і концепцій, політична і правова культура)- Нормативна (сукуп. Відносин і принципів взаємодії, які складаються в середині політичної системи) -Функціональна ( об’єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства) 12. Функції політичної системи 1)Політичне керівництво суспільством 2)Консолідація суспільно-політичного ладу на базі цінностей, ідеалів, символів 3)Регулятивна функція – вироблення певних правил поведінки, яких зобов’язані дотримуватись суб’єкти політики 4)Мобілізація ресурсів- забезпечити максимальне використання ресурсів суспільства для здійснення постійних завдань 5)Функція розподілу матеріальних і духовних цінностей
13. Типологія політичних систем сучасності 1.Залежно від політичного режиму: авторитарні, тоталітарні, демократичні; 2.За характером взаємодії з зовнішнім середовищем: відкриті, закриті; 3.З позицій формаційного підходу: рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, командно-адміністративні; 4.Системи перехідного типу: включають елементи модернізованої і старої системи; 6.Залежно від ступеня структурної диференціації: примітивні, сучасні, традиційні 14. Демократія. Ознаки та принципи Демократія – влада народу. Демократія – режим, в якому народ має можливість реалізовувати свою волю безпосередньо, або через своїх представників, а влада несе відповідальність перед громадянами за свої дії. Ознаки:визнанням народу вищим джерелом влади;виборністю основних органів держави;рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.Принципи:додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;конституційне обмеження влади більшості над меншістю;повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;верховенство закону;поділ влади та ін.
15. Дати х-стику витокам та історичним формам демокатії
Витоки демократії. Слово «демократія» (буквально -- народовладдя) походить від давньогрецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню. Афіняни цінували і вміли берегти демократію і, дещо змінюючи форму, вона проіснувала майже сто років -- від середини V ст. до середини IV ст. до н.е. Народні збори були найвищим органом державного правління, на яких вільні й рівноправні громадяни приймали рішення щодо найважливіших питань життя поліса. Рішення, яке підтримувала більшість учасників зборів, вважалося прийнятим і обов'язковим для виконання громадою. Народ брав участь також в адмініструванні через постійно діючі управлінські установи. Деякі з цих установ заповнювалися через вибори, інші - шляхом жеребкування, причому кожен міг займати управлінську посаду тільки раз у житті.Форми демократії: Пряма демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян. «+» Виявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. «-»а)складність прийняття рішень;б)недостатня компетентність і економ.неврівноваженість народу; в)високий ступінь маніпулювання сусп.думкоюз боку професійнихполітиків. Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними). »+» Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. «-»а)відрив депутатів від народу і їх бюрократизація;б)зростання впливу централізованих органів які перетворюються в центри прийняття рішень.
16.Розкрити походження та сутність держави
Держава-універсальна форма організації суспільства влади малих і великих колекивів, центральний елемент політичної системи, яка має характерні ознаки, виконує чітко визначені функції і різниться за формою правління. Теорії походження:
1)теологічна-виникнення держави а також всі її рішення пов*язують з діями і санкціями божественної волі. 2)патріархальна-держава як продукт сім*ї яка розрослася до розмірів держави,при цьому влада правительства тлумачиться як влада батька в сім*ї, а відносини між підданими і керуючими, як сімейні відносини. 3)договірна-виникнення держави передує природній стан суспільства і людини, який х-зується необмеженою свободою, тільки після укладання суспільного договору,безмежна свобода була введена в розумні межі, шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, прав і свобод особистості. 4)психологічна-держава існує через наявність в людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства. 5)класова-держава класова за походженням (з*являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю органів класового панування. 6)расова- існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над другими. 7)органічна-аналогія між державою і живим організмом як в структурі так і в фун-ціях всі елементи держави взаємопов*язані і доповнюють один одного. 8)іррегаційна- дана концепція походження держави пов*язана з необхідністю побудувати велику зрошувальну систему. 9) спортивна- система фізичного виховання спрямована винекненню сильної армії і підтримки держави.
17. Типологізувати держави
Тип держави – це сукупність загальних ознак, властивих визначеній, як правило, історично відособленій групі держав. Загалом виділяють два підходи до типології держав: формаційний та цивілізаційний. За формаційним підходом виділяють такі типи держав:рабовласницька держава (основна характеристика – політична влада знаходиться в руках рабовласників); феодальна держава (політична влада знаходиться в руках феодалів); буржуазна держава (політична влада – у буржуазії)
Держава при соціалізмі та у перехідний період до комунізму є соціалістичною, виражає волю всього народу. При цивілізаційному підході розрізняють держави традиційні та сучасні (чи конституційні) держави.Традиційні держави – це насамперед рабовласницькі та феодальні монархії. Тут народ не є джерелом державної влади, держава має практично необмежені повноваження щодо більшості населення, заперечується рівноправність людей, наявність у них природних прав.Сучасні (конституційні) держави – це в основному буржуазні республіки і конституційні монархії. Народ тут є джерелом державної влади, ним формуються законодавчі органи. Держава служить суспільству, а сфера її діяльності обмежена конституцією (тому сучасні держави називають конституційними). Тут також визнані й гарантовані права людини.
18.Визначити та дати характеристику форм правління та державного устрою
Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.Відомі дві форми правління: монархія і республіка.
Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються. Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У парламентських республіках:- президент обирається парламентом;- уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;- уряд підзвітний парламентові;- парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці:- президент обирається всенародне або за особливою процедурою;- президент є главою держави і здійснює виконавчу владу;- законодавча влада належить представницькому органові (парламентові);- президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). Теорія права розрізняє просту й складну форми державного устрою.
Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.
Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія. Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

19. Охарактеризувати монархію та республіку як типи державного правління
Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються. Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У парламентських республіках:- президент обирається парламентом;- уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;- уряд підзвітний парламентові;- парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці:- президент обирається всенародне або за особливою процедурою;- президент є главою держави і здійснює виконавчу владу;- законодавча влада належить представницькому органові (парламентові);- президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент).
20. Охарактеризувати типи держав за територіальним устроєм.
Територіальний устрій- визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних та місцевих органів влади. Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.
Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія. Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади
21. Розкрити поняття політичного режиму, його різновиди.
Політичний режим - це сукупність методів і прийомів здійснення державної влади. Розрізняють такі види політичних режимів: демократичний та авторитарний. За демократичного режиму державна влада здійснюється здебільшого ліберальне - демократичними методами з дотриманням прав людини, забезпеченням легальних можливостей урахування інтересів всіх груп населення через демократичні інститути та діяльність різноманітних громадських організацій, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. За умов авторитарного режиму державна влада здійснюється більш жорсткими методами, можливості для вільного виявлення інтересів різних груп населення обмежені, всю владу в своїх руках зосереджує правляча верхівка. Фактично принцип розподілу влади не реалізується.
22.Дати характеристику концепції ліберальної демократії.
Ліберальна демократія (інша назва - поліархія) є формою суспільно-політичного устрою - правовою державою на основі представницької демократії, В якому воля більшості і здатність обраних представників здійснювати владу обмежені в ім'я захисту прав меншості і свобод окремих громадян. Ліберальна демократія ставить своєю метою рівне забезпечення кожному громадянину прав на дотримання належних правових процедур, приватну власність, недоторканність особистого життя, свободу слова, свободу зборів і свободу віросповідання. Ці ліберальні права закріплені у вищих законах (таких, як конституція або статут, або ж у прецедентних рішеннях, винесених вищими судовими інстанціями), які, у свою чергу, наділяють різні державні та громадські органи повноваженнями з метою забезпечення цих прав.
23. Назвати та охарактеризувати типи авторитарного політичного режиму.
Авторитарний режим- режим, у якому порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність, коли влада зочереджується в руках невеликої групи людей або одної особи, коли забороняється легальна діяльність політ.партій і громадських орг-ціях, що знаходяться в опозиції. Авторитарний режим може бути двох видів: • революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку; • стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.
24. Розкрити поняття тоталітаризму: його ознаки, форми.
Тоталітаризм- форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо. Етапи тоталітаризму:революція (державний переворот);консолідація влади; усунення опозиційних партій і незалежних фракцій;усунення очевидних і вигаданих ворогів; зосередження влади у руках вождя.
25. Дати визначення поняття влади як суспільного явища.
Влада з’явилася з виникненням суспільства і буде в тій або іншій формі завжди супроводити його. Влада необхідна передусім для відтворення людської природи. Формування влади зумовлено необхідністю суспільного виробництва, яке немислеме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми.
26. Розкрити визначення політичної влади
Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями за допомогою правових і політичних норм. Політична влада здійснюється на трьох рівнях:державою;політичними партіями та громадськими обєднаннями;органами місцевого самоврядування. Характер примусу
насильницький примус;узаконений;правовий. Легітимність влади:традиціна політична влада — визнає владні інститути у відповідності до усталених традицій;правничо-раціональна — визнає владні інститути у відповідності до чинної Конституції;раціонально-цільова — визнає владні інститути у відповідності до їх доцільності та ефективності їх функціонування;харизматична — визнання виключної ролі політичного лідера;національно-патріотична — визнання символів, ритуалів, успадкованих від попередніх політичних утворень.
27. Охарактеризувати бюрократію як феномен влади і управління
Бюрокрáтія— адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність. Для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів. Основні принципи бюрократії (за Максом Вебером) Функціональна компетентність (посади займаються тільки за даним принципом, за компетентністю);Принцип бюрократичного авторитету
(найсуворіше дотримання бюрократичної ієрархії);.Принцип формалізму(підпорядкування правилам, інструкціям, які чітко зафіксовані й визначені);. Принцип «без гніву й пристрасті» (виключення емоційного аспекту взаємодії);.Принцип професіоналізму (відповідність вимогам професійної кваліфікації.);Принцип корпоратизму (духовна близькість, збіг поглядів та відстоювання інтересів корпорації, тобто єдиного цілого).
28. Дати характеристику поділу влади. Тріада влади.
Влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:- представницьку,- законодавчу,- фінансову,- засновницьку,- контрольну.Виконавча влада -- влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер. Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя. Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. основні функції судової влади:• охоронна (охорона прав);• функція правосуддя (захист, відновлення прав);• контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).
29. Розкриття поняття «політична партія».Еволюція партій.
Політична партія — це добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.Функції партій1. Представництво інтересів. Партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. 2. Комунікативна функція. Партія функціонує як засіб для вираження і поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку.3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне державне керівництво. 4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. Політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики.5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності або протидії .Еволюція партій. Комунізм. ознаки: -виключне панування суспільної власності на засоби виробництва; управління в економіці, спрямоване на максимізацію виробництва та кількісні показники; декларована рівність умов; -прагнення нівелювати будь-які відмінності між соціальними класами, групами, а також націями. Демократичний соціалізм.Принципи: свобода, соціальна справедливість та солідарність.Лібералізм. Наголошує на нерозривності свободи індивіда та його соціальної відповідальності перед суспільством, обстоює існування правової держави та необхідність верховенства в ній закону.Консерватизм. Сповідує недоторканість приватної власності, розглядаючи її як передумову досягнення особистої свободи і збереження соціального порядку, принципи вільної конкуренції та необхідність мінімального державного регулювання економіки.Націоналізм. Усвідомлення соціальною спільнотою своїх спільних національних ознак на підставі етнічної, культурної, релігійних приналежності, а також уявлень про спільні походження, територію мешкання, мову та своєрідну специфіку психології та рис характеру членів цієї спільноти.Фашизм. Тотальний контроль з боку партійної фашистської еліти над суспільним і особистим життям громадян; знищення демократичних прав і свобод; залежність індивіда від інтересів і потреб нації, соціальних мас, заздалегідь визначених фашистським керівництвом. Неофашизм. Різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.
30. Типологізувати партії
В основі типологізації партійних систем лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо;2) такі, що відіграють провідну роль формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають дргорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненність);3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій;4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні;7) націоналістичні та полікультурні;8) релігійні та світські;9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні;10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі (можуть бути застосовані й інші критерії та теоретичні підходи для визначення “історичних типів” партійних систем, як і політичних систем в цілому, наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства).