Вступ 3
Глава І. Фінансовий контроль держави 10
1.1 Фінансовий контроль як економічна категорія 12
1.2. Сфери фінансового контролю 14
1.3. Класифікація фінансового контролю 15
Глава 2. Суб’єкти фінансового контролю: організації та органи влади, їх характеристика 19
2.1 Види фінансових органів 19
2.2 Міський фінансовий відділ України 21
2.3 Організація та органи фінансового контролю 25
2.4 Контрольно-ревізійна служба. 43
Загальні висновки 50

Вступ

В системі державного управління важливе місце посідає фінансовий контроль, який є частиною загальнодержавного контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності молодої держави України. Держава переходить до ринку, змінюються форми власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більш соціальної спрямованості, що вимагає все більше і більше коштів. Тому держава повинна ощадливіше використовувати завжди обмежені фінансові ресурси, що вимагає суворого обліку і контролю.
Фінансовий контроль відиграє роль фактора подальшого розвитку ринкових відносин. З його допомогою закріплюється самостійність підприємницької діяльності, забороняється втручання з боку держави у внутрігосподарську сферу відповідних підприємств, організацій, приватних осіб. З другого боку, розпочатий процес приватизації, створення комерційних структур, ріст підприємницької діяльності громадян і відсутність чіткого законодавства породжує такі негативні явища, як корупцію, мафіозні угрупування, разного роду зловживання. За таких умов сфера фінансового контролю природньо розширюється, він виступає засобом забезпечення законності і фінансової дісципліни, запобігання правопорушень. З його допомогою виявляються правопорушення і притягаються до відповідальності винні особи.
Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів — у цьому завданні і одне з особливих призначень фінансового контролю.
Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів і раціональному, доцільному, найбільш ефективному ощадливому їх використанні. На практиці здійснения фінансового контролю має прояв у перевірці фінансових планів підприємств, установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку, платежах у бюджет. Фінансовий контроль включає перевірку режиму економії, доцільності використання власних і бюджетних коштів, обігу, використання і збереження матеріальних цінностей, використання різних фондів, кредитів тощо.
Так як вся фінансова діяльніять у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансовго контролю у кінцевому рахунку є забезпечння виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але й бути доцільною. Таким чином в перевірці законності і доцільності проявляється суть фінансового контролю.
Тому фінансовий контроль можна визначати як діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і звязаних з цим матеріальних цінностей.
Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Питання фінансового контролю знайшли свій вираз в законах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, інструкціях та наказах Міністерств, статутах та інших актах, які регламентують правові положення державних органів, громадських організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування. За останній час прийняті закони: Про державну податкову службу України, Про місцеві Ради і місцеве і регіональне самоврядування, Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні, Про аудиторську діяльність, які вміщують норми, регулюють контрольні повноваження компетентних органів.
Виходячи з визначення фінансового контролю (як особого різновиду функцій органів державного урядута державного управління по формуванню та виконанню певних грошових фондів), вірного щодо усіх формацій, в яких має місце, та в той же час невірного щодо кожної з них, оскільки воно дано без рахунку в кожному конкретному випадку пануючих суспільних умов, що впевнюються відносинами виробництва, розглянемо історію фінансового контролю. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшов тривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичних формацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинах рабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв’язку із збиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення в загальних економічних зв’язках натурального господарства та характеризуються свавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненні та здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлегливості, що просякають всі соціальні верстви в рабовласницьким та феодальному суспільствах, культ “кулачного” права створювали сприятливу об’єктивну основу щодо розквиту різноманітніших “контрольних” форм діяльності збирників державних податків. Типовим явищем щодо рабовласницька та феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише в період Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравал Римський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час її розквиту з’явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином по лінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи, так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського менату) та фіск (казна імператора). Однак стягання податків здійснювалось дуже невпорядкованими методами. Важливішою його формою була відкупа.
Це мало своїм наслідком існування повного свавілля при стягненні податків, оскільки публікани (відкупники), здобув від держави за певну платню право збирати податки, не забували при цьому й власних інтересів. Грошові видатки держави, які здобули деякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементи фінансового контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були досить незначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не за рахунок державних коштів, а за рахунок різноманітних поборів з населення. З Занепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементи фінансового контролю зникли, так як імператори, захопив владу, розглядали казну як свою власну та абсолютно довільно витрачали кошти. У зв’язку з появою римської імператорської наймитницької армії зростали податки з населення, збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідсі під впливом величезного фінансового свавілля посилювався тиск, що було одним з істотних факторів, які прискорили погибель Римської імперії” .
Таким чином, розвиток фінансового контролю в рабовласницької формації діялся значно повільніше, ніж фінансів. Фінансове свавілля зіграло велику роль в загибелі цього засобу виробництва.
В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсемісно. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв’язку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах — центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою арміею, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілостною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у зв’язку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з існуючими елементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть в містах, де грошове господарство і фінанси були розвинути сильно, мобілізація коштів на основі системи відкупів та примитивних розкладочних зборів відрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над грошовими ресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім в силу таких обставин. Державна казна не відрізнялась від казни голови держави, та монархі розпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. В мобілізації державних податків переважали розкладочні податки, які породжували свавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” також приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обов’язків збирачів рент в сеньорії на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчувая наданням відкупів окремим національністям чи містам. Звідсі стає зрозумілим потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежал би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад, встановлення всякого роду сінекур тощо. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніж фінансовий контроль.
Прийшовши до влади, буржуазія створює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни голови держави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, що спирається на чотирі правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовах буржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тільки не основі постанови парламенту. Во Франції це же право було закріплено в часи буржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступово привласнювали собі право ветування видатків. В Англіі розвиток бюджетного права почался з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військові видатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890 року, коли всі видатки бюджету стали об’єктом обговорення та затвердження парламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільному листі), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епоху вільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю уряду потребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласністі та реальності бюджету. Отже, в умовах капітализму виникає розпоширена фінансова система, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З’являються безпосередні суб’єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії — Головний контролер та Головний платник, во Франції та Італії — Рахункові палати тощо. Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержував класовий характер та втрачал свою об’єктивність. Відсування вільних представників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло не відібразиться на ступіні дійсності цього контролю. З перехідом до імперіализму, в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансового контролю у зв’язку з розвитком державної власності, в той же час він стає все більш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичних підприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й в підприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державні підприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включались до державного бюджету всіма своїма валовими доходами та видатками. Але на початку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати проти такої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи на ініціативи підприємств, використанням кон’юнктури та прагненням виділити доходи та видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюя їх від контролю парламенту. Широкий розвиток ця политика одержала після первої та особливо після другої світових війн. В сучасний час фінансовий контроль спрямован на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхом правового регулювання.
Об’єктом цього дослідження є діяльність державних органів по забезпеченню законності, фінансової дисціплини та повноти при мобілізації, розподілу та використанні грошових коштів та пов’язаних з ними матеріальними цінностями. Предмет дослідження — види та методи державного фінансового контролю. Мета роботи — вивчити види та методи фінансового контролю держави, а також визначити його значення в сучасності. Для дослідження наданої теми використовуються теоретичні, емпіричні, методологічні методи. Емпіричні методи: догляд, анкетування, вивчення результатів діяльності людини. Теоретичні та методологічні: метод аналізу, сінтезу, індуктивного, дедуктивного умовивіду, логічний метод.
Завдання дослідження:
1. Вивчити види та методи державного фінансового контролю.
2. Визначити значення фінансового контролю в умовах ринкових відносин.
Дипломна робота складається з введення, двох глав з чотирьмя параграфами та заключення.