Вступ (3-6).
Розділ 1. Теоретичні основи теорії виховання.
1.1.Сутність процесу виховання (7-14).
1.2.Основні закономірності і принципи виховання (14-18).
1.3.Характеристика основних напрямів змісту виховання (18-40).
Розділ 2. Сутність дослідно - експериментальної роботи по вихованню дошкільників та її результати.
2.1.Констатувальний експеримент:виявлення рівнів вихованості дітей старшого дошкільного віку (41-50).
2.2.Формувальний: шляхи і засоби ефективного виховання дітей у дошкільному закладі освіти (51-59).
Висновки (60-61).
Список використаної літератури (62-64).

Вступ

Виховання – це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Духовні цінности – це основні правила людського співжиття, які слід формуватися в процесі виховання. Правила людського співжиття складаються із таких понять:дотримання усталених норм культурної поведінки;спілкування на основі добрих почуттів і взаємин; взаємна ввічливість; усвідомлення себе членом колективу і вміння добре поводитися в колективі; гуманізм, дисциплінованість, витримка, скромність, товариськість, чуйність; прагнення до корисної діяльності, працьовитість; дбайливе ставлення до речей; позитивна мотивація власної трудової діяльності; повага до праці товаришів і дорослих; бережливе ставлення до природи, шана до землі-годувальниці тощо.
Стрижнем усієї системи виховання є його зміст. Він визначений чинними програмами виховання дітей дошкільного віку, Базовим компонентом дошкільної освіти,Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття"), які орієнтуються на виховання цілісної особистості, здатної до самовираження.
Думку про людину складають не з того, як добре вона знає моральні норми і говорить про них, а з того, як вона діє згідно з ними, як реально чинить у тих чи інших випадках.
Виховання в широкому соціальному розумінні- це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Копи говорять "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому розумінні слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, чи, навпаки загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.
Виховання в широкому педагогічному розумінні — це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні — це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі дітей.
Виховання у гранично вузькому розумінні — це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."
Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом іагальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.
"Все, що йде поза рами нації, — застерігав І.Я.Франко у праці "Поза межами можливого", — се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".
На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулюються в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини: а)організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, «воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С.Вигодський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.
Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі.
Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток
дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє протягом сторіч,
починаючи з афінської системи виховання, де ій народилося розуміння
гармонійності людини (калокагатія -ідеал фізичної і моральної
досконалості). В епоху Відродження філософом Рейс Декартом до терміну ''гарантії" було додано ідею всебічного розвитку. Так склалася концепція
ідеалу розвиненої людини.
Визначення мети і завдань виховання має велике теоретичне і практичне значення. "Що сказали б ви про архітектора, писав К.Д.Ушинський у відомій праці "Людина як предмет виховання", — який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам своєї виховної мети... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право запитати вихователя, якої мети він добивається в своїй діяльності, і вимагати на це питання якісної й категоричної відповіді".
Мета- удосконалення виховного процесу у дошкільному закладі освіти.
Об”єкт- старша дошкільна група, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив.
Передмет- процес виховання дітей старшого дошкільного віку.
Завдання:
-вивчення теоретичних джерел дослідження;
-визначення причин невихованості дітей;
-виявлення критеріїв і рівнів вихованості старших дошкільників;
-визначення оптимальних заходів підвищення якості виховного процесу у старшій групі дошкільного закладу.
Методи - теоретичні: вивчення літературних джерел, державних документів, педагогічної періодичної преси; практичні: педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, бесіди, аналіз документів виховного процесу, якісна і кількісна обробка данних.
Основними напрямками всебічного розвитку особистості є: моральне, розумове, трудове, естетичне й фізичне виховання. Людина, підкреслював А.С.Макаренко. не виховується частинами. Через це кожна складова частина виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети.
На жаль, сьогоднішня система освіти не має ще орієнтовної програми виховної роботи, а тому вона зводиться в основному до набору безсистемних виховних заходів, які мають стихійний характер.
Структура - вступ, теоретичний розділ, практичний розділ, висновки, список використованої літератури.