Вступ 3
1. Документознавство як наукова дисципліна 4
2. Розвиток документознавства у 60-80 рр. Хх ст. 8
3. Стан та перспективи документознавства на сучасному етапі 11
4. Джерела в документознавстві 13
5. Місце документоведення в системі наук 16
Висновки 21
Використана література 24

Вступ

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування.
Перед тим як перейти до більш детального вивчення питання становлення документознавства, слід висвітлити й ті умови, що передували його виникненню.
З далеких часів дійшли до нас різні види документів за допомогою яких можна дослідити історію розвитку суспільства в цілому, його окремих елементів або напрямків розвитку. Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Існує думка, що саме потреба у складанні різних документів і викликала появу писемності, як засіб збереження різного виду інформації (торгівельних, державних угод тощо).
Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.
Документ – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових систем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі.
Поняття „документ” існує дуже давно і з точки зору гносеології нараховує вже кілька століть. Існує дуже багато визначень даного поняття. Слово „документ” (від лат. Documentum – взірець, доказ, свідоцтво) походить від дієслова „docere” – вчити, навчати.
Корені цього слова походять від індоєвропейської прамови, де вона мало значення жесту простягнутої руки, пов`язаного з передачею, прийомом, або отриманням чого-небудь.
За іншою версією, слово “dec”, походить від числа десять, що символізує кількість пальців у двох простягнутих долонях.
Поступово корінь “dec” було замінено на “doc” в слові “doceo” – вчу, навчаю, від якого були утворені слова “doctor” – вчений, “doctrina” – вчення, “documentum” – той, що вчить, повчальний приклад.
Поняття документу широко використовується в різних сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одне або кілька своїх власних визначень даного поняття у відповідності до специфіки тих об`єктів, яким надається статус документу. Звідси й багатозначність (полісемічність) цього поняття, що ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документо-комунікаційної галузі.
Систематизація, узагальнення різних значень, що включає поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і уніфікація всіх процесів, що пов`язані з документуванням, вдосконалення методів та способів документування – ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.

Використана література

1. ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-07-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.
2. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.
3. Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. – М.: Наука, 1973. – 256 с.
Зиновьева Н. Б. Документознавство: Учебно-методическое пособие. – М.: Профиздат, 2000
4. Илюшенко М.П. История делопроизводства в дореволюционной России: Учеб. пособие. М., 1993.
5. Илюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документознавство: Документ и системы документации: Учеб. пособие. М., 1977;
6. Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документознавство. Документ и системы коммуникации. – М.: МГИАИ, 1977. – 132 с.
Исаев Г.Н., Фрайтаг Ю. Документальные источники научной информации (Теоретические основы): Учеб. пособие. М., 1996.
7. История делопроизводства в СССР: Учеб. пособие. М., 1974.
8. Каштанов С.М. Русская дипломатика. М., 1988;
9. Кушнаренко Н.Н. Документознавство: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Т- во «Знання», 2000, - 460 с.
10. Ларин М.В. Управление документацией и новые информационные технологии. М.: Научная книга, 1998.
11. Организация работы с документами. М.: ИНФРА-М, 1998.
12. Развитие советского документоведения (1917-1981). М.: Главархив, ВНИИДАД, 1983.
13. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М.: Политиздат, 1991;
14. Сокова А.Н. Документознавство как научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческой деятельности. М., 1986. С.5-30;
15. Швецова-Водка Г.М Типологія документа: Навч. посіб. для студ. Ін-тів культури / Рівн. держ.ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.
16. Янковая В.Ф. Русское делопроизводство в сборниках образцов документов конца 18 – начала 20 в. // Советские архивы. 1989. № 4. С.23-31.