Справедливість. Що таке справедливість?

Іноді нам здається, що життя таке несправедливе. Що воно забирає в нас все хороше, натомість дає нам лише погане. Здається, що хтось зверху безжально знущається з нас. Грається з нами як немовля з іграшковими солдатиками. Іноді навалюється така купа проблем, що нерви починають вже невитримувати.
З'являються думки, чому все так. Чому життя йде так несправедливо? Чому нікчемним людям дається все, а тим, хто справді чогось заслуговує - нічого. Чому при спробі змінити це на краще ми потерпаємо фіаско. Невже це світ так запрограмований, щоб, як на зло, бути несправедливим. Думки про це інколи так засідаються в розумі, що про щось інше неможливо і думати. Хочеться добиватися справедливості. Хочеться рватися в бій. Але в кого добиватися справедливості? Проти кого лізти в бій? Позбавити світ якоїсь нікчеми і взяти за це на душу гріх, і стати такою ж нікчемою? І це не вихід! Починаєш замислюватись, і розумієш, що виходу взагалі нема. Від цього відчуваєш себе безпорадним як диття, яке при такій безпорадності починає рюмсати, аби добитись уваги і допомоги від дорослих. Але нам і ридання не допоможе. Ми вже самі дорослі. Нема вже кому відгукнутись на наш плач. Від цих думок душу починає взагалі розривати на шматки. Здається, що ці роздуми в голові досягнуть такого апогею, що вона від цього просто вибухне. Нема виходу, нема порятунку, нема надій. Але чому? За які провини? Чому життя так несправедливо до нас ставиться? Хочеться стати і прокричати на весь дух "Чому?"...
Проте, не все є таким, як нам здається. І життя не є таким жахливим і несправедливим. Воно є найчеснішим судом, а тому вирок дає завджи той, який ми заслуговуємо. Хто повинен бути наказаний, той буде, якби він добре перед тим не жив, і як би не насолоджувався життям. А тих, хто заслуговує на щастя, воно необхідно знаходить. Хто заслуговує на винагороду, воно нагороджує. Хто вартий буде перемоги, той здобуде її навіть після сотні дрібних поразок, проте величну і неповторну, яку вже ніщо не затьмарить. Розумієм, що це не диття керує нашим життям, лишень для розваги, а справедливий арбітр, який дає нам змогу спочатку самим себе проявити в цьому житті, самим нагородити себе доблестю, чи зпаскудити себе. Цей непідкупний суддя вчить нас жити. І усвідомити це, ми нарешті чуємо його свисток. Свисток, після якого нарешті порушники правил отримують свої штрафні, а ті, хто їх доблесно дотримувався, отримують дострокову перемогу. І тоді нам вручається той, так довго очікуваний кубок, цей приз, що винагороджує наше життя. Який ще раз дає нам змогу усвідомити красу нашого життя. І тоді нарешті з'являється віра. Віра, що все так як має бути, і не може бути поінакшому. Рано чи пізно. Справедливість все ж настає. Життя іде по справедливості. Все по справедливості.