Реферат
1. РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 НЕОБХІДНІСТЬ І ЗАВДАННЯ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ
1.2 ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2 Види та методи
3 Національний банк України
3.1 Організаційна структура НБУ
3.2 Функції НБУ
Висновок
Додатки

Вступ

Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і знаходить своє вираження у впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо визначених задач суспільного відтворення.
Державне регулювання комерційних банків – це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.
У банківській системі України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і служить основним суб'єктом державного регулювання функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити їхню діяльність у відповідність із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної грошово-кредитної політики.

Комфортное пребывание и правильное питание — одно из немаловажных составляющих лечения. Медицинский центр КЛИОМЕД г. Харьков готов обеспечить нашим пациентам уют и внимательное отношение персонала. Специалисты помогут разобраться с любой проблемой, независимо от причины Вашего обращения. Направят для дальнейшей диагностики и лечения к соответствующему специалисту.

Висновок

Згідно Закону України "Про Національний банк України", ст. 1 банківське регулювання є однією із функцій НБУ, яка полягає в створенні системи норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства. Під банківським наглядом Закон розуміє систему "контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку." [1] Схоже визначення цілей банківського нагляду дає стаття 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність". В абзаці 6 також вказується, що НБУ "застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності".[2] Вітчизняні науковці в загальному притримуються вищезгаданих законодавчих положень. Розбіжності виникають насамперед при відмежуванні понять банківського регулювання та нагляду.
Зокрема, підручник за авторством В. Міщенко та низки інших авторів під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази, тобто розробку та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків, а також ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Банківський нагляд визначається ж як "моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їх установ, діяльності банків, реорганізації та ліквідації банків". Для цього орган нагляду має повноваження застосувати до банків примусові та непримусові заходи впливу. [3].
О. Любунь та інші визначають банківське регулювання як систему заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків та запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі. Основною метою банківського нагляду вважається своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.[4]
О. Орлюк підтримує законодавчо визначене поняття банківського нагляду, та визнає, що терміни "банківське регулювання" та "банківський нагляд" належать до (різних) взаємодоповнюючих видів діяльності. Подає банківське регулювання як одну із форм державного управління, що становить собою систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, а також попереджає дестабілізуючі процеси в банківському секторі.[5]
В. Грушко та інші розуміють під банківським наглядом насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; їх реорганізації та ліквідації. При цьому, регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд в розумінні В. Грушка та інших тісно переплітаються [6].
Н. Роговая приходить до висновку, що "державне регулювання банківської діяльності містить такий компонент, як нагляд, оскільки воно неможливе без контролю" [7].
О. Хаб’юк розуміє під банківськім регулюванням формування застосування державою заходів впливу на банківську сферу для досягнення державних цілей (забезпечення грошового обігу, стабільність банківської системи, уникнення монополізації, усунення недоліків міжнародної діяльності банків тощо). Складовою цього поняття вважається поняття банківського нагляду, яке визначається як контроль (моніторинг) за діяльністю банків та застосовування заходів впливу в разі порушень законодавства, а також нормотворча діяльність органів нагляду.[8] Західний науковий світ, в основному, не розмежовує цих понять, а використовує їх здебільшого як синоніми.