Освітній портал MyReferatik

Задача 1

Приватне підприємство „Піцца” замовило у торгового підприємства „Лінда” чотири газові плити виробничої марки „Елліс-118” на умовах сплати в 5-ти денний строк з дня надходження товару.
В передбачений договір термін ПП підприємство „Піцца” одержало від „Лінди” 4 коробки з упакованими газовими плитами, в яких згідно з пакувальним листом, що входив до складу передбаченої договором товаророзпорядчої документації, мали бути упаковані газові плити марки „Елліс-118”. Відкривши тару, покупець виявив, що в даних коробках містяться плити виробничої марки „Елліс-128”, які за своїми експлуатаційними якостями не влаштовують покупця.
Підприємство „Піцца” звернулося до відправника, т.т. підприємства „Лінда” з вимогою в 10-ти денний термін з моменту одержання претензії замінити надіслані газові плити на ті, що передбачені договором. Відправник відмовився виконати вимогу одержувача товару, мотивуючи тим, що газових плит виробничої марки „Елліс-118” підприємства „Лінда” в своєму розпорядженні не мало і не має. Отже звинувачення щодо передачі товару неналежного асортименту є необґрунтованим.
При цьому відправник зажадав оплати переданого товару , як це передбачено договором.
Підприємство „Піцца” не виконала вимоги щодо сплати товару, залишивши претензію підприємства „Лінда” без відповіді. Підприємства „Лінда” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з підприємства „Піцца” вартості переданого товару і передбачених господарським договором штрафних санкцій.
Хто правий в даній ситуації. Вирішіть справу по суті.
Відповідь на завдання 1.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ст. 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Тобто, ми бачимо, що відповідно до умов задачі торгове підприємство «Лінда» не виконало зобовязання по відношенню до ПП «Піцца».
Відповідно до ст. 672 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.
Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.
Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.
Таким чином відмітимо, що ПП «Піцца» вчасно попередила торгове підприємство «Лінда» про недоліки товару. Тому правий в цій ситуації ПП «Піцца»і позов торгового підприємства «Лінда» не буде задоволений.

Задача 2

Комунальне підприємство "Київтрансремонт" (в подальшому викладі іменується як покупець) 17 березня 2002 року звернулося з листом за підписом директора і головного бухгалтера підприємства до Білоцерківського шинного заводу "Россава" (в подальшому іменується як продавець) про відпуск протягом трьох місяців рівними партіями 900 шт. шин для вантажних автомобілів за ціною 117 грн. за штуку. В листі зазначалось, що прийняття товару мало відбуватись зі складу продавця, оплата мала здійснюватись протягом трьох днів від передання товару. На таких умовах продавець передав покупцеві в день подання листа 300 штук шин.
Відповідь 1
При зверненні покупця за наступною партією шип продавець зажадав плати за товар в розмірі 153 грн. за одну штуку, оскільки змінилась показники, що впливають на собівартість товару. (зросли тарифи на електроенергію та комунальні послуги).
Покупець відмовився від прийняття шин за підвищеною ціною і звернувся з претензією до продавця з вимогою передати решту товару за ціною, обумовленою в зазначеному листі, тобто виконати договір на умовах, прийнятих продавцем.
Продавець відмовився задовольнити претензійні вимоги покупця, мотивуючи свою відмову тим, що договір не був укладений.
Чи обгрунтована в правову аспекті вимога продавця?
Чи був у даному випадку укладений договір? Якщо має місце договір, то яка його видова характеристика?
Якими нормами права мали керуватися учасники даних відносин?
Відповідь 2.
Необхідно відмітити, що відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до умов задачі, ми бачимо, що ціна була вказана чітко, тому змінити її не можна.
Таким чином ми бачимо, що вимога продавця є необгрунтованою і не правомірною.
Крім того необхідно зазначити, що відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. А також відповідно до ст. 297 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Також відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Таким чином, відповідно до вказаного законодавства договір буде вважатися укладеним і повинен регулюванитися цивільним та господарським законодавством України. А також необхідно відмітити, що продавець вчинив неправомірно.

Задача 3

За справою Жудрової до Жудрова про стягнення аліментів на утриманні дитини, відповідача позов не признав, посилаючись на те, Жудрова сама пішла від нього і, не дивлячись на всі вмовляння, не хоче повертатися. Зі своєї сторони відповідач заявив, що не заперечує необхідності утримувати сина, але лише при умові, що дружина до нього повернеться. В підтвердження того, що він добре відносився до жінки і віддавав їй в період спільного проживання всі гроші, Жудров просив допитати сусідок по квартирі Ситкіну і Пярину.
– Чи мають правове значення факти, що приведенні Жудровим для обґрунтування своїх заперечень.
– ким встановлюються факти, що підлягають доказуванню.
Рішення
1. Для визначення, чи мають правове значення факти, що приведенні Жудровим для обґрунтування своїх заперечень, необхідно зазначити таке.
Відповідно до ст. 105 Сімейного кодексу України (СК):
1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 106 та 107 цього Кодексу.
2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.
3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
За ст. 110 СК:
1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружя або дитини.
3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.
5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
Таким чином, кожен з подружжя має право на розірвання шлюбу в односторонньому порядку.
Відповідно до ст. 180 СК батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Тому, якщо, наприклад, дитина проживає в опікуна, суд не може присудити аліменти лише з матері, надавши їй право регресу до батька.
Обов'язок утримувати дитину не залежить від віку батьків.
3. Визнання батьків (чи когось із них) недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати дитину. У цій ситуації аліменти стягуватимуться з їхньої пенсії чи іншого доходу на загальних підставах.
Реєстрація шлюбу з дитиною не робить її повнолітньою, а отже, не є підставою для припинення аліментного обов'язку щодо неї.
У разі засудження матері, батька до позбавлення волі, ця обставина не припиняє їхнього аліментного обов'язку, але може ускладнити можливість його добровільного чи примусового виконання.
Смерть матері, батька або оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок утримувати дитину. До спадкоємців ні за законом, ні за заповітом аліментний обов'язок перейти не може.
Якщо на спадкоємця матір'ю чи батьком дитини було покладено обов'язок виплачувати їй зі спадщини певну грошову суму, цей обов'язок, як уже зазначалося, не є аліментним, а таким, що виникає на підставі заповідального відказу.
У разі зникнення дитини, визнання її безвісно відсутньою виконання рішення суду про стягнення аліментів має бути зупинене.
Смерть дитини, оголошення її померлою припиняє аліментний обов'язок батьків.
Таким чином, можна вважати, що пояснення Жудрова не можуть бути прийнятими в суді, оскільки утримувати неповнолітню дитину є обов'язком батьків, який може бути припинено лише зі смертю дитини в неповнолітньому віці.
2. Відповідно до ст. 60 ЦПК:
1. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задача 4

Герасимов взяв у борг у свого родича Федорова 170 грн. І видав останньому розписку. Через півроку Федоров подав в суд позов про стягнення з Герасимова 170 грн. В судовому засіданні виявилось, що дійсна розписка Герасимова позивачем втрачена, однак відповідач не заперечував отримання від Федорова 170 грн. Районний суд відмовив Федорову у позові, оскільки ним не були надані письмові докази.
– Чи правильно поступив суд?
– Яке доказове значення має визнання сторін?
Рішення
1. Відповідно до ст. 57 ЦПК:
1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Таким чином, відмова суду у прийнятті позову на підставі того, що відсутні письмові докази є безпідставною, оскільки закон визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
2. У змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. У юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Такий поділ є неправильним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза процесуальними нормами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, що мав місце поза цивільним процесом. Визнання у суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому процесуальному порядку і процесуальній формі, тому є не судовим визнанням, а визнанням у цивільному процесі. Підтвердження фактів, що входять у обов'язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і позасудове не має підстав.
ЦПК України відоме визнання фактів (обставин) (ч. 1 ст. 61) і визнання позову (ст. 31). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову – лише відповідачем. Оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з .елементів позову може бути об'єктом визнання. Процесуальним наслідком визнаного у цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому не виключається доказова діяльність, спрямована на встановлення інших фактів підстав вимоги і заперечення сторін у справі.
Визнання стороною у цивільному процесі факту не є для суду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт встановленим або прийняти відмову сторони від визнання у попередньому засіданні обставини, якщо буде встановлено, що визнання не відповідає дійсним обставинам справи, порушує чиї-не-будь права й законні інтереси, зроблено під впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання істини. У такому випадку сторона має продовжити доказову діяльність на підтвердження цього факту (ст. 178 ЦПК України).
Визнання факту може бути без застереження (просте) та із застереженням (кваліфіковане), але завжди є безумовним.

Задача 5

Позивач Комаров подав позов про поділ кімнати. Відповідач – домоуправління – представив суду висновок інспектора про технічну неможливість поділу спірної кімнати. Оскільки у справі вияснилась заява позивача про призначення експертизи, то суд вирішив признати висновок інспектора як висновок експерта.
– Чи правильно поступив суд?
– Для встановлення яких фактів призначають експерта?
– У чому відмінності між висновком експерта і показаннями свідка?
Рішення
1. На заяву осіб, які беруть участь у справі, суд може покласти проведення експертизи у відповідній судово-експертній установі і доручити її конкретному експерту (ч. 4 ст. 143 ЦПК України).
Проведення експертизи може бути доручено як фахівцям відповідних установ, так і іншим фахівцям, будь-якій особі, яка володіє необхідними знаннями для надання висновку. Експертами може бути призначено кілька осіб. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 р. № 8 судова експертиза у цивільних справах здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, а також на підприємницьких засадах на підставі дозволу (ліцензії) або за разовими договорами громадянами, за наявності у них свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю, виданого Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їх повноважень.
Таким чином, висновок інспектора може бути визнаний висновком експерта лише за наявності в останнього відповідних повноважень – дозволу (ліцензії) або за разового договору.
2. За визначенням ч. 1 ст. 53 ЦПК України експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи і дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються її спеціальних знань.
Експертами є особи, які мають спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла і залучаються судом до участі в цивільному процесі з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вони повинні мати не лише спеціальні знання, а й бути спеціалістами високої кваліфікації, авторитетами у конкретній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла.
Експертиза – це дослідження на вимогу суду поданих ним об'єктів, яке провадиться експертами, які мають спеціальні знання, на науковій основі з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Здійснюється воно у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів. Отже, висновок експерта – докладний опис проведених експертом досліджень, зроблених у результаті них висновків та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом (ст. 66 ЦПК України).
Питання про необхідність застосування спеціальних знань для одержання даних про факти, необхідних для вирішення справи, і обов'язкове призначення експертизи вирішує суд на заяву осіб, які беруть участь у справі (статті 143, 145 ЦПК України). Спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи у цивільному процесі, вважаються такі, що не належать до правових знань, загальновідомих узагальнень, які випливають з досвіду людей, тобто такими, якими володіє лише вузьке коло фахівців. За змістом спеціальні знання різноманітні, тому в цивільному процесі застосовуються різні види експертиз: медична, економічна, екологічна, бухгалтерська, технічна, криміналістична, графічна, біологічна тощо.
3. Висновок експерта є результатом наукової роботи спеціаліста в певній галузі, тоді як показання свідка є викладом відомої інформації щодо обставин справи.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.03р.
4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.
5. Велоконєв В. Розподіл обов'язків по доказуванню в цивільному процесі // Право України. – 1996. – № 9.
6. Грінченко А. Д., Шульженко О.О., Нагорний Г.М. Практика використання в цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 3.
7. Домбругова А. Загальні положення про купівлю-продаж за новим ЦКУ // Юридичний вісник України №48, 49, с.14
8. Домбругова А. Наслідки порушення вимог щодо форми угод // Юридичний вісник України , № 7, с. 14
9. Захарова О.С Докази та доказування а справах, що виникають із шлюбно-сімейних правовідносин. – К., 1995.
10. Коваленко А.Г. Институт доказывания в гражданском и арбитражном судопроизводстве. – М., 2002.
11. Козлов А.С. Актуальные проблемы теории доказательств в науке гражданского процесса. – Иркутск, 1980.
12. Комаров В.В. Доказування та докази в цивільному судочинстві. – X., 1991.
13. Молчанов В.В. Собирание доказательств в гражданском процессе. – М., 1991.
14. Омельченко М.П. Докази і доказування як процесуальні засоби встановлення об'єктивної істини по цивільній справі. – К., 1996.
15. Решетникова Н.В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопроизводстве. – М., 2000.
16. Таньков С. Істотні умови договору: сучасний погляд на стару проблему. // Юридичний вісник України №35, с.8, №36, с.8
17. Треушников М.К. Судебные доказательства. – М., 1997.
18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина. – 928с.
19. Цивільне право України у 2-х ч. / За ред. Підопригора О.А., Бобрової Д.Б. – К.: Вентурі, 1996.
20. Цивільне право України / За ред. Дзери О.В. – К.: Юрінком Інтер 2002.
21. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. – 624 с.