Вступ 3
1. Поняття та сутність строків в цивільному процесі 5
2. Види процесуальних строків в цивільному процесі 8
3. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства 14
4. Процесуальні строки та проблема законної сили судового рішення 21
Висновок 25
Список використаної літератури 28

Вступ

Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права.
Як справедливо відмічають фахівці, в останні роки в правовій системі України відбуваються кардинальні зміни. Основою цих змін була ще Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р., а в наступному - Конституція України 1996 року, яка поклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя та цивільного судочинства.
Немало важливіших змін в конструкцію майбутньої моделі цивільного процесу було внесено в наступний період. Особливо це стосується змін, внесених Законом України від 21.06.2001 року, пов’язаних з введенням процедури апеляційного та касаційного оскарження та ліквідуванням перегляду судових рішень в надзорному провадженні. Не введення цих змін, спричинило б виведення судової системи України за межи конституційного простору в подальшому.
Не менш важливою подією стало прийняття Закону України "Про судоустрій" від 7.02.2002 року, який фактично визначив нову структуру судової системи України та спричинив її не тільки правотворче, але й організаційне реформування.
Наприкінець вирішальним та визначальним етапом в реформуванні системи цивільного процесу безумовно повинно стати прийняття нового Цивільного процесуального кодексу, проект якого (внесений Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради ще на початку минулого року), як відомо, зараз готується до третього читання в Верховній Раді України.
Одним з таких важливіших аспектів науки цивільного процесуального права є питання, пов’язані з використанням процесуальних строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та "якісного" розв'язання справ.
Метою даної роботи є вивчення строків в цивільному процесі.
Завданнями даної роботи є:
визначення поняття та сутності строків в цивільному процесі;
дослідження видів процесуальних строків в цивільному процесі та їх обчислення;
досліждення способу застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства;
роглядання залежності законної сили судового рішення від процесуальних строків.

Висновок

Як вже згадувалося вище, згідно з діючим законодавством України про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях у тому числі цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, держави.
Загальновизнане визначення правосуддя зводиться до того (про що теж вже згадувалося), що це – одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав та свобод людини шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади різноманітних категорій справ за правилами, встановленими відповідними процесуально-правовими галузями права.
Виходячи з єдності судової влади та правосуддя можливо стверджувати, що правосуддя - форма реалізації судової влади. Судова влада як влада, перш за все, державна окрім як у правосудді не повинна мати більше свій прояв.
Виключність, як характерна риса судової влади є своєрідним шляхом до розуміння правосуддя у правовій державі.
Як вказують фахівці, правова держава фактично з’являється тоді, коли право центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили та підкорення, та недоторканість правового статусу громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою та особистістю.
Суд повинен забезпечувати захист соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист – найвища гарантія забезпечення прав та свобод фізичних та юридичних осіб, оскільки суд займає визначене місце та положення у системі органів державної влади.
Таким чином, сутність правосуддя перш за все є в тому, що у ньому має прояв виключність судової влади у державі. Звідси зрозуміло, чому демократичні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах суспільства невід’ємно пов’язані з судово-правовою реформою та послідовним здійсненням виключності судової влади.
Але, крім виключності судової влади, у правосудді повинна втілюватися повнота судової влади. Повнота судової влади – невід’ємна якість правосуддя. Вона має вираз у тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути загальнодоступним, інакше кажучи усі громадяни повинні мати рівні можливості у використанні судового захисту своїх прав та охороняємих законом інтересів. Крім того, повнота судової влади розуміє під собою, що усі громадяни без виключення визнаються рівними перед судом. І це не тільки теоретичне положення, це – аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою та знайшла своє закріплення в міжнародно-правових актах із захисту прав та свобод людини.
Якщо виключність судової влади - це так звана генетична ознака правосуддя, яка характеризує розмежування судової влади та законодавчої і виконавчої, то повноту судової влади слід розуміти як функціональну ознаку правосуддя, визначаючу сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.
Це повною мірою стосується і здійснення правосуддя у межах цивільного процесу.
В той же час не слід забувати (і це вже згадувалося вище), що здійснення правосуддя у межах цивільного процесу – це, перш за все, формалізована відповідними правовими приписами юридична процедура. Практична реалізація вказаних вище ознак судової влади у правосудді (виключності та повноти) не можлива без належним чином відпрацьованої системи правозастосовчої практики в усіх аспектах цієї юридичної процедури, яка базується на глибокому та систематичному науковому аналізі.
Одним з таких найбільш вагомих аспектів безумовно є застосування процесуальних строків у процесі здійснення цивільного судочинства. Адже застосування процесуальних строків – це дієвий спосіб дисциплінування поведінки не тільки самих сторін цивільного процесу (або ж інших учасників процесу), але й самого суду, це один з небагатої кількість саме процесуальних (за організаційним змістом) засобів забезпечення своєчасності та правильності розгляду та розв'язання цивільних справ.
Саме тому важливо у подальшому як на правотворчому та правозастосувальному рівні (наприклад, більш чіткіше та прозоріше врегулювати у новому Цивільному процесуальному кодексі процедуру застосування процесуальних строків та наслідків їх пропущення, зробити її гнучкішою; у той же час детальніше регламентувати питання, пов’язані із застосуванням процесуальних строків, призначаємих самим судом, надати учасникам процесу можливість оскаржувати рішення суду з цього питання в окремому порядку тощо), так й на науково-теоретичному рівні (остаточно визначитися із сутністю та класифікацією процесуальних строків, питанням розповсюдження вимог процесуальних строків на суд, співвідношення процесуальних строків із строками позовної давності та іншими юридичне формалізованими строками тощо) приділяти більш детальну увагу цьому безумовно важливому аспекту цивільного судочинства.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К. 1996р.
2. Цивільний процесуальний кодекс України, зі змін, та допов./ ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
3. Закон України "Про судоустрій" від 7.02.2002 р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р., зі змін, та допов. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
5. Закон України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" від 21.06.2001р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
6. Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
7. Проект Цивільного процесуального кодексу України, прийнятий у другому читанні згідно Постанови Верховної Ради України від 2.10.2003р./ www.rada.kiev.ua
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № З від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 21.12.1990р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 05.031997р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 11.10.1985 р. "Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2.
12. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 27.09.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2001р./ www.scourt.gov.ua
13. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 19.01.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2000р./ www.scourt.gov.ua
14. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.10.2003р.// Вісник Верховного Суду.№2.2004р.
15. Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. "Про усунення тяганини при розгляді судами справ" / www.scourt.gov.ua
16. "Науково-практичний коментар ЦПК України"., ред. Тертишніков В.І. -X.: Консум.2002р.
17. Авдюков М.Г. "Судебное решение". - М.: Юридическая литература. 1985г.267 стр.
18. Бойко В. "Проблеми правосуддя в Україні та шляхи їх вирішення"// Право України.2002р.№3.
19. Вандишев В.В., Дернова Д.В. "Гражданский процесс". - СПб.: Питер.2001г.416стр.
20. Городовенко В. "Про становлення незалежної судової влади"// Право України.2002р.№9.
21. Зейкан Я.П. "Недоліки законодавчого регулювання цивільного процесу"// Вісник Верховного Суду України.№2.2003р.
22. "Гражданский процесе", ред. Комарова В.В. - X.: Одиссей.2001г.704стр.
23. "Проблемы науки гражданского процессуального права", ред. В.В. Комаров. - X.: Право.2002г.440стр.
24. "Цивільне процесуальне право України", ред. В.В. Комаров. - X.: Право. 1999р. 592стр.
25. Кравчук В. "Тактика цивільного процесу: затягування розгляду справи"// Підприємництво, господарство та право.№9.2002р.
26. Кройтор В.А. "Гражданский процесе". - X.: Эспада.2002г.288стр.
27. "Общая теория права и государства", ред. Лазарев В.В. - М.: Юрист. 1996г.472стр.
28. «Гражданский процесс», ред. В. А. Мусина. - М.: Проспект.2001г.544стр.
29. Руденко М.В. "Питання апеляційного та касаційного провадження за новим процесуальним законодавством"// Законодаство України. Науково-практичний коментар.№2.2002р.
30. "Гражданский процесе", ред. М.К. Треушникова. - М.: Спарк.1998г.544стр.
31. Червоний Ю.С, Волосатый Г.С. и др. «Гражданский процесс Украины». - X.: Одиссей.2003г.352стр.
32. Шевчук П.І., Кривенко В.В. "Касаційне проваждення в цивільних справах"// Вісник Верховного Суду України.№1.2002р.
33. Шевчук П.І. "Організаційно-правові аспекти забезпечення ефективності цивільного процесу"// Вісник Верховного Суду України.№3.2001р.
34. Шевчук П.І. "Розширення дії засад змагальності та диспозитивності при розгляді справ у суді першій інстанції"// Вісник Верховного Суду України.№3.2002р.
35. Штефан М.Й. "Цивільний процес". - К.: Ін-Юре.2001р.608стр.