Освітній портал MyReferatik

Зміст

1.Характерні риси організації на підприємстві.
2.Процес організації виробництва.
3.Роль виробництва у функціонуванні підприємства.
4.Виробнича політика підприємства.

Характерні риси організації на підприємстві.

Сломался кондиционер в авто? Станция Технического Обслуживания качественно осуществляют ремонт автокондиционеров киев, предварительно проводя высокоточную диагностику для выявления проблемы. Работая напрямую с фирмами производителями кондиционеров, компания значительно удешевляет ремонт Вашего автокондиционера.
Важливим інструментом забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємства є організаційна діяльність. Будучи функцією сусшльної праці, вона лежить в основі здійснення всіх трудових процесів на підприємстві і сама може характеризуватись як один з них. Стосовно розуміння організаційної діяльності як процесу можна побудувати загальну їі модель, придатну для використання в практичних цілях.
Загальний характер моделі слід підкреслити тому, що конкретні умови організації настільки різнорідні та специфічні, щс навіть скрупульозне розкриття суті будь-якого процесу та надзвичайно детальний опис методів, що використовуються в його окремих фазах, не можуть звільнити керівника від необхідпості їх творчої адаптації до конкретних умов. Неминуче одна і та ж організаційна проблема буде вирішуватись по-різному в межах різних систем при розбіжності в матеріальних умовах їх функціонування та положення із робочою силою.
Для визначення характерних ознак та рис організації на підприємстві відправною точкою може слугувати аналіз підприємства як системи. Відповідно надалі ми будемо розглядати підприємство як функціонуючу систему.
Організація на підприємстві — це сукупність взаємопов'язаних видів діяльності та регламентуючих рішень; направлених на створення нової системи (підсистеми) або на удосконалення вже функціонуючої в межах підприємства системи, шляхом впливу на фактори, що являють собою кадрові та матеріальні передумови розвитку.
В процесі організаційної діяльності не слід випускати з-під уваги вимоги майбутнього. Завдання, що стоять перед функціонуючою системою (підприємством), постійно змінюються. під впливом змін як в самій системі, так і в оточуючому середовищі. В цих умовах всі нові завдання, що виникають на підприємстві, можуть бути успішно вирішені тільки в тому випадку, коли людські та матеріальні фактори будуть відповідати всім змінам умов та вимог (рівень кваліфікації та досвід працівників, рівень завантаження обладнання тощо). Досягнення такої відповідності вимагає постійного регламентування діяльності підприємства, іншими словами, організації.
За своїм характером організація може бути або такою, що формується, або такою, що розвивається. У першому випадку створюється зовсім нова система, в другому — вже існуюча розвивається так, щоб функціонувати ефективніше в порівнянні з існуючою або виконувати виробничі завдання, які до того не входили в сферу її дії. Безумовно, коли організація розвивається, може виникнути необхідність створення нових виробничих підрозділів, а ті, що функціонували попередньо, дістануть подальший розвиток. Тому на функціонуючому підприємстві обидва типи виступають в єдності. Різниця між ними зберігається тільки стосовно новостворюваних підприємств.
Із наведених особливостей організації виходить, що її результатом повинно бути або створення чогось нового, або забезпечення подальшого розвитку існуючої системи (підсистеми), або підвищення її організаційного рівня.
Особливе місце серед робіт щодо організації на підприємстві належить організації виробництва, під якою розуміють раціональне поєднання в часі та просторі трьох основних складових частин — засобів праці, предметів праці та самої праці. Раціональна організація виробництва передбачає дотримання двох основних вимог: економічності та сучасності. Вони повинні бути виконані за будь-яких умов. Очевидно, що реорганізувати діюче підприємство є смисл тільки за умови, якщо воно буде працювати ефективніше, економічніше, з вищою рентабельністю, буде мати більш сучасну організацію, ніж попередньо.
Поряд із названими вимогами необхідно забезпечити здійснення також інших умов, зокрема досягнення максимальної планомірності, створення організаційної системи , здатної гнучко реагувати на зміни умов виробництва, створення оптимальної структури прийняття рішень тощо.
Організація підприємства належить до сфери діяльності керівництва. Якраз керівники підприємства мають право визначати мету організації (висувати організаційні завдання), вибирати із запропонованих варіантів організаційної концепції найбільш раціональні та контролювати хід їх реалізації. Організація завжди передбачає розподіл обов'язків між керівниками та виконавцями (апаратом спеціалістів).
Ефективність організації може досягти бажаного рівня тільки тоді, коли концепція організації передбачає використання сучасних методів, тобто, коли використовуються можливості кібернетики, обробки інформації відповідно до рівня розвитку обчислювальної техніки та коли враховуються здібності людини.
Говорити про створення чи удосконалення в результаті організації певної системи можна тільки тоді, коли рівень системи досягає або наближається до оптимального, коли в ній будуть відсутні зайві процеси, але буде все необхідне для реалізації мети системи, для оптимального використання всього виробничого потенціалу в процесах, що здійснюються на підприємстві.

Елементи та фактори організації виробництва

При вирішені організаційних питань узгодження різних цілей, а також наявних кадрових та матеріальних передумов виробничий процес може бути оптимальним тільки тоді, коли достатня увага буде приділена не тільки самим елементам організації, але й факторам, що на них впливають.
Незалежно від мети організації її елементи завжди одні і ті ж: людина, знаряддя праці, предмети праці. Ці елементи повністю співпадають з елементами, що складають виробничий процес. Будь-яке завдання (організаційна мета) може бути успішно вирішене тільки при забезпеченні належного узгодження цих елементів як в часі, так і в просторі.
На окремі елементи організації різні фактори впливають з різною інтенсивністю залежно від мети, особливостей даної організаційної системи, економічної ситуації, соціологічних умов. Склад факторів надзвичайно широкий, і тому ми зупинимося тільки на найголовніших.
1. Фактори, що впливають на людину, доцільно поділити на дві групи залежно від
того, впливають вони на людину як індивідуума чи як члена трудового колективу.
Серед перших слід виділити фактори фізіологічні, психологічні, фактори гігієни та охорони прац1. Відомо, що однаковий характер роботи може виявляти неоднакову дію на людей з різними фізичними даними. Аналогічно однакові умови позитивно впливають на людину одного психологічного складу та негативно — іншого. Дуже часто робітники з низьким рівнем культури відключають захисні пристрої, установлені на виробничому обладнанні.
Із факторів, що впливають на людину як на члена колективу, найважливіші такі: соціологічні умови в даному виробничому підрозділ1, умови оплати прац1, рівень освіти та професійної підготовки. Зазначимо, що в кожному виробничому підрозділі може існувати тільки такий розпорядок роботи, котрий можливий за даних соціологічних умов.
2. Серед факторів, що впливають на знаряддя праці, важливе значення має їх конструкція„що визначає коло робіт, котрі можна ними виконувати. Насамперед це стосується якості, точності, розмірів виробів, номенклатури продукції. Розширити або звузити склад операцій, що виконуються на даному обладнанні, можна за допомогою відповідної інструментальної оснастки. Необхідно врахувати і ще один фактор, що суттєво впливає на організацію виробництва: рівень механізації та ступінь безперервності виробничих процесів та їх побудова в просторі.
3. Серед факторів, що впливають на предмет праці„ першорядне значення має технологія виробництва. Безумовно, що технологія перебуває в залежності і від знарядь праці, котрі певною мірою визначають виробничі методи. 3 точки зору організації важливим фактором є умови складування матеріалів: умови, що не відповідають належним нормам, можуть зробити частину матеріалів непридатними для використання у виробництві.

Процес організації виробництва

Процес організації включає ряд певних логічно взаємопов'язаних видів робіт, тобто його можна розглядати як систему. В цій системі одне з головних місць належить організації виробництва. Поєднання елементів процесу праці (праця певної кваліфікації, знаряддя та предмети праці) та часткових виробничих процесів (виготовлення окремих вузлів готового продукту або виконання певної стадії процесу виготовлення продукції) здійснюється за якісними та кількісними ознаками і проводиться в декількох напрямках. Розрізняють поелементний (функціональний) розріз організації виробництва пов'язаний із упорядкуванням техніки, технології, предметів праці, знарядь і самої праці та їх об'єднання в єдиний процес виробництва. Організація виробництва передбачає запровадження найбільш продуктивних машин і обладнання, що забезпечують високий рівень механізації та автоматизації виробничого процесу; використання високоякісних та ефективних матеріалів; удосконалення конструкцій і моделей продукції; інтенсифікацію та запровадження більш прогресивних технологічних режимів.
Основне завдання поелементної організації виробництва полягає в правильному виборі складу обладнання, інструментів, матеріалів, заготовок та кваліфікованого складу кадрів з тим, щоб забезпечити повне їх використання в процесі виробництва. Проблема взаємної відповідності елементів процесу виробництва є особливо актуальною в складних високомеханізованих та автоматизованих процесах при динамічній номенклатурі виробництва.
Поєднання часткових виробничих процесів забезпечує просторова та часова організація виробництва. Виробничий процес включає багато часткових процесів, спрямованих на виготовлення готового продукту. За роллю в загальному процесі виготовлення готової продукції виділяють такі виробничі процеси:
основні, що направлені на зміну основних предметів праці та надання їм властивостей готового продукту; в цьому випадку частковий виробничий процес пов'язаний або з реалізацією певної стадії обробки предмету праці, або з виготовленням деталі готового виробу;
допоміжні, які створюють умови для нормального ходу основного процесу виробництва (виготовлення інструменту для потреб свого виробництва, ремонт технологічного обладнання тощо);
обслуговуючі, що призначені для переміщення (транспортні процеси), зберігання та очікування наступної обробки (складування), контролю (контрольні операції), забезпечення матеріально-технічними та енергетичними ресурсами і т.ін.;
управлінські, в яких розробляються та приймаються рішення, проводяться регулювання та координація ходу виробництва, контроль за точністю реалізації програми, аналіз та облік проведеної роботи; ці процеси часто переплітаються з ходом виробничих процесів.
Організація виробництва охоплює всі ланки — від групи галузей та підгалузей народного господарства до робочого місця.
Розрізняють суспільні та внутрівиробничі форми організації виробництва. Перші витікають із суспільного та часткового розподілу праці і включають галузеву спеціалізацію виробництва і спеціалізацію підприємств, концентрацію та комбінування виробництва, кооперування. Іншими словами, суспільна організація виробництва передбачає розподіл та поєднання діяльності цілих виробничих колективів. В масштабах народного господарства організація виробництва передбачає вибір раціональної галузевої структури, забезпечення пропорційності розвитку різних галузей та підгалузей, районів країни.
Внутрівиробничі форми організації виробництва витікають із одиничного розподілу праці. Вони включають розподіл та кооперацію праці всередині виробничих процесів, спеціалізацію цехів, виробничих дільниць і робочих місць, кооперування між ними, укрупнення та підвищення продуктивності окремих агрегатів та дільниць виробництва, поєднання всіх елементів виробництва на кожній дільниці та всіх дільниць підприємства між собою, а також раціональне кооперування підприємства з іншими організаціями.
В межах підприємства можна виділити три рівні організації виробництва.
1. Організація процесу на робочому місці полягає в чіткому поєднанні елементів процесу праці. Для одноверстатного робочого місця організація виробництва повинна забезпечити раціональну відповідність основних параметрів верстата, використовуваного інструменту та технологічних режимів експлуатації верстата, рівня кваліфікації робітника, особливостей використовуваних матеріалів і виконуваних робіт. Для таких робочих місць дуже важливо визначити правильне чергування виконуваних робіт.
ІІри багатоверстатному обслуговуванні одним з елементів організації процесу, що тісно переплітається з організацією праці, стає просторове розміщення верстатів; вибір найбільш ефективних засобів зв'язку між ними, системи сигнально-передавальної апаратури, чітка організація обслуговування процесів,
При комплексному робочому місці організація виробництва характеризується насамперед чітким проектуванням системи обслуговування, порядку завантаження (запуску) та випуску готової продукції, обгрунтуванням раціональних змін режимів експлуатації агрегату,
Отже, організація виробництва на робочому місці пов'язана насамперед із забезпеченням інтенсифікації виробничого процесу та створенням умов для більш повного використання всіх виробничих ресурсів та живої праці.
2. Внутріцехова (внутрістадійна) організація виробництва забезпечує поєднання виробничих процесів, що протікають на робочих місцях, і входять в одну стадію технологічного процесу або в один частковий виробничий процес. Організаційно така стадія виробництва може бути оформлена як дільниця або цех. В тому випадку, коли дільниця організована за принципом предметної спеціалізації робочих місць, на яких виконуються різні операції щодо виготовлення одної частини продукту, організація виробництва забезпечує поєднання часткових виробничих процесів в просторі (розподіл процесу між робочими місцями) та в часі (узгодження початку та кінця роботи на кожному робочому місці, визначення порядку передачі предмета праці з одного робочого місця на інше, погодження продуктивності робочих місць виробничої дільниці). При технологічній спеціалізації дільниці основною стає просторова організація виробництва. Разом з тим збільшується обсяг робіт щодо раціонального поєднання виробничих процесів дільниць в межах цеху. Цей рівень організації виробництва є центральним. Його особливість полягає в необхідності забезпечення повної узгодженості та максимальної безперервності виробництва.
3. Міжцехова (міжстадійна) організація виробництва охоплює проведення заходів щодо просторового та часового поєднання крупних стадій виробничого процесу. Кожна з таких стадій є достатньо закінченим процесом. Між ними можуть створюватись крупні циклові заділи (міжцехові склади напівфабрикатів), однакова пропускна спроможність може бути відновлена одержанням частини напівфабрикатів зі сторони тощо. Ця стадія організації виробництва найповніше включає всі розрізи робіт — обгрунтування відповідності параметрів часткових виробничих процесів один одному; взаємозв'язок їх пропускної спроможності та визначення форм зв'язку; співвідношення часткових виробничих процесів в часі тощо.
Виходячи із змісту та напрямків організації виробництва, можна сформулювати її основні завдання: вибір найдосконаліших речових елементів процесу виробництва; забезпечення їх повного використання та раціонального просторового та часового поєднання; економія живої праці; підвищення якості продукції (робіт, послуг).

Роль виробництва у функціонуванні підприємства

Виробничий процес складає центральну ланку діяльності підприємства. Чим вищий рівень його організації, тим ефективніша діяльність підприємства, галузі, всього народного господарства. Тому удосконалення організації процесу виробництва повинно бути в центрі уваги господарських керівників усіх рангів. Завдання полягає в тому, щоб знаходити такі організаційні рішення, котрі забезпечували б на кожному етапі розвитку виробничо-господарської системи досягнення поставлених цілей.
Якраз тому у сфері виробництва досить важко провести межу між технічною та організаційною діяльністю. Не винадково, що на практиці організацію виробництва вважають виключно технічною діяльністю. Насправді, організація виробництва — це комплексна діяльність, що вимагає врахування і технічних, і економічних факторів, діяльність, котру можна здійснювати, тільки опираючись на конкретні технічні (технологічні) дані, на економічні розрахунки. Виробничі витрати неможливо зменшити без знання технічних параметрів виробництва, але не можна вибрати і найоптимальніші технічні рішення, не враховуючи вимог економічності.
У функціонуванні підприємства як системи вирішальна роль належить виробництву. Вирішення підприємством свого основного завдання — отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживачів — залежить, з одного боку, від наявних ресурсів, а з другого, від їх використання, що визначається досягнутим рівнем організації виробництва та погодженням всіх елементів системи.
Розробка виробничої програми, створення умов, необхідних для її реалізації, а також її безпосереднє здійснення, контроль, облік і виконання передбачає, що всі підрозділи одержують певні завдання, виконання котрих в сукупності забезпечує досягнення головних цілей підприємства. Що стосується інших цілей, то їх варто визначати тільки тоді, коли точно зафіксовані виробничі цілі, тобто, коли вже точно відомо, яку продукцію, в якій кількості, для задоволення яких потреб та в які строки необхідно виробляти.
Слід зазначати, що створення та підтримання гармонії між елементами системи (підприємства) є дуже складною справою, зокрема, у виробничій сфері. Це пов'язано з тим, що споживацькі вимоги до продукції та інші зовнішні умови змінюються досить часто і це вимагає від підприємства удосконалення структури продукції, що випускається, та відповідних змін техніки та технології виробництва. В результаті порушуються сформовані співвідношення між елементами системи. 3 метою створення нової їх гармонії необхідне організаційне втручання. Потрібно час від часу переглядати методи забезпечення функціонування процесів всередині системи, погодженість та гнучкість організаційних рішень.

Виробнича політика підприємства

Виробництво продукції, виконання робіт чи надання послуг, які задовольняли б певні потреби, — це складний процес, при управлінні яким необхідно чітко бачити всі проблеми, що виникають, та вміло вирішувати їх. Від керівника відповідного рівня вимагається вміння та здатність постійно розвивати процес виробництва, щоб воно відповідало вимогам не тільки сьогоднішнього, але й завтрашнього дня. Серед основних напрямків раціональної організації виробничих процесів можна виділити:
вибір найефективніших речових елементів процесу виробництва;
виведення частини процесів за межі підприємства та отримання деталей, вузлів та послуг в порядку кооперування. Ці питання вирішуються в процесі формування та розробки виробничої програми;
визначення можливості централізації однотипних виробничих процесів в межах однієї ланки;
розподіл основних робіт щодо виконання виробничої програми між виробничими ланками з метою забезпечення їх максимальної технологічної та конструктивної однорідності як основи розширення використання високомеханізованого спеціального обладнання;
раціональне кооперування часткових виробничих процесів на основі комплексної технології та організації виробництва;
комплексне використання сировини, матеріалів та відходів виробництва.
Відповідно до цього повинна чітко проявлятися тенденція щодо розробки виробничої політики підприємства. Ті вироби, реалізація яких сьогодні не викликає ніяких труднощів, завтра в результаті змін потреб можуть втратити частину споживної вартості. При цьому слід пам'ятати, що процес підготовки виробництва, конструювання та виготовлення продукції завтрашнього досить тривалий, а гарантії того, що ця продукція буде відповідати новим вимогам, майже немає. 3 абсолютною точністю практично неможливо визначити вимоги щодо виробництва, які виникнуть завтра, але шляхом всестороннього та ретельного аналізу можна виявити ті з них, котрі будуть спостерігатись стосовно окремих видів продукції.
Виробнича політика підприємства повинна врахувати вимоги ринку, висування відповідно до них цілей виробництва та його розвитку, погодження тактичних і стратегічних завдань. При розробці та реалізації виробничої політики керівнику шдприємства слід вирішувати широке коло питань, що стосуються не тільки сфери виробництва, але й вміло визначати очікувані зміни вимог ринку з тим, щоб точно розвивати виробництво продукції, збільшувати виробничі потужності, проводити фінансування тощо. Необхідно врахувати також можливості та перспективи розвитку наукового потенціалу, забезпечення кадрами відповідної кваліфікації та інші питання.
На основі сказаного можна зробити висновок, що для проведення виробничої політики необхідно підвищувати рівень стратегічного планування та використовувати сучасні методи керівництва.
Важливим елементом виробничої політики підприємства є чітко продумана стратегія удосконалення структури вироблюваної продукції, виконуваних робіт та надаваних послуг. Безумовно, що така політика повинна охоплювати тривалий період та обов'язково повинна бути прив'язана до періоду життя продукції. Цей період охоплює час від моменту її появи на ринку до моменту припинення її виробництва внаслідок значного спаду попиту. Для цього необхідно точно зн.ати, що, де та за яких умов можна реалізувати та яким чином забезпечити необхідні умови підприємства, тому при розробці стратегії виробництва неможливо обійти ні питання вивчення ринку, ні питання пристосування підприємства до його вимог.
Діяльність шдприємства щодо пристосування до вимог ринку є надзвичайно широкою і охоплює техніко-економічний аналіз якості продукції (робіт, послуг), її технічних характеристик, споживчих властивостей, зовнішнього вигляду, вартості виробництва. В процесі такого аналізу необхідно вишукати шляхи та можливості для поліпшення якості продукції та зниження витрат на її виготовлення.
Вирішення цих завдань неможливе без змін і відповідного удосконалення матеріально-технічної бази підприємства та методів виробництва. Важливим засобом виконання цієї роботи є інноваційна діяльність промислового підприємства, яка виступає як технічна підготовка виробництва, що охоплює конструкторську та технологічну підготовку.
Всі рішення, що приймаються в межах виробничої політики, залежать від фінансових факторів. Виробничу політику неможливо розробити без аналізу фінансових можливостей підприємства та їх оцінки на перспективу. Необхідно точно знати і рух грошових коштів всередині підприємства, і їх наявність у відповідні моменти здійснення виробничої політики, і розмір коштів, необхідних на вирішення окремих питань, і джерела фінансування, і очікувані результати (у вигляді прибутків), і окупність витрачених коштів. Немаловажним є і розмір необхідних кредитів, порядок їх використання та погашення. До питань фінансової стратегії тісно прилягає і планування виявлених ресурсів на підприємстві, оскільки їх використання безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства.
При розробці концепції виробничої політики підприємства необхідно врахувати і процеси реалізації. Тут ми зазначимо, що необхідно виробити таку концепцію розвитку підприємства, в результаті здійснення якої було б ефективно створювати продукцію, котра піддавалась би збуту за відповідною ціною. Тобто необхідно розробити такі методи виробництва, котрі дадуть змогу збільшити обсяг виробництва та підвищити якість продукції, досягти необхідного розміру прибутку для забезпечення подальшого функціонування підприємства та його розвитку.