| Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство |
Роль прокуратури у виконавчому провадженні
Із набуттям чинності Закону України від 15 березня 2006 року № 3541-ІV „Про внесення змін до Закону „Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень” виконавче провадження розглядається як завершальна стадія судового процесу та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) [1].Отже виконання судових рішень – завершальна стадія цивільного, господарського, адміністративного судочинства, яка ще вважається слабкою ланкою механізму захисту прав громадян та юридичних осіб. Ситуація з виконанням рішень суду в Україні останнім часом досягла критичної межі, оскільки їх масове невиконання стало тенденцією, яка набирає загрозливого характеру. Саме тому розгляд питання щодо окремих засад діяльності прокурора у виконавчому провадженні є надзвичайно важливим і актуальним. Тож виглядає цілком закономірним, що після запровадження нового законодавства про виконавче провадження у теорії з’явилось нове родове поняття — “прокурор у виконавчому провадженні” [2]. Прокурор у виконавчому провадженні займає подвійне становище. З одного боку, полягає у можливості здійснення нагляду за законністю актів та дій державного виконавця, інших учасників виконавчого провадження, а також осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, а, з другого, у зверненні прокурора (на підставі виконавчого документа) до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді. Діяльність прокурора у виконавчому провадженні в цьому ракурсі набуває значення додаткової гарантії захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Генеральний прокурор України О. Медведько пропонує поширити наглядові повноваження прокуратури не лише на виконання судових рішень у кримінальних справах, а й на інші категорії справ (цивільних, господарських, адміністративних). З огляду на реальний стан з виконанням судових рішень прокурорський нагляд має виступати як додаткова гарантія (поряд із судовим контролем) захисту прав і свобод громадян та державних інтересів [3].
Відповідно до чинного законодавства, прокуратура здійснює також координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. У цьому плані важливою проблемою, яку необхідно вирішити, є підвищення правового статусу державних виконавців та віднесення державної виконавчої служби до системи правоохоронних органів. Отже, в умовах сьогодення прокуратура перш за все здійснює нагляд за дотриманням законності у виконавчій сфері (на підставі заяв та інших повідомлень про порушення закону, які вимагають прокурорського реагування), що необхідно розглядати як одну з гарантій додержання прав громадян і юридичних осіб. Функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів у цій сфері правовідносин прокуратура продовжує виконувати відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України та Закону України від 12 липня 2001 р. № 2663-III “Про внесення змін до закону України “Про прокуратуру”. Слід зазначити, що згідно з ч. 6. ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України у межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснює Державна виконавча служба. Статтею 22 КВК визначено порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Так, прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону „Про прокуратуру”. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим кодексом. При цьому згідно зі ст. 12 КВК Державна виконавча служба виконує покарання у вигляді штрафів і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України [4]. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України „Про виконавче провадження”. Таким чином ст. 121 Конституції України, ст. 5 Закону України „Про прокуратуру” та ст. 22 КВК регулюється порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні вищезгаданих кримінальних покарань [5]. В силу реалізації конституційної (політичної) реформи прокуратура вже не має повноважень при здійсненні нагляду за додержанням законності перевіряти законність діяльності невизначеного кола суб’єктів без чіткої регламентації предмета такого нагляду. Натомість прокурори наділяються правозахисною функцією, природа якої визначається пріоритетністю прав і свобод людини і громадянина та неприпустимістю їх протиправного обмеження, в тому числі й у виконавчому провадженні. Згідно із закон № 2222-ІV “Про внесення змін до Конституції України” у частині доповнення ст. 121 новим п’ятим пунктом щодо покладання на прокуратуру нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [6]. Цей Закон ще раз засвідчив переконаність законодавця у необхідності збереження в інтересах суспільства функції прокурорського нагляду за законністю в державі. Зважаючи на те, що Міністерство юстиції України є органом виконавчої влади, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної правової політики, в регіонах необхідно вжити відповідних заходів для налагодження належної праці органів Департаменту державної виконавчої служби, і прокуратури у виконавчому провадженні [7]. Разом з тим, окремі вчені та практики, в першу чергу працівники Департаменту державної виконавчої служби, вважають, що прокуратура не в праві здійснювати прокурорський нагляд у виконавчому провадженні. При цьому вони посилаються на норми статей 8, 8-1 Закону України „Про виконавче провадження”, а також на зміни до цього нормативно-правового акту від 10.07.2003 р., якими, окрім іншого, виключено положення про прокурорський нагляд та змінено порядок здійснення контролю за законністю виконавчого провадження. Основними аргументами такої позиції є те, що:
1) прокуратура не розглядає скарги, звернення, які розглядаються у судовому порядку, в той же час, коли за Законом України „Про виконавче провадження” будь-які дії та рішення державних виконавців можуть бути оскаржені в суді;
2) в статтях 8, 8-1 Закону України „Про виконавче провадження” чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідний контроль, серед яких прокуратура відсутня;
3) у перехідних положеннях Конституції України встановлено строки здійснення так званого загального нагляду (до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів) [8];
4) згідно зі ст. 19 Закону України „Про прокуратуру” до предмету нагляду не входить додержання законів органами державної виконавчої служби, а внесення документів прокурорського реагування є фактично втручанням в діяльність органів державної виконавчої служби [9].
Така позиція є неправильною. Виходячи з умов правової дійсності, неспроможності існуючої системи органів державної виконавчої служби забезпечити дотримання законності у процесі примусового виконання рішень (контроль керівника відповідного відділу державної виконавчої служби є внутрішньовідомчим, адміністративним, виникає об’єктивна потреба введення нагляду прокуратури як складової функції правоохоронного і правозахисного органу із забезпечення законності у виконавчому провадженні. А. Авторгова зазначає, що зважаючи на інертність, безвідповідальність, безкарність деяких держвиконавців, прокурорський нагляд за законністю виконавчого провадження відміняти не можна. Тим паче, що чинне законодавство не надає прокурору права приймати будь-які процесуальні рішення, а також права змінювати чи відміняти рішення, прийняті судом, постанови чи акти державного виконавця. Прокурор лише має право оскарження (опротестування) за наявності в діях держвиконавця ознак порушення закону [10]. Для реалізації у виконавчому провадженні наглядової функції прокурор, передусім, використовує своє право доручати відповідним органам державної виконавчої служби проведення перевірок, отримувати необхідні документи і пояснення службових осіб і громадян, вживає передбачені законодавством заходи реагування щодо порушників закону. Необхідно виходити з того, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів про стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами та органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Судові рішення виконують ліквідатори та арбітражні керуючі при застосуванні Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також посадові особи підприємств, установ та організацій на підставі актів органів державної виконавчої служби. Прокурорський нагляд за виконанням судових рішень наведеними органами та посадовими особами у цих випадках здійснюється відповідно до умов ст. 1 Закону України “Про прокуратуру” із застосуванням повноважень, закріплених у розділі ІІІ зазначеного Закону. Як зазначено у листі Генеральної прокуратури України від 10.09.2003 р., скарги на невиконання рішень суду посадовими особами підприємств, організацій, установ та ін., необхідно розглядати на загальних підставах згідно зі ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” та Закону України “Про звернення громадян”. Крім того, необхідно мати на увазі, що, коли у зверненні вказується на вчинення злочинів державними виконавцями чи іншими посадовими особами органів державної виконавчої служби, підприємств або установ та організацій, перевірка повинна проводитись у повному обсязі згідно з вимогами ст. 97 КПК України з відібранням пояснень та витребуванням відповідних документів. У разі невиконання службовими особами законних вимог прокурора застосовуються норми ст. 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК України, прокурори повинні порушувати кримінальні справи і направляти їх за підслідністю. У разі відмови в порушенні кримінальної справи необхідно максимально застосовувати вимоги ст. 99 КПК України про повідомлення уповноваженого органу для вжиття заходів дисциплінарного впливу або передачу матеріалів для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення. Деякі роз’яснення з приводу участі прокурора у виконавчому провадженні наведено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. №14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”. Відповідно до абз. 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження”). Зазначимо, що прокуратура згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України здійснює функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Завдання, підстави і форми такого представництва визначені у ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”. Таким чином, органи прокуратури при виконанні судових рішень (за позовами прокурорів) є учасниками виконавчого провадження і повинні контролювати виконання таких рішень, застосовуючи при цьому права, передбачені ст.11-1 Закону України “Про виконавче провадження” у новій редакції. Відповідно прокурори мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом. Слід підтримати думку, що в умовах сьогодення у теорії і на практиці сформулювалася самостійна процесуальна конструкція: “право прокурора на відкриття виконавчого провадження”. Вона включає: а) передумови права прокурора на відкриття виконавчого провадження; б) порядок (механізм) відкриття виконавчого провадження; в) гарантії реалізації прокурором права на відкриття виконавчого провадження. Ефективність цієї форми діяльності прокурора у виконавчому провадженні багато в чому залежатиме від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватися в конкретній правозастосовній практиці [11]. За змістом ч. 2 ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, яка відповідає рішенню Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. №3-рп/99, прокурор має право ініціювати відкриття виконавчого провадження на захист прав і свобод громадянина, якщо той за станом здоров’я чи з інших поважних причин не може реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення. Щодо захисту інтересів держави прокурор звертається (на підставі виконавчого документа) до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, якщо орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, на користь якого ухвалено рішення за позовом прокурора, не звертається до суду з проханням про видачу виконавчого документа, або з будь-яких інших не поважних причин не пред’являє його державному виконавцю для примусового виконання [9]. Оскарження дій державного виконавця Відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України “Про виконавче провадження”, скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльності) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:
1) назву відділу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;
2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);
4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;
5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.
Ці вимоги повністю порушуються до звернення прокурора у випадках оскарження до суду дій (бездіяльності) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби по виконанню судових рішень [12].Отже, прокурор має звертатись зі скаргами:
1) згідно з ЦПК України (загальне правило) – до загального суду загальної юрисдикції, який видав виконавчий документ, у випадках оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у в’язку з реалізацією виконавчого документа;
2) згідно з ГПК – до господарського суду, якщо скарга стосується виконання рішення, постанови, ухвали господарського суду, що видав наказ;
3) згідно з Кодексом адміністративного судочинства – до адміністративного суду, якщо законом не встановлений інший порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Узагальнюючи викладене, робимо висновки: за характером виконуваної прокуратурою функції у виконавчому провадженні, повноваження прокурора необхідно розглядати або як наглядові, або як представницькі, або як координаційні (при вирішенні на законодавчому рівні питання віднесення ДВС до системи правоохоронних органів). У цих випадках відбувається сумісництво прокурорської діяльності і зростає значення інституту участі прокурора у виконавчому провадженні.
Відповідно до чинного законодавства, прокуратура здійснює також координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. У цьому плані важливою проблемою, яку необхідно вирішити, є підвищення правового статусу державних виконавців та віднесення державної виконавчої служби до системи правоохоронних органів. Отже, в умовах сьогодення прокуратура перш за все здійснює нагляд за дотриманням законності у виконавчій сфері (на підставі заяв та інших повідомлень про порушення закону, які вимагають прокурорського реагування), що необхідно розглядати як одну з гарантій додержання прав громадян і юридичних осіб. Функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів у цій сфері правовідносин прокуратура продовжує виконувати відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України та Закону України від 12 липня 2001 р. № 2663-III “Про внесення змін до закону України “Про прокуратуру”. Слід зазначити, що згідно з ч. 6. ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України у межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснює Державна виконавча служба. Статтею 22 КВК визначено порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Так, прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону „Про прокуратуру”. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим кодексом. При цьому згідно зі ст. 12 КВК Державна виконавча служба виконує покарання у вигляді штрафів і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України [4]. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України „Про виконавче провадження”. Таким чином ст. 121 Конституції України, ст. 5 Закону України „Про прокуратуру” та ст. 22 КВК регулюється порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні вищезгаданих кримінальних покарань [5]. В силу реалізації конституційної (політичної) реформи прокуратура вже не має повноважень при здійсненні нагляду за додержанням законності перевіряти законність діяльності невизначеного кола суб’єктів без чіткої регламентації предмета такого нагляду. Натомість прокурори наділяються правозахисною функцією, природа якої визначається пріоритетністю прав і свобод людини і громадянина та неприпустимістю їх протиправного обмеження, в тому числі й у виконавчому провадженні. Згідно із закон № 2222-ІV “Про внесення змін до Конституції України” у частині доповнення ст. 121 новим п’ятим пунктом щодо покладання на прокуратуру нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [6]. Цей Закон ще раз засвідчив переконаність законодавця у необхідності збереження в інтересах суспільства функції прокурорського нагляду за законністю в державі. Зважаючи на те, що Міністерство юстиції України є органом виконавчої влади, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної правової політики, в регіонах необхідно вжити відповідних заходів для налагодження належної праці органів Департаменту державної виконавчої служби, і прокуратури у виконавчому провадженні [7]. Разом з тим, окремі вчені та практики, в першу чергу працівники Департаменту державної виконавчої служби, вважають, що прокуратура не в праві здійснювати прокурорський нагляд у виконавчому провадженні. При цьому вони посилаються на норми статей 8, 8-1 Закону України „Про виконавче провадження”, а також на зміни до цього нормативно-правового акту від 10.07.2003 р., якими, окрім іншого, виключено положення про прокурорський нагляд та змінено порядок здійснення контролю за законністю виконавчого провадження. Основними аргументами такої позиції є те, що:
1) прокуратура не розглядає скарги, звернення, які розглядаються у судовому порядку, в той же час, коли за Законом України „Про виконавче провадження” будь-які дії та рішення державних виконавців можуть бути оскаржені в суді;
2) в статтях 8, 8-1 Закону України „Про виконавче провадження” чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідний контроль, серед яких прокуратура відсутня;
3) у перехідних положеннях Конституції України встановлено строки здійснення так званого загального нагляду (до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів) [8];
4) згідно зі ст. 19 Закону України „Про прокуратуру” до предмету нагляду не входить додержання законів органами державної виконавчої служби, а внесення документів прокурорського реагування є фактично втручанням в діяльність органів державної виконавчої служби [9].
Така позиція є неправильною. Виходячи з умов правової дійсності, неспроможності існуючої системи органів державної виконавчої служби забезпечити дотримання законності у процесі примусового виконання рішень (контроль керівника відповідного відділу державної виконавчої служби є внутрішньовідомчим, адміністративним, виникає об’єктивна потреба введення нагляду прокуратури як складової функції правоохоронного і правозахисного органу із забезпечення законності у виконавчому провадженні. А. Авторгова зазначає, що зважаючи на інертність, безвідповідальність, безкарність деяких держвиконавців, прокурорський нагляд за законністю виконавчого провадження відміняти не можна. Тим паче, що чинне законодавство не надає прокурору права приймати будь-які процесуальні рішення, а також права змінювати чи відміняти рішення, прийняті судом, постанови чи акти державного виконавця. Прокурор лише має право оскарження (опротестування) за наявності в діях держвиконавця ознак порушення закону [10]. Для реалізації у виконавчому провадженні наглядової функції прокурор, передусім, використовує своє право доручати відповідним органам державної виконавчої служби проведення перевірок, отримувати необхідні документи і пояснення службових осіб і громадян, вживає передбачені законодавством заходи реагування щодо порушників закону. Необхідно виходити з того, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів про стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами та органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Судові рішення виконують ліквідатори та арбітражні керуючі при застосуванні Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також посадові особи підприємств, установ та організацій на підставі актів органів державної виконавчої служби. Прокурорський нагляд за виконанням судових рішень наведеними органами та посадовими особами у цих випадках здійснюється відповідно до умов ст. 1 Закону України “Про прокуратуру” із застосуванням повноважень, закріплених у розділі ІІІ зазначеного Закону. Як зазначено у листі Генеральної прокуратури України від 10.09.2003 р., скарги на невиконання рішень суду посадовими особами підприємств, організацій, установ та ін., необхідно розглядати на загальних підставах згідно зі ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” та Закону України “Про звернення громадян”. Крім того, необхідно мати на увазі, що, коли у зверненні вказується на вчинення злочинів державними виконавцями чи іншими посадовими особами органів державної виконавчої служби, підприємств або установ та організацій, перевірка повинна проводитись у повному обсязі згідно з вимогами ст. 97 КПК України з відібранням пояснень та витребуванням відповідних документів. У разі невиконання службовими особами законних вимог прокурора застосовуються норми ст. 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК України, прокурори повинні порушувати кримінальні справи і направляти їх за підслідністю. У разі відмови в порушенні кримінальної справи необхідно максимально застосовувати вимоги ст. 99 КПК України про повідомлення уповноваженого органу для вжиття заходів дисциплінарного впливу або передачу матеріалів для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення. Деякі роз’яснення з приводу участі прокурора у виконавчому провадженні наведено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. №14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”. Відповідно до абз. 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження”). Зазначимо, що прокуратура згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України здійснює функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Завдання, підстави і форми такого представництва визначені у ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”. Таким чином, органи прокуратури при виконанні судових рішень (за позовами прокурорів) є учасниками виконавчого провадження і повинні контролювати виконання таких рішень, застосовуючи при цьому права, передбачені ст.11-1 Закону України “Про виконавче провадження” у новій редакції. Відповідно прокурори мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом. Слід підтримати думку, що в умовах сьогодення у теорії і на практиці сформулювалася самостійна процесуальна конструкція: “право прокурора на відкриття виконавчого провадження”. Вона включає: а) передумови права прокурора на відкриття виконавчого провадження; б) порядок (механізм) відкриття виконавчого провадження; в) гарантії реалізації прокурором права на відкриття виконавчого провадження. Ефективність цієї форми діяльності прокурора у виконавчому провадженні багато в чому залежатиме від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватися в конкретній правозастосовній практиці [11]. За змістом ч. 2 ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, яка відповідає рішенню Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. №3-рп/99, прокурор має право ініціювати відкриття виконавчого провадження на захист прав і свобод громадянина, якщо той за станом здоров’я чи з інших поважних причин не може реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення. Щодо захисту інтересів держави прокурор звертається (на підставі виконавчого документа) до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, якщо орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, на користь якого ухвалено рішення за позовом прокурора, не звертається до суду з проханням про видачу виконавчого документа, або з будь-яких інших не поважних причин не пред’являє його державному виконавцю для примусового виконання [9]. Оскарження дій державного виконавця Відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України “Про виконавче провадження”, скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльності) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:
1) назву відділу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;
2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);
4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;
5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.
Ці вимоги повністю порушуються до звернення прокурора у випадках оскарження до суду дій (бездіяльності) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби по виконанню судових рішень [12].Отже, прокурор має звертатись зі скаргами:
1) згідно з ЦПК України (загальне правило) – до загального суду загальної юрисдикції, який видав виконавчий документ, у випадках оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у в’язку з реалізацією виконавчого документа;
2) згідно з ГПК – до господарського суду, якщо скарга стосується виконання рішення, постанови, ухвали господарського суду, що видав наказ;
3) згідно з Кодексом адміністративного судочинства – до адміністративного суду, якщо законом не встановлений інший порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Узагальнюючи викладене, робимо висновки: за характером виконуваної прокуратурою функції у виконавчому провадженні, повноваження прокурора необхідно розглядати або як наглядові, або як представницькі, або як координаційні (при вирішенні на законодавчому рівні питання віднесення ДВС до системи правоохоронних органів). У цих випадках відбувається сумісництво прокурорської діяльності і зростає значення інституту участі прокурора у виконавчому провадженні.
Список використаних джерел
1. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 24. – Ст. 207.
2. Солодкий В.І., Руденко М.В., Кармазін І.І. Прокурор у виконавчому провадженні: завдання, організація та повноваження / Навч.-мет. посіб., Київ. – 2002. – 64 с.
3. Медведько О. Європейське майбутнє прокуратури України // Урядовий кур’єр. – 2006., 14 квітня
4. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. – Ст. 21
5. Шинальский О. Організація та забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна // Вісник прокуратури. – 2006. — № 4. – С. 9-22
6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
7. Галюк В., Єршова О. Взаємодія органів прокуратури та державної виконавчої служби // Вісник прокуратури. – 2006. — № 1. – С. 27-31
8. Шупеня М., Бачук Б., Франків А. Прокурорський нагляд та участь прокурора у виконавчому провадженні // Право України. – 2006. — № 1. – С. 37-40
9. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
10. Авторгов А. Новели виконавчого провадження // Юридична газета. — 20 серпня 2003 року
11. Солодкий В. Проблеми повноважень прокурора у виконавчому провадженні. Можливі шляхи їх врегулювання // Вісник прокуратури. – 2003. — №10. – С.13-19
12. Луспеник Д. Судовий контроль за виконанням судових рішень. Розгляд скарг на дії державного виконавця // Юридичний журнал. – 2006. — № 1. – С. 110-113
Повна інформація про роботу
доповідь "Роль прокуратури у виконавчому провадженні" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 24.01.2011 в 18:29. Автором даного матеріалу є Мосіна Ірина Анатоліївна. З моменту опублікування роботи її переглянуто 3927 та скачано 46 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.
Мосіна Ірина Анатоліївна...
Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...