У процесі історичного розвитку бухгалтерської науки відбулося об'єднання окремих розрізнених елементів, що застосовувалися в ньому, в певну послідовність ведення обліку — у форму бухгалтерського обліку. Розглянемо історичний розвиток форм обліку в процесі його становлення.
Староіталійська або венеціанська форма стала першою формою бухгалтерського обліку, її описав, як ми зазначали вище, відомий італійський математик середньовіччя Л. Пачолі. Венеціанська форма базувалася на використанні трьох облікових книг: меморіалу, журналу та зошита, який став називатись Головною книгою.
Меморіал був книгою, до якої купець записував усі свої справи у хронологічному порядку. Меморіал був чорновою книгою, в якій записи проводились із усіма дрібницями. Друга книга — журнал, у якому в хронологічному порядку проводилися записи про рух власного рухомого та нерухомого майна з рознесенням цих операцій за рахунками, що дебетуються та кредитуються. Записи в цей журнал проводили на підставі першої книги, яка замінювала в той час первинні документи.
Із записів у журналі вибирали дані для перенесення у третю — Головну книгу (зошит). У цій книзі на кожного дебітора та кредитора, а також на кожний товар та інший об'єкт обліку відкривали окремий рахунок. Для складання балансу за кожним рахунком виводили сальдо на певні облікові дати. Синтетичні рахунки в той час не використовували, всі рахунки були аналітичними. За кожною господарською операцією складали окрему журнальну статтю. Обґрунтування господарських операцій первинними документами не проводили, що було першим суттєвим недоліком такої форми обліку.
Наприкінці XVII ст. на зміну венеціанській формі прийшла нова італійська. її поява була викликана потребами значного розвитку господарства Італії, обґрунтованим його зростанням і потребою поглиблення змісту економічної інформації. Тому в обліку почали використовувати синтетичні та аналітичні рахунки. Синтетичний (узагальнений) облік проводили тільки у Головній книзі підприємства, а облік за аналітичними рахунками — у допоміжних книгах. Стара італійська форма обліку, як правило, задовольняла запити невеликих торгових підприємств. Зростання господарства та поява великих торговельних підприємств вимагали розширення штату бухгалтерів і практичного розподілу облікової роботи. Для нової форми обліку значно збільшувалася кількість допоміжних книг. Основними регістрами були журнал, Головна книга, допоміжні книги. Якщо стара італійська форма обліку залишила свій слід у використанні хронологічного та систематичного запису, то нова італійська форма відрізнялась тим, що синтетичний облік був доповнений аналітичним, а це давало змогу контролювати рух цінностей не тільки у загальних показниках, а й за кожним їх видом.
Меморіально-касову, або німецьку, форму обліку, почали застосовувати в цій країні з другої половини XVIII ст.
Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 223 с.