Вступ
1. Інформаційні технології в освітніх програмах
2. Способи виявлення знань учнів
3. Моніторинг якості як інструмент методичного забезпечення освіти
4. Сфери застосування моніторингу
5. Системи моніторингу в освіті
6. Види моніторингу
6.1. Види моніторингу по підставах експертизи
6.2. Види моніторингу по рівнях керування
7. Розходження між моніторингом і дослідженням
8. Організація моніторингу
8.1. Принципи
8.2. Фактори й умови
Висновок
Література

Вступ

У кожній сфері діяльності люди прагнуть досягти найкращої якості цієї діяльності. Природно, що це спостерігається й у сфері освіти. Особливо зараз ми переходимо (чи перейшли?) від однакової системи освіти до різноманітної. У даній роботі ми не будемо обговорювати ці проблеми, а приймемо їхній як даність і визначені «початкові умови» роботи.
Отже, проблема складається в підвищенні якості освіти, у досягненні необхідної якості освіти і т.п. Природно, що треба спочатку дати визначення цього самого «якості», а затем уже, отталкиваясь від него, строить дальнейшую работу.
Під якістю освіти ми будемо розуміти співвідношення мети
і результату, міру досягнення мети. З цього визначення випливає, що ми повинні навчитися вимірювати в однакових одиницях:
1) мета, поставлена перед школою;
2) результат, досягнутий цією школою.
В даний час відзначається найважливіша тенденція: сучасна школа повинна стати «антропоцентричою», тобто центром всіх учбово- виховних впливів повинний стати лігвищ учень, і відповідно всі способи і форми організації шкільного життя повинні бути підлеглі мети його всебічного сомотнього розвитку, що вимагає розробки нових підходів до інформаційного забезпечення керування і розвитку нових інформаційних технологій.
Основною метою антропоцентричої школи є інтелектуальне (розумове) виховання. Інтелект – це специфічна форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду .
При цьому можна сказати, що кожна дитина «заповнена» своїм власним ментальним досвідом, який і припускає характер його інтеллектуальної активності у тих чи інших конкретних сітуаціях. Склад і будівля цього досвіду в кожної дитини різні, тому діти, безумовно, розрізняються по своїх інтелектуальних можливостях. Однак кожна дитина об'єктивно має потребу в створенні умов, що сприяють його інтелектуальному росту за рахунок максимально можливого збагачення його ментального досвіду.
Орієнтація на рішення задач інтелектуального виховання дитини, у свою чергу, змушує переглянути основні літографува шкільного освіти: його призначення, зміст, крітерії ефективності форм і методів навчання, роль шкільного підручника, функції вчителя.
1. Призначення освіти. Шкільна освіта поряд з пізнавальною функцією (передачу дитині соціального досвіду) повинне реалізувати психологічну функцію (створення умов для формування внутрішнього суб'єктивного світу особистості з урахуванням унікальності, цінності і непередбачуваності психологічної можливості кожної дитини).
Стосовно до задач інтелектуального виховання це означає, що метою процесу навчання є не просте освоєння математики, фізики, історії і т.д., але і розширення й ускладнення індивідуальних інтелектуальних ресурсів особистості засобами математики, фізики, історії.
2. Зміст освіти. Зараз питання повинне стояти так: яким повинен стати зміст освіти, щоб дитина плідно розвивалася? Іншими словами, у рамках антропоцентричої школи не дитина повинна підбудовуватися під зміст освіти, а, навпроти, зміст освіти варто підбудовувати під дитину. При цьому мається на увазі не просто адаптація змісту шкільного предмета до індивідуальних і вікових особливостей школярів, а саме кардинальна його трансформація в напрямку обліку реальних психологічних механізмів інтелектуального розвитку особистості.
3. Критерії ефективності форм і методів навчання. У контексті
задач інтелектуального виховання ефективність освіти повинна бути зв'язана з характером тих змін, що відбуваються під впливом процесу навчання в самому суб'єкті навчання, тобто в ментальному досвіді кожної лігвищ дитини. Відповідно в якості критерію повинні виступати показники сформованості знань, умінь, навичок і визначених інтелектуальних якостей, що характеризують різні сторони розвитку інтелекту школяра.
4. Роль шкільного підручника. Зараз, як представляється, потрібні
шкільні підручники принципово нового типу, що могли б виконувати роль інтелектуального самовчителя. Але для цього необхідно змінити принципи лосин навчального тексту. Зокрема, подібного роду підручник по своєму змісті і формі повинний бути проекцією не тільки наукового знання, але й основних психологічних ліній інтелектуального розвитку дітей, у тому числі зв'язаних з урахуванням особливостей складу і будівлі ментального досвіду дитини.
5. Функції вчителя. Якщо раніш основна функція вчителя полягала в трансляції соціального досвіду, то в сучасній школі вчитель повинний реалізувати функцію проектування індивідуального інтелектуального розвитку кожної лігвищ дитини. Відповідно, на перший план виходять такі форми діяльності вчителя, як розробка індивідуальних стратегій навчання різних дітей, учбово-педагогічна діагностика, індивідуальний лох і т.д.
У цих умовах саме впровадження нових інформаційних технологій обумовлює одержання необхідної управлінської інформації, що має не усереднений, а індівідуально-особистісний характер, дозволяє побачити просування кожної дитини в процесі навчання.
З упровадженням нових інформаційних технологій зв'язано більш
широке розуміння керування навчанням, усвідомлюваного не тільки як керування школою, але і керування процесом навчання кожного учня. При цьому суб'єктами керування виступають уже не тільки керівники шкіл, але і вчитель і сам учень.
Нові інформаційні технології дозволяють одержувати не усереднену, а індівідуально-особистісну управлінську інформацію, побачити просування кожного учня в процесі навчання. .