1.Поняття та принципи податкової політики.
2. Сукупний оподатковуваний дохід фізичної особи.
3. Валові витрати.
Список використаної літератури

1.Поняття та принципи податкової політики.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справлення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.
Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на пе-рехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).
З позицій предмету фінансового права головне в податку - мобілізація коштів державою у централізований фонд для задоволення суспільних потреб, а перехід права власності, хоча він є, не головна ознака податку, а одна з його рис.
Як прикладна категорія, податок - це нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.
Статтею 2 Закону України “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року зазначено, що податок, збір, інший обов’язковий платіж до бюджетів і внесок до державних цільових фондів - це бов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”.
Функції податків відбивають їх суттєвість. Найважливішою функцією податків є фіскальна (fiscus (лат.) - державна казна). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення - насичення доходної частини бюджету, для задоволення суспільних потреб.
Реалізація функцій податку безпосередньо пов’язана з тими принципами, що в ньому закладені і втілюються в окремому виді податку.
Принципи податку реалізуються крізь конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:
1) одноразовість обкладання означає, що один і то же об’єкт може оподатковуватися одним видом податку тільки один раз за певний період (податковий період);
2) найбільш важливі податки, які здійснюють основні надходження коштів у бюджет, і перелік всіх інших визначаються вищим органом законодавчої влади. Механізм оподаткування регулює уряд;
3) універсалізація податку припускає незалежність податкового тягаря від форм власності платника, рівний підхід до умов оподаткування будь-яких суб’єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об’єкту, незалежно від джерел його одержання. Таким чином, всі платники зобов’язані відраховувати рівну частку прибутку, залежно від своєї діяльності;
4) науковий підхід в формуванні елементів податкового механізму.
Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності.
Джерелом формування коштів бюджету є:
- по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;
- по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.
Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.
Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг.
Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.
Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.
Тому основне завдання держави і її органів полягає в тому, щоб створити настроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб.
У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно.
Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухиляння від сплати податків.
В короткостроковому вимірі державний борг підтримує рівень оподаткування на достатньо необтяжливому рівні, щоб стимулювати розвиток підприємництва та прибуткового господарювання в будь-якій галузі. Зрештою дилема “податки-позики” не передбачає вибір “або-або”, вона вирішується як фіскальний тандем “і-і”.
Проблема полягає у визначенні суспільно необхідної та суспільно можливої межі оподаткування в конкретній соціально-економічній ситуації, в пошуках оптимальної для неї податкової системи.
Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.
Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному:
1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів.
Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі у них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Це насамперед повинно стосуватися прибуткового і майнового оподаткування. При оподаткуванні доходів фізичних і юридичних осіб необхідно враховувати майновий стан податкоплатника. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Хоча ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками заслуговує на увагу.
2. Оподаткування доходів має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме.
Прикладом реалізації на практиці цього завдання є заміна податку з обороту податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації.
У результаті, кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку аж о кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. В цьому одна з переваг ПДВ.
3. Сплата податків має носити обов’язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків в неминучості платежу. Система штрафів, санкцій і громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були ще менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації.
Це означає, що оподаткування повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі як для податкоплатників, так і для контролюючих органів.
5. Податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб. Один з важливих аспектів цього положення — практика застосування різних пільг. Не можна “безоглядно” і “безсистемно” їх роздавати. В такій ситуації необхідно практикувати адресне податкове стимулювання різних галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із світовою практикою пільгового оподаткування і стимулювання розвитку економіки. В жодній країні не має прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків.
6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.
Податкова політика України спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств у цілому, у першу чергу, за рахунок зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.
Основні завдання податкової політики полягають у:
- зниженні граничного рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту через доходну частину бюджету;
- розширення бази оподаткування шляхом законодавчого скасування пільг;
- послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці;
- запровадження податкового стимулювання діяльності малого підприємництва, насамперед, у пріоритетних сферах матеріального виробництва; звільнення від оподаткування частини їх прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування.
Однозначно, що держава, проводячи свою податкову політику повинна дотримуватись визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися поступово.
Стабільність податкової політики по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств.
Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.
Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.
Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. Податкова політика України 2005-го року спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств у цілому, у першу чергу, за рахунок зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.
Основне завдання податкової політики полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. Податкова політика України спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств у цілому, у першу чергу, за рахунок зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

2. Сукупний оподатковуваний дохід фізичної особи.

Згідно з чинним законодавством (Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.035.03) громадяни України, іноземні громадяни та особи, що не мають громадянства, які мешкають в Україні і мають заробіток (дохід), сплачують з нього в бюджет податок.
Податок з доходів фізичних осіб – це прямий, загальнодержавний податок, який стягується з доходів (заробітку) громадян за встановленими ставками.
Об’єктом оподаткування є сукупний дохід працюючих громадян, які отримують його з різних джерел за місцем основної роботи в Україні й за її межами, як у грошовому, так і в натуральному вираженні ( в оцінці за ринковими цінами).
Визначається об’єкт оподаткування як нарахована сума заробітної плати, зменшена на суму збору до пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
До сукупного оподатковуваного доходу включаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, доходи за виконання трудових обов’язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, отримані працівником у грошовій ф натуральній формі.
До окремих видів сукупного місячного оподатковуваного доходу належать:
- доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані платнику податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору;
- доходи від продажу об’єктів прав інтелектуальної власності;
- доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншими особами нематеріальним активом (твором науки, мистецтва, літератури);
- сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню;
- сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового життя і недержавного пенсійного страхування у межах сум, що підлягають оподаткуванню;
- доходи від операцій з майном і від надання його в оренду або суборенду у встановлених розмірах;
- дохід у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального чи нематеріального майна, що надані платнику податку в безкоштовне використання;
- вартість майна та харчування, безкоштовно отриманого платником податку, крім випадків їх надання як «спеціальні» (спецодяг, спец харчування);
- суми фінансової допомоги, що включають суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаного з процедурою банкрутства;
- вартість безкоштовно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми зниження вартості товарів (послуг), які перевищують звичайну ціну, крім тих, що отримані на лікування, поховання;
- дохід у вигляді неустойок, штрафів або пені, фактично отриманий платником податку як відшкодування матеріального або нематеріального збитку, крім сум, що спрямовуються на пряме відшкодування збитків, що зазнав платник податку;
- інші виді доходів, що сключаються до складу місячного оподаткування доходу, передбаченого законом про податок з доходів фізичних осіб.
Громадяни, які отримують заробітну плату не через податкових агентів (підприємств, установ, організацій), а з рук працедавця, повинні звітувати про свої заробітки перед податковим органом, тобто зобов’язані надавати річну декларацію про свої доходи, оскільки основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

3. Валові витрати.

Оподаткування підприємств – невід’ємна складова податкової політики та системи бухгалтерського обліку будь-якої країни. В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб’єктів господарювання. Тому раціонально організована система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, бути простою і зрозумілою, забезпечувати ефективність процесу стягнення податків. Крім цього, вона повинна бути стабільною.
В Україні система оподаткування підприємств характеризується частою зміною об’єкту оподаткування.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” докорінно змінив підхід до цього виду оподаткування як і Закон України “Про податок на додану вартість” – порядок обліку ПДВ. За 6 років дії цих законів було внесено більше двохсот змін і доповнень, що триває й донині.У такій ситуації система оподаткування може реалізувати свої функції лише за певних умов, а саме: наявність системи обліку, яка б адекватно відображала реальну економічну ситуацію і забезпечувала можливість контролю за справлянням податків, а також відповідний рівень кваліфікації спеціалістів. Це, у свою чергу, зумовило потребу в податковому обліку, який визначає суми податків і здійснює контроль за їх сплатою.
Валовий дохід – це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Крім поняття валових доходів, у господарській діяльності використовують показник доходи від діяльності підприємства.
Валові витрати – це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.
Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв’язок.
Відмінності валових витрат виробництва (діяльності) у наступному:
- валові витрати – об’єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) – об’єкт фінансового обліку.
До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбанням сировини, матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва (діяльності) вартість придбаних товаро-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх витрачання. У фінансовому обліку вартість отриманої сировини, матеріалів обліковують у складі виробничих запасів.
До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за товарно-матеріальні цінності.
Грошові кошти, перераховані як попередня оплата, у фінансовому обліку витратами виробництва (діяльності) не вважають, а зараховують до складу дебіторської заборгованості.
Амортизацію основних засобів у валові витрати не включають, а відносять до витрат виробництва (діяльності) та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних витрат.
Валові витрати обліковують, щоб: визначити оподатковуваний прибуток.
Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт. послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.
Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.
Спільним в обліку валових витрат і витрат виробництва (діяльності) є наступне:
- Валові витрати і витрати виробництва (діяльності) базуються на основі первинних документів;
- Традиційні витрати виробництва (діяльності), зокрема витрати на оплату праці, на соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо є одночасно й валовими витратами.
Усі витрати підприємства поділяють на групи:
- витрати, які включають до складу валових витрат;
- витрати, які не включають до складу валових витрат;
- витрати, які виключають зі складу валових витрат;
- витрати, які частково включають до складу валових витрат.
До них включають:
- вартість придбаних сировини і матеріалів, куплених комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива й електроенергії, тари і пакувальних матеріалів, послуг водопостачання та інших витрат, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності підприємства;
- вартість куплених товарів, реалізованих за період (квартал), що підлягає оподаткуванню;
- витрати, пов’язані з реалізацією готової продукції, зокрема пакуванням, зберіганням, вантажними роботами і транспортуванням (якщо це обумовлено договорами), сплатою комісійних винагород за посередницькі послуги стороннім організаціям та особам;
- плата за оренду основних фондів, що використовують у господарській діяльності підприємства (рис. 4);
- плата за надання підприємству банківських послуг (відкриття і ведення рахунків, здійснення операцій за рахунками), а також поштово-телеграфні та інші витрати, пов’язані з виконанням банками доручень підприємства;
- суми витрат на оплату послуг зв’язку, обчислювальних центрів, за користування комп’ютерними мережами;
- сума витрат на оплату робіт за сертифікацію продукції, консультаційні та інформаційні послуги;
- інші витрати підприємства.
У ході реформування податкової системи в Україні повинні бути відвернені недогляди в правовому регулюванні податкових відносин, забезпечені правові гарантії як платників податків, так і державних податкових органів, відрегульовані процесуальні питання відповідальності за невиконання, неповний збір або несвоєчасне виконання податкових зобов'язань, а також за порушення норм податкового законодавства України.
Своє відображення законодавчі закріплення повинні знайти в Податковому кодексі України. Який регулював би всі питання податкових відносин між державою і платником податку.
Розроблені концепція і структура проекту податкового кодексу України були розглянуті й у цілому погоджені на засіданні Кабінету Міністрів України 31.08.98р.
Відповідно до концепції податкового кодексу України, його положення, повинні бути спрямовані на необхідність утворення в Україні стабільного і ясної для розуміння податкової системи з чітким визначенням порядку утримання податків, зборів і інших платежів, а також забезпечення чіткого визначення об'єктів оподатковування.

Список використаної літератури

1. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник - Харьков: Консум, 1997.
2. Нова бухгалтерія. Як правильно платити податок на прибуток. – Бібліотека “Дебета - Кредита”. 2005.- 320 с.
3. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник - 2-е вид., доп. перероб. - К.: КНЕУ, 2001.-с. 142.
4. Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П'ятаченко та ін./ За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994. - с.22-24, 427.
5. ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260
6. Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. — 2001. — 339