Вступ 3
Розділ I Історичні передумови становлення судової системи України 5
1.1 Правове регулювання діяльності суду 14
Розділ II Судова структура України 18
2.1 Система судів загальної юрисдикції 20
2.1.1 Місцеві суди 21
2.1.2 Апеляційні суди 22
2.1.3 Військові суди 23
2.1.4 Верховний Суд України 24
2.2 Суди спеціальної юрисдикції 25
2.2.1 Господарський суд України 25
2.2.2 Адміністративний суд України 28
2.3 Конституційний Суд України 30
Розділ III Роль судової влади в захисті прав і свобод людини і громадянина 36
Висновок 41
Використана література 44

Вступ

Актуальність теми дослідження. Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., закріпила визнаний світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами.
Особливо важливим є це положення для судової системи. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто забезпечує головний принцип любої правової держави – принцип верховенства права. Cудова система є “лакмусовим папірцем” при вирішенні питання, чи є держава правовою.
Оскільки завданням судової влади є здійснення судочинства, яке в Україні здійснюється виключно судами, то дуже важливими є питання правового визначення організації та діяльності різноманітних судових органів.
В основному розглянуті різні види судових органів, передбачених Конституцією та чинним законодавством, питання їх організації, складу, структури, визначені Конституцією, законами та іншими нормативними актами. Також розглядаються проблеми відповідності реально існуючої судової системи конституційним нормам; наведені деякі відомості з історії судочинства в Україні.
Мета і завдання курсової роботи. Метою дослідження є з‘ясування проблем в організації сучасної судової системи України, пошук оптимальних шляхів вирішення, визначення тенденцій розвитку судової системи, розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення судової системи України.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
1) дослідження розвитку судової системи в Україні для з‘ясування сучасного її стану та причин виникнення основних проблем;
2) аналіз сучасної системи судів в Україні відповідно до конституційних принципів її організації та вироблення пропозицій щодо напрямів її розвитку;
3) визначення напрямів організаційного забезпечення судів та вироблення пропозицій щодо удосконалення механізму такого забезпечення.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є сучасна організація судової влади і правосуддя в Україні.
Предметом дослідження є сучасна судова система України, яку складають судовий устрій (система судів і система органів та установ, що забезпечують їхню діяльність) та статус суддів.
Методи дослідження. При підготовці курсової роботи застосовувалися такі методи пізнання як: історико-правовий (у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку законодавства встановлена ґенеза основних сучасних проблем в організації судової системи), порівняльно-правовий (застосовувався, коли необхідно було з‘ясувати зарубіжні підходи до вирішення певних питань організації судової системи та можливість їх застосування в Україні), системно-структурний (використовувався при дослідженні побудови судової системи, її складових та при встановленні внутрішніх зв’язків між ними); логіко-граматичний (застосовувався при тлумаченні певних положень законодавства), аналітичний (використано при доведенні або спростуванні тих чи інших теоретичних положень), статистичний (застосовувався при дослідженні динаміки кількісних змін у системі судів загальної юрисдикції та суддівському корпусі).
Теоретичною основою даної роботи стали праці українських вчених і фахівців, зокрема, В.Бойка, Ю.Грошевого, С.Ківалова, В.Маляренка, І.Марочкіна, М.Мельника, В.Мілованова, В.Молдована, Г.Омельяненко, М.Оніщука, В.Палій, О.Пасенюка, Д.Притики, М.Руденка, І.Русанової, А.Селіванова, В.Сердюка, Н.Сизої, Н.Сібільової, М.Сірого, В.Стефанюка, В.Шишкіна, С.Штогуна, та інших.

Висновки

Джерелом державної влади в демократичній країні є народ, а законодавець (парламент) як основний носій суверенної влади народу делегує судовій владі повноваження, що стосуються здійснення конституційного контролю та правосуддя. Таким чином, судова влада набуває самостійності і незалежності, у тому числі й від законодавчої влади. Судова влада — це надання спеціальним органам держави — судам — повноважень вирішувати віднесені до їхньої компетенції питання, які виникають при застосуванні права, і здійснення цих повноважень шляхом конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинства із дотриманням процесуальних форм як гарантії законності і справедливості прийнятих судами рішень. Розмежовують чотири основних етапи процесу набуття судовою владою самостійності, який розпочався з часу утвердження державного суверенітету та незалежності України: — набуття цією владою самостійного значення у структурі влади новоствореної держави; — розвиток судової системи до прийняття Конституції України 1996 р.; — подальше реформування судової системи у руслі реалізації положень чинної Конституції; — збалансування судової системи на демократичних засадах. Місце і роль судової влади в суспільстві дуже важливі, і хибним є твердження, що судова влада — це третя влада, оскільки незалежна судова влада може існувати у суспільстві лише за умови реального розподілу влади. Україна, здобувши незалежність, проголосила намір створити демократичне суспільство та побудувати правову державу, в якій мають усебічно забезпечуватися права і свободи людини, і цей намір проголошено у Декларації про державний суверенітет України, в якій зазначено: «Державна влада в республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову». Одним із нагальних завдань розвитку державності в Україні було і залишається подальше реформування судової системи, що передбачає становлення в Українській державі незалежної судової влади, діяльність якої має бути спрямована на захист прав людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності у державі і повинна здійснюватися виключно засобами правового характеру. Отже, для забезпечення судами основних свобод і недоторканності людини та громадянина необхідно а) реформувати органів судової влади шляхом реалізації конституційно-правових норм з питань судово-правової реформи в Україні, б) продовжити прийняття нормативно-правових актів (на рівні законів та підзаконних актів, в тому числі і процесуальних), що закріплюють порядок утворення і функціонування судових органів та їхніх структурних підрозділів, в) для повсякденного ознайомлення суддів з організацією роботи різних ланок судів, узагальнювати судову практику судів загальної юрисдикції і впроваджувати н в суддівську діяльність, г) підвищити рівень правосвідомості та правової культури суддів шляхом їхнього ефективного правового навчання та виховання з метою усунення із судової практики байдужості, тяганини, низького професіоналізму тощо, д) максимально забезпечити суддів фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально­економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.
Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.
З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції — американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спеціалізований орган, — Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворення Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції.
Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) — рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спе­ціалізованих судів очолює Верховний Суд України.
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово­Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.
Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміністративний суд України.
Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

Використана література

1. Конституція України. // ВВР, 1996 р., № 30, ст.141.
2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // ВВР, 2002 р., № 27-28, ст.180.
3. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // ВВР, 1993, №8, ст.56.
4. Закон України „Про внесення зміни до статті 13 Закону України „Про статус суддів” від 8 жовтня 1999 року // ВВР, 1999, № 50, ст. 434.
5. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР, 1996 р., № 49.
6. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (Справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) // Вісник Верховного Суду України, 2004, № 12, ст.18.
7. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. - № 1.
8. Гель А. П., Семаков Г. С., Кондракова С. П. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник, К., 2006.
9. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - С. 20.
10. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України.- 2001. - № 2.
11. Маляренко В. Т.Правосуддя // Юридична енциклопедія. - Т. 5. - К., 2003. - С. 51.
12. Мурашин Г. Конституційні засади організації і діяльності Конституційного Суду України // Правова держава. - Вип. 6. - К., 1997. - С. 37-42.
13. Нор В. Т.Судова реформа в Україні: надбання, прорахунки // Правова система України: теорія і практика. - К., 1993. - С. 423.
14. Орзих М. Ф. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридичний вісник. - 2001. - № 4. - С. 117.
15. Савенко М.Правовий статус Конституційного Суду України. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Х., 2001. - С. 6.
16. Сірий М. І. Судово-правова реформа в Україні // Державотворення і правотворення в Україні. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. - С. 217-227.
17. Смородинський В.Судова влада в Україні (загальнотеоретичний аспект): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Х., 2001. - С. 15.
18. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К., 2001. - С. 26.
19. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.
20. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.
21. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. - 1999. - № 5.
22. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України.- 2001. - № 1..
23. Судебные и правоохранительные органы Украины. (Под редакцией Васильева А.С., Стрельцова Е.Л.) Х.., 2008.
24. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. (Відповідальний редактор Маляренко В.Т.). К., 2004.
25. Шемшученко Ю. С.Проблеми розбудови української державності // Право України. - 1997. - № 1. - С. 26-29.
26. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади реформування правової системи України // Правова держава. - Вип. 7. - К., 1996. - С. 50-56.
27. Шаповал В.М. Конституційний Суд України // Державотворення і правотворення в Україні. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. - С. 198-203.