Освітній портал MyReferatik

Зміст

8. Які відмінні риси еволюційної теорії фірми?.. 3
11. Охарактеризуйте нову інституціональну економічну течію………. 5
37. Охарактеризуйте інституціональне проектування………. 11
Література…. 16

Уривки

Економічна історія показує, що частка свідомо формованих інститутів зростає в періоди великомасштабних інституціональних змін - трансформацій, реформ і революцій. Для створення відповідних штучних інститутів необхідно інституціональне проектування. Під інституціональним проектуванням (ІП) розуміється діяльність, спрямована на розробку моделей економічних інститутів, свідомо й цілеспрямовано впроваджуваних у господарське масове поводження. Основна проблема складається у виробленні таких принципів діяльності, проходження яким «дозволило б зацікавленим суб'єктам формувати інститути, що ефективно вирішують проблеми, для подолання яких вони призначені»23.
Відповідно до підходу, запропонованим В.Л. Тамбовцевим, виділяється п'ять принципів ІП: 1) етапна повнота; 2) компонентна повнота; 3) достатня розмаїтість стимулів; 4) максимальна захищеність від опортуністичного поводження; 5) співучасть. Перші два принципи є загальними для будь-якої проектувальної діяльності, а останні три більше специфічні для інституціонального проектування.
Принцип етапної повноти проекту. Оскільки розробка проекту (нормативної моделі) намічуваної колективної діяльності являє собою різновид процесу прийняття й реалізації управлінського рішення, послідовність етапів такої розробки збігається з послідовністю кроків при прийнятті рішень. Розглянемо ці етапи.
Визначення мети проекту. Означає опис того майбутнього бажаного стану економічних процесів, що повинне наступити в результаті функціонування створюваного інституту. Мета проекту - являє собою логічне заперечення який-небудь усвідомлюваної суб'єктом проблеми - небажаного, з його погляду, стану економічних відносин, процесів, явищ. Тут виникають складності, пов'язані із трактуванням проблем і проблемних ситуацій; співвідношенням заявлених і реальних цілей суб'єкта, що здійснює ІП; можливістю формулювання цілей у різній формі: як опис бажаного економічного результату або як опис створення деякого економічного інституту.
Розробка варіантів досягнення мети. Для діяльності ІП являє собою найбільш складну стадію роботи. Мова йде про формування структур індивідуальної й групової діяльності економічних агентів, у результаті якої повинне здійснитися бажана зміна в економічних процесах. По-перше, кожний розроблювальний варіант проекту повинен відповідати другому принципу - принципу компонентної повноти проекту, тобто включати всі ті складові частини діяльності, без яких вона не може здійснитися. По-друге, оскільки заздалегідь неясно, який саме економічний інститут дозволить щонайкраще здійснити бажана зміна, розроблювальні варіанти повинні належати всім припустимим типам інститутів. Таким чином, на даному етапі необхідна розгорнута, багатоаспектна класифікація економічних інститутів. По-третє, наявність безлічі варіантів економічних інститутів як засобів досягнення тої або іншої мети порушує питання про критерії вибору одного з них для наступного здійснення. Неодмінним елементом такої безлічі критеріїв виступає вимога мінімізації транзакційних витрат, що виникають у зв'язку з функціонуванням створюваного інституту. Тому кожний з розроблювальних варіантів повинен супроводжуватися прогнозною оцінкою його транзакційних витрат, включаючи й сполучені витрати, що виникають у тих економічних агентів, на діяльність яких буде впливати реалізована інституціональна інновація.
Формування критеріїв відбору варіантів. Цей етап виконує в процесі ІП функцію створення регуляторів для скорочення числа детально розроблювальних альтернатив. Звичайно мають на увазі визначення тих властивостей, якими повинен володіти розглянутий варіант, щоб бути прийнятим до здійснення. Для завдань ІП очевидними є як мінімум два критерії відбору: (1) забезпечення досягнення мети проектування й (2) забезпечення мінімальних транзакційних витрат здійснення альтернативи. Крім того, варіанти необхідно аналізувати також з погляду специфічних критеріїв: (а) наявність необхідних для здійснення проекту ресурсів виходячи з наявних у суб'єкта можливостей; (б) період часу реалізації проекту; (в) інші специфічні критерії.
Вибір найкращого варіанта інституціонального проекту. Оскільки вибір здійснюється по декількох критеріях, він має характер ухвалення складного рішення. У цьому зв'язку значимої стає процедура ухвалення рішення, тобто порядок додатка критеріїв до безлічі розроблених варіантів. Раціональні дві структурні схеми такої процедури. У рамках першої обидва критерії (а) і (б) використовуються як своєрідні фільтри, що відкидають неприйнятні варіанти. Серед що залишилися відбираються варіанти, що забезпечують повне досягнення поставленої мети (1), а потім той, котрий характеризується мінімальними транзакційними витратами (2). У рамках другої схеми варіанти, що задовольняють критеріям (а) і (б), оцінюються в такий спосіб: виділяються ті, які мають прийнятні транзакційні витрати (2), а з них вибирається варіант, що дає максимальний рівень досягнення мети суб'єкта (1). Перша схема більше підходить для випадків ІП, у яких ціль задана «точечно», тобто у вигляді стану, щодо якого можна сказати, досягнуте воно або не досягнуто. Друга схема - для випадків «інтервального» завдання мети, коли можна виміряти відповідний рівень її досягнення. Специфічні критерії в складі обох цих схем використовуються як фільтри, тобто на їхніх перших стадіях.[1, с.77]
Деталізація й оформлення обраного варіанта проекту. Цей етап ІП виконує функцію доробки загальної схеми інституту до рівня наповнення її конкретними суб'єктами-виконавцями, фізичними і юридичними особами. Подібна детальна конкретизація для кожного з розглянутих варіантів проекту нераціональна, вибір на попередньому етапі може здійснюватися на рівні схем інституціональних варіантів і наближених оцінок.
Дана послідовність етапів ІП є спрощеною логічною схемою, що дозволяє виділити істотні моменти, відволікаючись від складностей, розмаїтості, конкретних особливостей реального процесу ІП.
Принцип компонентної повноти проекту. Будь-яка продуктивна діяльність, тобто дії, спрямовані на одержання якого-небудь реального результату, можлива при наявності наступних компонентів:
об'єкта впливу, перетворення;
коштів впливу на об'єкт;
суб'єкта діяльності;
знань суб'єкта про те, як за допомогою коштів змінювати об'єкт;
цілей, мотивів і стимулів дій суб'єкта;
умов, форм і способів з'єднання перерахованих вище компонентів, що дозволяють здійснити необхідні дії.
Названі компоненти утворять деяку мінімальну систему, мають властивість взаємодоповнюваності: при відсутності кожного з них діяльність не здійсниться й результат не буде отриманий. Тим самим принцип компонентної повноти вказує на ті елементи формованого економічного інституту, які повинні стати предметом варіантного проектного пророблення стосовно до конкретним цілям ІП. Повний інституціональний проект повинен включати два підрозділи: компоненти інституту й компоненти, що забезпечують його створення, ув'язування й взаємодію з іншими існуючими інститутами.
Принцип достатньої розмаїтості стимулів. Даний принцип ІП має, як відзначалося, більше приватний характер і іншу область застосування, чим розглянуті вище. Суть його полягає в наступному. Безліч мотивів і стимулів дій відрізняється дуже широкою розмаїтістю. При цьому те саме дія може бути викликане в різних суб'єктів різними причинами. Завдання проектувальника - створити таку конструкцію, у рамках якої дія, що передбачається проектом, здійснювалося б з максимальною ймовірністю.
Принцип достатньої розмаїтості стимулів пропонує другий спосіб стимулювання, спрощує структуру економічного інституту, знижує транзакційні витрати, робить даний варіант більше кращим.
Принцип максимальної захищеності від опортуністичного поводження. Проектований економічний інститут покликаний у першу чергу задовольнити потреби замовника розробки. Процес реалізації його інтересів неминуче зачіпає й інтереси інших суб'єктів, результати дій яких через мережу обмінів забезпечують бажані замовником переваги й вигоди. У рамках інституту його учасник одержує свою вигоду, зробивши ті дії, зробивши той результат, що передбачався проектувальником і породжував результуючу вигоду замовника. Якщо при цьому формальні умови одержання заохочення учасником виконані, а дія по суті не виконано, то учасник взаємодії, природно, прагне одержати заохочення. При цьому він не діє відповідно до займаного їм функціональною позицією, а використовує своє перебування в ній для одержання додаткових заохочень поза даним інститутом. Подібне опортуністичне поводження, що відхиляється від проекту, що передбачався в рамках, можливо тоді, коли в рамках інституту здійснюється опосередкований обмін, тобто результати дій суб'єкта попередньо одержують ту або іншу знакову форму, після чого йому видається певна винагорода.
Принцип співучасті. Складності й проблеми ІП можуть виникнути в тому випадку, якщо цей процес, включаючи вбудовування створюваного інституту в інституціональне середовище економіки, здійснюється як процес зобов'язання розроблених схем дій тим суб'єктам, які по проекті будуть їх виконувати. Принцип співучасті припускає протилежний підхід: найбільші шанси на «виживання» має той інститут, що формується при самій широкій участі всіх зацікавлених суб'єктів на всіх етапах його проектування.

Література

1. Введение в институциональный анализ: Учеб. пособие / Под. ред. В.Л. Тамбовцева. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 1996.-350с.
2. Институциональная экономика: Учеб. пособие / Под рук. Д.С. Львова. – М.: ИНФРА М, 2001.- 480 с.
3. Клейнер Б.Г. Эволюция институциональных систем. – М.: Наука, 2004. – 240 с.
4. Кузьминов Я.И., Юдкевич М.М. Институциональная экономика: Учебно-методическое пособие. – М.: ГУ ВШЭ, 2000.-540 с.
5. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теория. – М.: Экономичес-кий факультет МГУ, ТЕИС, 2002. – 591 с.